Кропивницький, яким я бачив його уві сні
Наснився мені сон. Дивний такий. І чудовий - аж прокидатися не хотілося. Наче я живу не в Кропивницькому, а в якомусь іншому місті. І так захотілося відвідати найцентральніший в Україні обласний центр, що не витримав і купив квиток на автобус.
Приїжджаю, значить, на нову автостанцію. Перше, що бачу, - туристичний стенд з картою, на якій позначені всілякі цікаві місця. Поруч - кіоск, де безкоштовно роздають таким, як я, брошури про Кропивницький.
Беру путівник, гортаю його, попиваючи каву. Прямую на зупинку. Не встигаю на тролейбус. «Та ви почекайте, вони в нас через кожні п’ять хвилин ходять», - радять люди, але ж хочеться якомога швидше в місто. Тому сідаю в чисту маршрутку - у ній не «блатняк» звучить, а нормальні українські пісні. Водій - чемний, охайний - видає талончик.
У центрі виходжу. Пішохідна Дворцова вщерть заповнена людьми. Хтось прогулюється, там он молодь влаштувала імпровізований концерт, просто серед вулиці затівають якесь театральне дійство. Краса! Атмосфера!
Спускаюся в бік Інгулу. У центральному сквері - гамірно, світло і красиво. Мами з дітками, морозиво, акуратні клумби з яскравими квітами.
Прогулююсь Набережною. Вечоріє. То тут, то там - закохані парочки. Гітари...
Тут автобус струсонуло, і я прокинувся. Нова автостанція. Прибув. І перше, що бачу, - задоволений життям пес, що мирно спить під забігайлівкою.
Це, звичайно, круто, що Кропивницький зустрічає гостей такою картиною. Хто ж не любить собак? Особливо коли вони сплять... Однак стенд з туристичною мапою був би, здається, кориснішим.
До речі, зручності на автостанції та поблизу неї - буквально у всьому. От, наприклад, асфальтована доріжка закінчується (починається?) металевою огорожею.
А цей пішохідний перехід? Чому він впирається у паркан? Кілька метрів лівіше - і все було б логічно. Хоча можна спробувати трохи пересунути магазин...
На Дворцовій вуличні вистави - лише у свята. І це місто називається Кропивницьким! Та з такою назвою тут театром повинно дихати все!
Дорогою до Інгулу - головпоштамт, пам’ятка архітектури. Чому б не прикрити цю обшарпану стіну? Скажімо, встановити там кафе...
...але не таке, якими рясніє Центральний - він же (самі знаєте народну назву, і вона зараз, на жаль, більше йому личить) - сквер. А запахи звідти! Пощастило, що технології ще не дійшли до того, щоб передавати аромати через екран комп’ютера, чи з чого ви там зараз читаєте...
Набережна теж не дуже схожа на побачену уві сні...
Можна подумати, я спеціально шукаю щось погане в нашому місті. Ні. Точно такі самі безпритульні собаки є в інших обласних центрах, десь теж розвалюються старі будинки, зі скверів лунають п’яні вигуки, а не обтяжені совістю громадяни крадуть металеві прути з набережної.
І краєвидів прекрасних у Кропивницькому - безліч. І чудових споруд. Та навіть не всі маршрутники «Владімірскій централ» слухають. Але чи привід це - і не лише мерії, а нам усім - заспокоюватись?
Андрій Лисенко, CBN