Як під Кропивницьким готували акторів до зйомок у фільмі «Позивний Бандерас» – інтерв’ю та фото

Акторам жодних послаблень не робили

2795
кількість переглядів

На великі екрани вийшов новий український фільм про російсько-українську війну. Багато відгуків сходяться в одному: це якісний вітчизняний бойовик з елементами детективу, драми і життя, як воно є, знятий у голлівудському стилі.

Як актори готувалися до зйомок, читайте в інтерв’ю з засновником та організатором стрілкового клубу Arms Club з Кропивницького Дмитром Борисенком.

– Як сталося, що ти маєш безпосереднє відношення до зйомок фільму «Позивний Бандерас»?

– До цього фільму ми маємо відношення через те, що у минулому році до нас звернувся командир 57 бригади з проханням підготувати артистів для зйомок у фільмі. Про що фільм, ми на той час не знали.

Привезли до нас на полігон артистів, і перед нами була поставлена задача підготувати їх як розвідувальний підрозділ. Це був спочатку навчальний полігон бригади, зараз на його базі створено стрілковий клуб Arms Club. Приїхали до нас артисти, а адміністратор фільму та помічник продюсера звернулися з проханням підготувати їх як справжній підрозділ. Вони проходили тижневу скорочену підготовку за початковим, базовим курсом підготовки розвідника. В них була тактична та вогнева підготовка, тактична медицина. Все те, що вони повинні були використовувати при зйомках фільму. Відпрацьовували елементи деяких сцен, що будуть у фільмі. Ми дивилися, як буде виглядати та чи інша сцена, та розбирали її окремі елементи.

– У яких умовах жили артисти?

– Жили, як усі, в казармі з бійцями. О шостій ранку – підйом, зарядка, тренування. Вони вдягли форму, вони взяли в руки зброю – які до них поблажки? Вони – люди зі зброєю, значить відповідають за техніку безпеки та поводження з нею. При навчанні на цьому курсі вони піднімалися вночі, відбивали навчальні атаки. Виконували дії в засідці. Взагалі вони працювали як базовий підрозділ. І наприкінці курсу їх уже було важко відрізнити від справжніх бійців. Було розуміння поводження зі зброєю, було розуміння, як правильно пересуватися, що і де треба робити. Вони знали алгоритм дій при виконанні певних військових завдань.

– Я знаю, що один з акторів був учасником війни на сході країни. Чи легше було працювати саме з ним, враховуючи його досвід?

– Так, Олег Шульга – учасник бойових дій, був в АТО у 2014 – 2015 роках. Служив у мотопіхотній бригаді. Але в нас він був нарівні з усіма. Я з ним розмовляв на цю тему, і він сам казав, що служив у мотопіхотному підрозділі, а в фільмі грав роль розвідника – це зовсім інші навички потрібні. Звичайно, він мав певні навички роботи зі зброєю, стріляв та й розумів зброю не так, як інші актори. Вони все ж вагалися та не знали справжньої бойової зброї. Але наприкінці навчання всі вирівнялися і стали впевнено з нею поводитися.

– Що найскладніше було робити з акторами?

– Розуміння того, що вони – актори. – ускладнювало мені роботу з ними. Спочатку думав, що там треба слова підбирати, але потім навчальний процес усе вирівняв – ми використовували наш армійський сленг. І всі його розуміли. Де треба – віджималися, адже вони виконували накази. Наприклад, за «зальот». Загубив магазин до автомату один — всі присідають, поки він шукає. Хтось з моїх хлопців зафільмував навіть цей момент на мобільний телефон.

Він тут уже не актор, він – розвідник, значить відповідає за свою матеріальну базу: магазини, боєкомплект. Ось поки він не знайшов — усі присідали. Це такий дійовий спосіб колективної відповідальності, що використовується в навчальному процесі.

Вони за тривогою піднімалися, бігали з голим торсом — все як треба. Вони ставали нормальним бойовим підрозділом.

– Були якісь кумедні ситуації під час роботи?

– Мабуть, на другий чи третій день ми проводили з ними заняття з медицини і тактики, під час обідньої перерви (а всі жили за військовим розпорядком) вони видихнули та почали розповідати. Кажуть, що не думали, що так буде. Вони були на емоціях, на адреналіні, думали, що приїдуть – і їм будуть розповідати про автомати-патрони. А тут повна підготовка. Жорстко та по-справжньому. Я усвідомлював, що їм нелегко, але вони – молодці – зрозуміли, що робити, куди бігти. Адже в армії все треба швидко: хочеш поїсти – зроби все і поїж.

– Після цієї роботи підтримував контакти зі знімальною групою, з акторами?

– Після підготовки я поїхав з своїми хлопцями в Одеську область, де відбувалися зйомки, забрати техніку. У зйомках брали участь два наших Nissan (і взагалі вся техніка, що задіяна у фільмі, – бойова техніка 57 бригади. – Авт.) Там ми трошки ставили тактичні та бойові сцени, підказували, як поставити сцени контакту з ворогом. Щоб це виглядало правильно та грамотно: пересувалися та робили все за певним алгоритмом дій. Щоб не виглядало це награно та кумедно. Адже це справжнє кіно. Серйозне, сильне українське кіно.

– І останнє запитання: яке особисте враження після перегляду повної версії фільму?

– Передивився на одному подиху. Мені було цікаво свою роботу глянути, адже це був перший досвід. Та й фільм сам по собі гідний! Треба такі знімати й показувати, аби люди розуміли, що насправді війна продовжується, насправді гинуть наші хлопці.

Я не дивився фільми російські, але знаю, що в них уже є багато фільмів про Донбас. Треба якось подивитися, щоб дізнатися, як вони це показують. Адже вони почали їх знімати першими. Думаю, що нам більше треба знімати таке кіно, показувати, доводити людям.

Коли я був на передпрем’єрному показі, на прес-конференції після фільму один чоловік (я прослухав. звідки він, хто він) задавав запитання, чому показали у фільмі населення, яке є в селі (за сюжетом), проукраїнське та проросійське. Йому всі давали зрозуміти, що воно так було кругом, та є навіть і зараз. Війна – це війна. Там є супротивник, є гарні люди, є погані.

Фільм можуть критикувати, комусь сподобався, комусь – ні. Але знятий він абсолютно правдиво. Я думаю – все вийшло!

Олексій Гора, CBN. Фото з архіву Дмитра Борисенка




LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here