Як кропивничани ставляться до закону про трансплантацію органів та чи погодились би самі стати донорами

17 травня 2018 року Верховна Рада дозволила трансплантацію органів за згодою донора. В Україні діятиме так звана презумпція незгоди. Це означає, що в людини, у якої діагностували смерть мозку, вилучатимуть органи для трансплантації лише з її письмової згоди за життя.

Українці можуть змінити своє рішення та заборонити вилучати органи у себе після смерті.

Згодою вважається письмова заява, відмітка в паспорті або посвідченні водія, внесення даних до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації. Якщо ж особа не залишить бодай якесь волевиявлення, згоду на вилучення органів можуть надати родичі померлої. В усіх інших випадках використання органів людини без дозволу заборонене.

Ми запитали у кропивничан, як вони ставляться до прийняття цього закону і чи погодились би самі стати донорами.

Валентина Кулачко, координатор Луганської і Донецької областей при Кіровоградській ОДА:

- Коли в країні війна і корупція, то, прийняття такого закону, з одного боку, лякає. Але, з іншого, це допомога діткам і дорослим тут, у нас в країні, аби вони могли жити далі. Якщо після моєї смерті мій орган чи кісточка будуть комусь потрібні, я вважаю, що це добре, адже я можу комусь допомогти.

Олег Бойченко, адвокат:

- Є такий київський кардіохірург Тодуров. Коли у Мінську сталася ДТП, дружині мого однокласника пересадили донорське серце в Мінську, і вона жива. У Білорусі дозволено це, а у нас - ні. То цей хірург сказав сам, що якби в Україні було донорство, то він врятував би тисячу життів. Це важливий закон, адже вкрай потрібний хворим людям. Тому, якщо помру - рвіть мене на всіх!

Ольга Краснопольська, художниця:

- Я не проти того, щоб моя смерть принесла комусь допомогу. Я не проти донорства, а лише за. Серед пересторог - ну, хіба що, аби мене не вбили заради цього спеціально.

Марина Дяченко, мама дитини з особливими потребами, майстер манікюру:

- Донорство можливе лише за бажання людини. Ця тема дуже важка, є плюси, та є й багато мінусів. Треба гарно вивчити і за, і проти. І лише тоді можна зрозуміти значення цього закону і робити якісь конкретні кроки.

Ілля Кочівник, офіціант:

- В голові якась дезорієнтація. Ні в чому не впевнений, хоча донором став би, так як хочу, щоб після смерті мене кремували.

Дмитро Сінченко, голова ГО «Асоціація Політичних Наук»:

- Позитивно ставлюся. Після смерті мені буде все одно, що станеться з моїми органами. Якщо вони комусь допоможуть - я тільки за. Єдине, що бентежить, дані донорів необхідно максимально захистити, щоб уникнути полювання.

Олександр Ратушняк, доцент кафедри Центральноукраїнського державного педагогічного університету:

- Я - за! Не бачу нічого поганого в тому, що мої тельбухи комусь послужать після смерті! Але треба було в законі написати, що покійник автоматично згоден на трансплантацію, бо родичі загиблого навряд чи захочуть щось підписувати у стані стресу.

Єлизавета Булгачова, волонтерка:

- Я хотіла б допомогти комусь, якщо буде така можливість. Не бачу нічого страшного в цьому. Однак, якщо, як зазвичай, будуть підроблювати документи і так далі, то це жахливо. Людина повинна сама хотіти допомогти, інакше бути не може.

Андрій Лаврусь, керівник Центральноукраїнського антикорупційного офісу:

- Більше позитивно, ніж негативно. Поясню чому. Щодня ми бачимо інформацію про те, що збирають кошти на лікування людям. Українці їдуть робити операції за кордон. В тому числі - пересадку органів від донорів. Зрозуміло, що за кордоном це коштує шалених грошей. Прийнятий закон дозволить робити подібні операції в Україні. І, як стверджують фахівці, вартість пересадки буде набагато нижчою ніж за кордоном. Це дасть шанс людям, які стоять на межі життя і смерті, жити!

Насторожує те, що медична система - корумпована. Щоб окремі групи шахраїв не перетворили добру справу на корупційну схему на житті людей.

Чи погодився б я стати донором? Скажу так, для моїх рідних! Якщо в цьому буде необхідність і допоможе врятувати життя. Є гарна приказка: якщо ти врятував комусь життя - значить не даремно жив!

Сергія Якунін, керівник прес-служби міської ради:

- Загалом трансплантологія у всьому світі дозволяє рятувати багато життів. Не можна, щоб в Україні не було врегульоване таке питання, й українці мали шукати різні, якісь нелегальні, шляхи пошуку донорських органів чи виїжджати для цього за кордон.

При цьому необхідно чітко розуміти, що вирішення цієї проблеми в Україні має дві сторони: суто медичну і, власне, правову, юридичну, яка має попередити злочинні оборудки у цій сфері. Критерієм істини була і залишається практика. Варто розпочинати. Я був би не проти врятувати комусь життя, та, мабуть, мої органи вже застарі для цього.

Яна Ковальова, директорка обласного центру соціально-психологічної допомоги:

- Дуже, дуже негативно. Ми живемо в такий час, що людям не надаватимуть першу допомогу, а чекатимуть смерті, щоб потім органи передати іншій особі.

Зоя Богдашова, режисерка:

- Я не проти донорства органів, але щоб це погодили рідні після факту смерті. Бо в нашій країні базу даних зламати можуть і грохнути того, хто погодився, і за життя.

Юлія Мартинюк-Жосан, мама дитини з особливими потребами:

- Я про це думаю ще зі старших класів і завжди хотіла стати донором. Мої органи землі не потрібні, тож я особисто готова вже йти ставити штамп у паспорті й писати згоду. В нашій країні трапляється дуже багато смертельних аварій, а це рятуватиме життя.

Ліля Кочерга, CBN