Сергій Коваленко: «Створення НВО – шлях до покращення якості шкільної освіти»

Ніколи не можна міряти якість освіти коштами, витраченими на одну дитину

837
кількість переглядів

Як правило, якість освіти у сільських школах суттєво поступається навчальним закладам з міст обласного значення та самого обласного центру. Школи з хорошою наповнюваністю мають відповідне бюджетне фінансування, ширший педагогічний комплект та, відповідно, фахове та якісне викладання. У закладах же, де кількість учнів невелика, ситуація інша. Наразі до великих шкіл учнів підвозять, однак не всі населені пункти мають таку можливість. Виходом із ситуації є створення навчально-виховних об’єднань, переконаний перший заступник голови Кіровоградської облдержадміністрації Сергій Коваленко.

Про якість освіти та переваги створення НВО він розповів CBN.

Сергій Коваленко, фото надане прес-службою ОДА

– В одному з районів області – 19 шкіл, в яких навчається всього 2300 учнів. Навчання кожного обходиться державі від 9 до 16 тисяч гривень на рік. Чи доцільно організовувати освітній процес в малокомплектній школі з фінансової точки зору?

– Ніколи не можна міряти якість освіти коштами, витраченими на одну дитину. Це – неправильний підхід. Обласна державна адміністрація за дорученням її голови Сергія Кузьменка зайняла позицію, що ми не економимо на освіті. Ми не проводимо оптимізацію, тому що це сприймається як закриття. Ми збільшуємо фінансування освіти – і це видно.

Наприклад, заробітні плати працівникам закладів освіти, які фінансуються з місцевого бюджету. Вони в 2017 році повинні були зрости на два тарифних розряди з першого вересня, а реально профінансувались уже з першого січня. Крім того, виділяються кошти на матеріально-технічне забезпечення закладів: придбання автобусів, меблів, мультимедійного контенту, дидактичних матеріалів для «Нової української школи». Це створює сприятливі умов для навчання.

Наразі триває створення потужних освітніх систем, щоб кожна сільська дитина мала можливість отримати освіту такої ж якості, як і в містах обласного значення. Мова йде про профільне навчання, а також навчання за тими напрямками, до яких у дитини є нахили і здібності.

Ми від народження не є універсальними людьми. Це лише в Радянському Союзі виховували універсальну людину. Ми всі – різні. Комусь ближчий гуманітарний цикл предметів, комусь – природничий чи математичний. Саме це і є тією запорукою успіху, коли дитині цікаво вчитись в школі. Універсальна ж навчальна програма, яка застосовується в деяких школах, не потрібна ні вчителю, ні дитині.

– Як впливає створення освітніх систем на якість освіти?

– Створення потужних освітніх систем на рівні районів – це є дійсно основним завданням. Над ним ми працюємо вже три роки. Спочатку був певний опір, підлаштовувалася й політика. Але за ці три роки ми бачимо поступ – і саме за рахунок сільських дітей бачимо ріст якості зовнішнього незалежного оцінювання. Позаминулого навчального року ми були на 22 місці в країні за якістю ЗНО, в 2017 році – на 16-му, цей рік ми закінчили на 11 місці. Як дитина повинна вчитись в класі з навчальною програмою, так і вчитель повинен фахово викладати свій предмет. В цьому і є успіх. Ми бачимо поступ з української мови, з математики, англійської мови.

– Які ще переваги у створенні навчально-виховних об’єднань?

– У нас дуже потужні освітні системи в Кропивницькому, в Олександрії, Знам’янці, Світловодську. Діти з навколишніх сіл мають можливість виїхати сюди і навчатися в міських школах. Але ж у нас є населені пункти, від яких їздити далеко або немає фінансової можливості. Тому увага, насамперед, до дітей з цих населених пунктів. Наприклад, повністю вибудувано п’ять освітніх систем в Олександрівському районі, п’ять – в Новоархангельському.

Цього року ті території, які ще не створили навчально-виховних об’єднань, уже почали їх створювати. Онуфріївський район, наприклад, надав статус опорної школі імені Василя Сухомлинського, і учні двох шкіл-дев’ятирічок навчаються в 10 – 11 класах Павлиської школи. Така ж ситуація зараз у Бобринецькому районі. На 1200 учнів там 30 юридичних осіб. І ще є питання по Компаніївському району, оскільки після створення об’єднаної територіальної громади сильна опорна школа відійшла у власність Компаніївської ОТГ. На жаль, на території району залишилися старі освітні системи і не завжди вони є якісними.

Учасники навчально-виховного процесу – це учні, вчителі та батьки. Саме вони створюють ту систему, яка функціонує. Безумовно, важливе все в комплексі: й умови навчання, й організація харчування, але це вже адміністративні рішення. Найважче і найважливіше зробити – це, зрозуміло, робота з людьми. Три роки тому в нас було в сільських школах 1800 здорових дітей, які навчались за індивідуальною навчальною програмою, тому що були відсутні класи – тобто, один на паралелі. В початковій школі можна створювати класи-комплекти – з першого по четвертий клас. Скажімо, по одному учневі з кожного класу. Вчитель тоді індивідуально підходить до навчального процесу. На одну дитину виділяється, скажімо, п’ять годин індивідуального навчання, але коли вони всі разом – то реально є 20 годин, які дитина проводить у школі на тиждень, і це – належна кількість.

З 5 по 11 клас така система неможлива – кожен учень повинен навчатися індивідуально, бо це – інша організація навчального процесу. Були випадки, коли в класі навчалася одна дитина. Я не уявляю, як вчитель повинен за вісім годин дати, скажімо, випускнику, те, що повинно викладатися за 30 годин різними вчителями. А тут один, максимум – два, вчителі за вісім годин дають усі предмети, щоб дитина здобула якісну освіту.

Тому на сьогодні із 1800 дітей 1100 отримали можливість довезення до школи і навчатись в класно-урочній системі. Інші – це, як правило, учні початкової школи, учні середньої ланки і лише декілька учнів 10-11 класів, які навчаються за індивідуальною формою навчання. Я впевнений, що ми допоможемо навчатися всім дітям старшої школи, які хочуть стати студентами вищих навчальних закладів. Коли такої мети немає, то навіщо йти до 10-11 класу академічної школи, коли в нас досить потужна система професійно-технічної освіти, вищих навчальних закладів першого – другого рівнів акредитації? Коли в класи три учні, – а клас починається з п’яти, – то як вони зможуть стати в коло? Як у класі, де один учень, можна заспівати хором? Як в школі, де два чи три учні, можна зіграти в футбол? Тобто соціалізація не відбувається. Це неправильно, коли в нинішньому глобалізованому світі дитину замикають, не соціалізуючи її. Це означає, що тоді будуть в дорослому житті величезні проблеми.

– Але в той же час райони мають відшукувати кошти на утримання цих малокомплектних шкіл?

– Ми не звертаємо увагу на цей аспект, оскільки ресурсу для функціонування освітніх закладів достатньо. Тому у випадку, коли в школі в перший клас іде одна дитина і батьки погоджуються на те, що вона буде навчатися одна, за п’ять годин опановуючи всю програму, – можемо сприймати це спокійно. Тому що початкова школа повинна бути поряд з мамою, поряд з домом.

Щодо 10 – 11 класу – тут вже інша ситуація. Ми повинні впевнювати батьків в тому, що, навчаючись в класі одному, важко стати успішним, – а всі батьки бачать своїх дітей такими. І взагалі я не уявляю, як можна бути одному на випускному, просто не уявляю.

– Припустимо, в районі є три школи, які розташовані недалеко одна від одної. Чи не доцільнішим було б закрити дві з трьох та організувати підвіз дітей до школи з найсильнішою освітньою базою?

– Універсальних підходів немає. Є конкретна ситуація. І педагогічним колективам потрібно дати інструмент для того, щоб вибудувати свою освітню систему, яка відповідає вимогам і умовам населених пунктів: кількості дітей, стану доріг, наявності автобусу, наявність вчителів, які викладають предмети фахово. Повинна запрацювати думка педагогічного колективу.

В Олександрівському районі, наприклад, було 25 окремих колективів. Серед них – значна кількість шкіл з невеликою наповненістю, де неможливо було ввести профільне навчання, а лише максимально використовувати універсальні навчальні програми. То зараз, коли створено п’ять освітніх систем, кожен педагогічний колектив самостійно вирішує, чи це буде, скажімо, школа з дев’ятим математичним класом, а це – школа з дев’ятим гуманітарним. Ми не можемо вказувати педагогічним колективам, які знають краще, ніж ми – тут, у Кропивницькому, як краще організувати навчально-виховний процес, щоб дитина отримала якомога більше знань, пройшла соціалізацію і мала змогу бути конкурентною та успішною.

– На місцях педагоги бояться втратити робочі місця…

– Для того і створюються навчально-виховні об’єднання. НВО – це той тип навчального закладу, який може працювати за індивідуальним штатним розписом. Можна створювати школу повного дня. До навчально-виховних об’єднань належать загальноосвітній підрозділ (з 5 по 11 класи), позашкільний заклад та дошкільний підрозділ. Фактично створення освітню систему дошкільної, загальної і позашкільної ланок дає можливість по максимуму використовувати наявний педагогічний потенціал. Тим більше, що нам потрібні лікарі, нам потрібні вчителі. Не секрет, що навіть у Кропивницькому є проблеми з наявністю вчителів окремих напрямків.

– Ви говорите, що фінансування є достатнім, але деякі райони мають дефіцит бюджету. Навіть при умові співфінансування відчувають брак коштів на утримання закладів освіти. Як бути їм?

– Коштів на заробітну плату та утримання вистачає. Те, що місцеві бюджети дофінансовують освіту, є правильним, оскільки це – члени цієї громади, і вони мають право на кошти місцевих бюджетів. Не Кіровоградська ОДА чи Міністерство освіти та науки здійснює комплектацію класів поділом на групи і створення варіативної частини. Це безпосередньо здійснюється на місцях. Так, у цьому році складова у формулі поділу на групи була відсутня. Тому в містах обласного значення виникла потреба додаткових коштів. На початку року в березні відповідний фінансовий ресурс надали містам обласного значення. Зараз голова ОДА дав доручення – і воно вже виконане – щодо проведення аналізу необхідності виділення коштів на заробітну плату освітянам до кінця фінансового року. Подано відповідні документи до Уряду. Кошти передадуть до тих територій, де виникла потреба у заробітній платі, щорічній грошовій винагороді. Мова йде про міста Кропивницький, Олександрію, Знам’янку і Світловодськ, а також дві об’єднані територіальні громади – Новоукраїнську та Компаніївську – і Онуфріївський район. Тому проблем із заробітною платою у тих, хто фінансується за рахунок освітньої субвенції, не існує.

– Крім зарплат ще ж є потреба у фінансах на господарське утримання шкіл?

– Щодо утримання шкіл, то це ті повноваження, які стосуються безпосередньо органів місцевого самоврядування й місцевих бюджетів. За рахунок освітньої субвенції зазначені видатки не фінансуються. Чи є такий ресурс в місцевих бюджетів? Безумовно, є. В минулому році було передбачено в зведеному бюджеті місцевих бюджетів 51 відсоток всіх державних коштів. В державному бюджеті, який фінансує армію, міжнародну діяльність, пільги, субсидії – лише 49 відсотків. Це той випадок, коли більше коштів – на місцях.

У минулому році напруженість була більшою. Відсоток коштів, спрямованих на захищені статті видатків – заробітні плати, енергоносії, харчування і медикаменти – був значно меншим, ніж цього року. Впевнений, що ставлення місцевої влади до освітян, лікарів, інших працівників бюджетної сфери повинно бути постійно позитивним, постійно добрим і з розумінням того, що це – члени територіальної громади. Не лише перед місцевими виборами, коли йдуть до шкіл, лікарень, дитячих садочків, а й протягом всього періоду діяльності місцевої влади ставлення до бюджетної сфери, як до рідних. Зрозуміло, що дороги та благоустрій – це добре, але фінансовий ресурс у вигляді заробітної плати й матеріальної підтримки працівників бюджетної сфери – це надзвичайно важливо, і ресурс для цього – є. Місцева влада повинна використовувати його якомога ефективніше.

– Які проблеми сільських шкіл ви бачите під час робочих поїздок у райони? Чи звертаються до вас особисто під час прийомів громадян батьки школярів з проблемами щодо якості освіти чи організації освітнього процесу?

– Освітня система – це живий організм і щоранку, щогодини, щохвилини приносить запитання, на які постійно треба давати відповідь. Це нормально.

– Чи на достойному, на вашу думку, рівні відзначили в області сторіччя Василю Сухомлинському? Можливо, якісь ще освітні масштабні заходи заплановані на найближчий час?

– За дорученням Сергія Кузьменка здійснено ремонт музею, ремонт школи у Павлиші, підготувались до заходів у Кропивницькому. Та оцінка, яка нам надійшла від Міністерства освіти, від учасників цих заходів, є позитивною. Приємно відзначити, що експозиція, оновлена в Павлиському музеї, є настільки пристойною, що ми можемо приймати міжнародні делегації і показувати її на світовому рівні. Це є правильним, оскільки «Нова українська школа», яка запроваджується в Україні, будується саме за принципами Василя Сухомлинського, його діяльності, оскільки в центрі уваги школи стоїть дитина. Дитиноцентризм є запорукою успіху, який зараз запроваджується «Новою українською школою».

Щодо майбутніх заходів: на базі обласної бібліотеки імені Чижевського планується відкрити туристичний центр. Ми зберемо всю інформацію з області – що, де, коли відбувається, і це буде зведено в одну інформаційну систему. Наприклад, «Свято полуниці» в Миронівці Світловодського району чи «Степограй» в селі Карбівка Добровеличківського. Зараз дуже сильно розвивається подієвий туризм, і майже кожне село намагається мати своє свято. Це дійсно є затребуваним і про це повинні знати жителі та гості області. Цікаво не лише за кордоном – Кіровоградщина також багата своєю історією.

Алла Зейферт, CBN




LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here