Воювали за державу. І знову воюють. Тепер - за свою землю
Світлана Костенко, «Народне слово»
Семеро колишніх учасників антитерористичної операції – жителів села Гурівка Долинського району другий рік відстоюють свої права на два гектари, виділені їм державою. Ще недавно вони боролися із загарбниками за всю українську землю, за всіх її жителів і односельців зокрема.
Їм тоді й на думку не спадало, що люди, поряд з якими вони виросли, зухвало позбавлять їх права бути господарями на своїй землі.
Минулого тижня у Гурівці біля сільради зібралися самі атовці, їхні родини, аби вкотре переконати керівників фермерського господарства «Хлібороб» Ольгу та Івана Гаращенків, що вони володіють землею, яка призначена для недавніх воїнів.
Ще у 2006 році назване господарство укладає договір оренди з Долинською районною державною адміністрацією на 10 років, що підтверджується реєстрацією у ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі по земельних ресурсах» в Долинському районі №1. Через 10 років строк оренди вийшов. У цей час додому з війни повертаються семеро атовців, які заявили свої права на два гектари кожний. Згідно із законодавством, влітку 2016 року хлопці отримують документи, зареєстровані у Головному управлінні Держгеокадастру, кожен під своїм номером, «Про затвердження документа із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення».
Та незабаром виявилося, що ця земля не вільна. Як розпоряджався нею ФГ «Хлібороб», так і далі порядкує.
Це було сюрпризом не тільки для нових власників земель, а й для керівництва села, як стверджує голова сільради Олена Василенко. Тобто, виходить, Гаращенки пролонгували договір так, що про це ніхто й не знав? Відтоді почалися суди – з Долинського районного і, на сьогодні, Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду. Один – за фермерів, інший – за атовців, третій – знову за фермерів…
Можливо, Гаращенків можна було б зрозуміти, адже десять років мали землю і – раптом треба віддати. Обурює інше, те, як вони поставилися до захисників України.
– Вони за гроші воювали! – кричала на все село Ольга Гаращенко. – Землю хочуть? От нехай туди (на Донбас. - Авт.) і їдуть. От там їм земля і буде. Навіки… А ми землю не віддамо! До Європейського суду дійдемо!
Іван Гаращенко, незважаючи на журналістів із Суспільного телебачення та газети «Народне слово», розмахував папірцями і кричав:
– Я – Україна! А вони (атовці. – Авт.) – то сепаратисти! Такі, як вони, Крим і Донбас віджали! Тепер хочуть мою землю віджати! Не віддам!
– При таких односельцях і агресора не треба! – обурювалися матері захисників. – Їм земля очі застелила. У нашому селі 27 атовців, хтось вже, слава Богу, повернувся, а дехто ще воює. То невже вони не заслуговують на таку невелику винагороду – два гектари землі? І чому отримати її чи не отримати, мають вирішувати Гаращенки? Своїх синів на війну ж не пустили! А якщо там так добре заробляють, чого ж тут сидять?
Жінки не стримували сліз, плакали, бо серця їхні краялися від тих образливих слів, що кидали на їхніх синів Гаращенки. Хлопці у суперечку не влізали. У них своя правда. Один з них пішов на війну, як і більшість його ровесників, за повісткою, а коли прийшов, то повернувся на Донбас вдруге, бо якраз забрали в армію його молодшого брата. Отак вдвох і служили. Ніхто з гурівців не ховався від військкомату, пішли не за гроші, бо які там були зарплати на початку війни! Соромно було ховатися, коли на твою землю вороги зазіхають…
Павло Бистров пройшов від Мар’їнки до Попасної. Що означають ці населені пункти, тепер знає вся Україна.
– Якби цих Гаращенків чули наші побратими. Ті, хто ще там, на сході, – з гіркотою в голосі говорить Павло. – Розкажеш – не повірять… Ми воювали не за гроші… Захищали всіх, і їх – теж…
Ми пообіцяли, що про гурівських фермерів дізнається увесь Донбас, уся Україна. І телевізійники постараються, і наша редакція – теж. Благо завдяки волонтерам, з якими ми дружимо вже не перший рік, «Народне слово» читають на фронті.
Поліція, яка прибула до сільради, у суперечки не втручалася.
Врешті Гаращенки, як вони самі в тому впевнені, вирішили “віддячити” хлопцям за втрачений час і заплатити їм за неофіційну оренду аж… три відсотки! Це тоді, коли скрізь найменша плата десять відсотків. На це, звичайно, ніхто не погодився. Люди самі хочуть розпоряджатися своєю землею.
– Ну як не хочуть грошей, то нічого не отримають. І це все, – підбила риску Ольга Гаращенко.
На зібрання на прохання сільської ради приїхали перший заступник голови РДА Інна Зеленокорінна та голова районної ради Ірина Бондар. Так, щоб почули усі, вони заявили, що істинними власниками землі є атовці, вони мають повне право розпоряджатися землею. Але через судові процеси, початі Гаращенками, вони не можуть користуватися своїми правами.
Ми не могли не звернути увагу на чудові сільські краєвиди. Цвітуть липи, пахне медом. Але в цій медовій бочці все ж знайшлася гірка і чорна ложка дьогтю…
