Головлікар лікарні швидкої допомоги Кропивницького – про те, як зробити її закладом ХХІ століття

Знайомтеся: кандидат медичних наук, лікар-хірург вищої категорії Руслан Іванов

4943
кількість переглядів
Руслан Іванов, фото Ігоря Філіпенка

Лариса Гуріна, CBN

Більше півстоліття лікарня, яку заснували для обслуговування робітників та службовців заводу «Червона зірка», мала лише порядковий номер, потім їй дали нове ім’я – міська лікарня швидкої медичної допомоги. Півроку тому в неї з’явився новий головний лікар. Він, за за його ж словами, знаходиться в тому віці, тій золотій середині, яка допоможе реалізувати його бачення перетворення медичного закладу на лікарню ХХІ століття.

Знайомтеся: кандидат медичних наук, лікар-хірург вищої категорії Руслан Іванов.

– Завжди цікаво, чому людина обирає саме той, а не інший шлях, ту чи іншу професію. Як було у вашому випадку, Руслане Петровичу?

– Моя бабуся була костоправом, народним цілителем. Батько став травматологом. Тому для мене однозначно не стояло питання, куди піти. Вже в 16 років я підробляв санітаром, але відразу для себе вирішив, що моє майбутнє буде пов’язане з хірургією.

– Що підштовхнуло вас взяти участь у конкурсі на посаду головного лікаря?

– За плечима є певний досвід надання хірургічної допомоги, всіх невідкладних операцій. Та перед очима – історія перебудови й оновлення, осучаснення обласної лікарні. Це стало прикладом. Я відчув, що можу принести своє бачення менеджменту лікарні ХХІ століття, і що в мене є всі можливості це зробити.

– Це цікаво. Детальніше розкажіть, будь ласка.

– Якщо говорити з приводу менеджменту, то однозначно він повинен базуватися на трьох «китах»: фінансуванні, кадрах і науково-технічній базі. Що стосується першого пункту, прийшовши на посаду, я на власному досвіді відчув сумні реалії хронічного недофінансування медичної служби. На медикаменти держава дає лише п’ять відсотків від потреби, на харчування – 18 відсотків. Нами було закладено на всі статті видатків 70 мільйонів 739 тисяч. Затверджено кошторисом лише близько 45 мільйонів. Тобто йде величезне недофінансування медичної галузі. З іншого боку, самі люди не в змозі своєчасно лікуватися через брак коштів і до нас потрапляють у запущеному стані.

– Чого їхати до лікарні, якщо грошей на ліки все одно немає. Люди не бачать сенсу…

– Через це, на жаль, хворі потрапляють до нас дуже важкі. На тому тижні поступила хвора з защемленою грижею, з флегмоною передньої черевної стінки на фоні цукрового діабету. Вона успішно прооперована і вже переведена з реанімації в палату хірургічного відділення. Але однозначно 12-добовий перитоніт, операція не додали їй здоров’я.

– Давайте поговоримо про другого «кита» перетворення лікарні – кадри.

– Я вважаю, що як хірургічна служба мій колектив – найдосвідченіший, найавторитетніший в нашому місті. Чому? Тому що лікарня швидкої медичної допомоги виконує всі види найважчих оперативних втручань, починаючи від виразкових кровотеч і операцій на шлунку і закінчуючи наслідками дорожньо-транспортних пригод і політравм. У 2017 році лікарня надала допомогу 9213 пацієнтам. Ми провели 5919 операцій: 3396ургентних і 2523 планових. Це досить потужний показник надання хірургічної допомоги населенню нашого міста. Якщо брати 2018 рік, за 10 місяців ми вже пролікували 9471 пацієнта, процент ургентних операцій, на жаль, теж виріс.

Наш колектив – це сплав досвіду і молодості. Олександр Сергійович Лавров, Віктор Михайлович Мягкий… Я дуже радий, що такі особистості працюють у стінах лікарні швидкої медичної допомоги. Ці люди виводять хірургію й урологію на вищий рівень. При цьому вони намагаються оволодіти інноваційними технологіями, підвищувати свої знання, принести в роботу щось нове, сучасне. У впровадженні нових менеджерських рішень я спираюсь на досвід Валерія Семеновича Скорохода.

Дивишся на авторитетних людей і розумієш, до чого треба прагнути, чому, образно кажучи, з ними треба дихати одним повітрям. А все дуже просто – щоб рятувати життя. Тому я підкріплюю бригади наших досвідчених лікарів молодими хірургами, які мають першу і другу кваліфікаційні категорії (після інституту до нас зарано приходити). Свіжа кров швидкій медичній допомозі потрібна.

– Цю свіжу кров ще треба утримати на роботі…

– Так, відтік кадрів – болюче питання. Він бич української медицини. За ці півроку з лікарні звільнилися 15 медичних сестер і один лікар. Поїхали працювати в країни ЄС, і я думаю, що цей потік не зменшиться. В нас у середньому лікар-хірург вищої категорії зі стажем більше 30 років на руки отримує приблизно 5640 гривень, лікар-хірург першої категорії – 4992, другої категорії – 3615, а лікар-хірург без категорії – 3470. Тобто молодий лікар отримує зарплатню фактично на рівні санітарки. Повинно пройти п’ять років, щоб хірург отримав другу категорію, при цьому його заробітна плата буде на 300 гривень більше, ніж у колеги без категорії.

Що казати про зарплати медичного персоналу. Медична сестра хірургічного профілю вищої категорії зі стажем вище 30 років на руки отримує 3169 гривень. Інші – ще менше. Поки ми не змінимо тарифну сітку, поки праця лікаря буде на рівні мінімальної заробітної плати, однозначно буде відтік кадрів. Я намагаюся втримати кадри, намагаюся відправляти молодих спеціалістів на курси, щоб вони швидше оволодівали новими методами, розвивалися. Але в глибині душі у мене немає впевненості, що я їх навчу, а вони не розвернуться і не поїдуть з України.

– Тоді розберемося з третім «китом» – науково-технічною базою.

– З минулого року наші хірурги впроваджують у практику ендопротезування кульшового суглобу. Такі операції на Кіровоградщині роблять тільки в двох медзакладах: обласній лікарні і в лікарні швидкої медичної допомоги.

І все ж таки лікарні не вистачає висококласного обладнання для діагностики та лікування пацієнтів. Наприклад, якщо в інших медустановах апарат УЗД працює з 8:00 до 16:00, то в нас – цілодобово сім днів на тиждень. Знос колосальний. Ми маємо артроскопи, лапароскопи, проте вони вже морально і фізично застаріли. Але ж ми розуміємо, що майбутнє лікарні швидкої медичної допомоги за малоінвазивними операціями за новими технологіями та на сучасному обладнанні.

В цілому хочу зазначити великі зміни по відношенню до медицини з боку міської влади за останні два з половиною роки. Прийшовши на посаду, я практично кожного тижня спілкуюсь з міським головою Андрієм Павловичем Райковичем, щоб крок за кроком реалізувати нашу спільну програму реформування лікарні, починаючи від ремонтів покрівлі гінекологічного відділення та відділення гнійної хірургії, придбання сучасного рентгенологічного апарату до нашого «будівництва століття» – хірургічного корпусу.

– Лікарня знаходиться у жахливому стані. Коли проводився останній ремонт?

– 48 років тому. Зрозуміло, що міський бюджет не потягне все, що потрібно лікарні. Тому ми дуже сподіваємось на допомогу підприємців міста. Особливо з того погляду, що наступного року запрацює Кропивницький госпітальний округ, і, таким чином, в рази зросте навантаження на лікарів та обладнання, з яким вони працюють. Усіх важких хворих з найближчих районів будуть везти до нас. До речі, хочу подякувати Євгенію Григоровичу Засінцю та Сергію Олександровичу Лопатіну за подарунок – налобний освітлювач виробництва Німеччини, що полегшує роботу хірургів, які рятують людям здоров’я та життя.

Наша з Андрієм Павловичем Райковичем мета – зробити лікарню медичним закладом ХХІ століття. Забезпечити комфортні умови лікування хворих незалежно від матеріального та соціального стану. І в той же час створити комфортні умови для роботи моїх колег, надати можливості для їх професійного зростання.

Та не менш важливим для мене є ставлення до пацієнтів. Їм потрібна не тільки професійна допомога, а й моральна підтримка. Я завжди пам’ятаю і доношу до колективу просту істину: лікуючи тіло, бійся поранити душу.