Як живеться кропивницькому журналісту в Польщі

Сергій Муренець живе в Гданську

1295
кількість переглядів

Геннадій Рибченков, «Україна-Центр»

Щоб зв’язатися з товаришем і колегою, який живе і працює в Польщі, привід був не найкращим. Виродок зарізав президента міста Гданськ – так у них там називають міських голів. Сергій Муренець якраз живе в Гданську. Він відомий телеглядачам Кіровоградщини – раніше готував сюжети для щотижневої підсумкової програми «Погляд», також працював на багатьох інформаційних сайтах області. Розмова вийшла ширше початкової теми.

– Траур за Павлом Адамовичем закінчився?

– Так, у суботу поховали, і закінчився. Хоча до цих пір по місту в багатьох місцях залишаються запалені свічки в пам’ять про нього. У міській ратуші, мерії, як і раніше, багато свічок і вінків, якісь навіть інсталяції в пам’ять про загиблого. Місто пам’ятає.

– Ти не ходив на той злощасний концерт?

– Думки були, але якось не хотілося…

– Наскільки я знаю, ти професію не змінив?

– Так, я працюю на місцевому сайті для українських мігрантів, пишу статті. Звичайно, в порівнянні з нашими сайтами, тут трохи інші тематика, аудиторія. Якщо в Кропивницькому, працюючи на сайті (остання робота Сергія – редактор сайту kr.depo.ua. – Авт.), я чітко розумів, які новини будуть цікавими і популярними, то тут інше, довелося деякий час звикати.

Наш сайт – це форум для українців, які живуть у Польщі, плюс вихідці з країн колишнього СНД. Українців найбільше на сайті. Він двомовний – українська та російська мови. Працює близько двох років. Стабільна аудиторія – близько 250 тисяч відвідувачів на місяць. Проект комерційний, у фірми є ще кілька інших сайтів. Наш, на мою думку, є найуспішнішим для українців у Польщі. Є кілька, орієнтованих суто на Варшаву, є такі, яким уряд Польщі надає допомогу, дотацію, наш чисто комерційний. Я задоволений роботою, власники начебто теж задоволені мною.

Я не сказав би, що сильно виграв у грошах, працюючи тут, я в Кропивницькому завжди шукав можливості, на двох-трьох роботах трудився. Тут заробляють більше ті, хто працює по 10 годин на день і шість днів на тиждень. Але сюди люди їдуть не тільки за грошима. Багато взагалі не за ними. За іншими умовами життя. Тут краща інфраструктура, всі умови для життя, комфортніше тут.

– Правду кажуть, що в Польщі подекуди вже більше українців, ніж поляків?

– Ні, не правда. В Україні взагалі існує якась викривлена думка, що в Польщі працюють 1,5-2 мільйони українців. Я дивився останню статистику перед новим роком, скільки українців запитував так звану карту «сталего побиту» – дозвіл на постійне проживання, загалом приблизно 200 тисяч. Зрозуміло, що багато працюють просто на візах – піврічній і річній, з дозволу воєводи. На мій погляд, таких на всю країну набереться тисяч 500-700, ну максимум до мільйона. Я, як журналіст, знаю, що таких робочих віз видано від роботодавців (вони називаються «освядчення») не більше півмільйона, і не факт, що всі, хто їх отримали, доїхали. Так що, я думаю, насправді, якщо є мільйон, то це дуже велика цифра. Нелегально працюють ну пару десятків тисяч, максимум, тут це сильно карається. Дуже багато, які беруть «освядчення», їдуть далі в Чехію та Німеччину. Звичайно, присутність наших людей відчувається. Заходиш у супермаркет і чуєш найчастіше, крім польської, російську мову. Тут дуже багато білорусів і дуже багато росіян – вони, виявляється, теж масово їдуть сюди працювати. І студентів дуже багато з наших країн.

– Чи надовго плануєш залишитися в Польщі?

– Так, планую надовго. Я до грудня був на так званому указі пробному, мені переглянули його і дали дозвіл далі жити, до певного строку, але, якщо все буде добре, буду і далі жити. Сім’ю поки не можу перевезти, але як тільки знайду щось пристойне за ціною і недалеко від роботи, то спробую перевезти сюди. До весни має звільнитися багато квартир, студенти поїдуть, буду шукати.

– У магазинах є українські продукти або інші товари?

– Українські продукти є. В основному всяка бакалія марки «Верес», вона сильно представлена – соуси, консервація. Колись купував макарони, вони теж виявилися українськими. Продукції з Кропивницького й області не зустрічав.

– Я не можу не запитати тебе про комуналку.

– Так, тут дорожче, але все в порівнянні. На комуналку більше витрачають ті, хто живе в багатоквартирних будинках. Там досить високий «чинш», те, що можна назвати аналогом нашої квартплати. За обслуговування будинку. У нових багатоповерхівках «чинш» становить десь 250 злотих, це небагато. А в старих будинках може досягати і 600 злотих. Чим старіший будинок, тим дорожче в ньому жити. У приватних будинках жити набагато вигідніше! А якщо брати тарифи на воду, на електрику, вони не вищі, ніж у нас, абсолютно можна порівняти.

– Чого тобі не вистачає саме нашого, Кропивницького, українського?

– Бракує спілкування з друзями. Звичайно, я можу, як ми з тобою, зідзвонитися, але просто поговорити, на пиво сходити ні з ким. Є знайомства серед українських емігрантів, я ходжу на різні зустрічі, тут діє багато цікавих проектів для тих, які переїхали, але так, щоб узяти когось, набрати ввечері в суботу і піти посидіти – такого немає. Цього найбільше не вистачає.

Про продукти… Не раз чув, що скаржаться наші: тут не таке все смачне, як у нас, – це неправда, просто, мабуть, люди, які довго живуть тут, забувають. Насправді продукти відмінні, вибір більший, є такі штучки, яких у нас не знайдеш, я навіть не знав про їхнє існування. І все абсолютно недорого, причому харчування обходиться, на мій погляд, дешевше, а якість продуктів вища.

– Земляків з Кіровоградщини не зустрічав?

– Щодня зустрічаю. Справа в тому, що в нашій фірмі працює жінка з Кропивницького, вона вже більше двадцяти років як переїхала. І все

– Ну давай, до зустрічі!

– Так я приїжджав на Новий рік, але не вийшло зустрітися. Від роботи мене ніхто не звільняв. І я працював віддалено з Кропивницького на свій сайт, хоч з сім’єю побув, а в місто всього один раз вибрався.