У Кропивницькому зграя підлітків жорстоко побила двох хлопців і гналася за їхніми друзями центральною вулицею

Йдеться про навмисне бажання нанести каліцтва

2946
кількість переглядів

Сергій Полулях, «Україна-Центр»

Фраза «Шукає поліція, але не може знайти», яка свідчить про активні пошуки «хлопця якогось років двадцяти», застаріла. Зараз мова йде про пошуки не одного, а півтора десятка цілком конкретних відморозків, що б’ють людей у самому центрі Кропивницького.

Саме така історія сталася 2 лютого, близько 18:00, у сквері біля краєзнавчого музею. Сквер має неофіційну назву «Пантери» і розташований у двохстах метрах від площі Героїв Майдану. На жаль, обставини інциденту довелося уточнювати в лікарні, куди після побиття групою молоді потрапив старшокласник однієї зі шкіл Кропивницького.

Інформаційний привід

Так сталося, що одним з найбільш постраждалих у цій потворній історії став відомий у місті молодий автор книги віршів про героїв АТО Денис Бірзул. Втім, не варто думати, що ЗМІ замовчали б побоїще, якби на лікарняному ліжку опинився хтось менш відомий. На момент наших відвідин Денис перебував у лікарні вже шосту добу, але сліди побоїв не зійшли до тих пір. Тобто мова не може йти про випадкове пошкодження, отримане в хлоп’ячій сутичці. Йдеться про навмисне бажання нанести каліцтва, про що свідчить і зламана рука іншого потерпілого.

Перше наше запитання – про здоров’я. Денис слабо посміхнувся, мовляв, трохи краще. Поруч, практично невідлучно, знаходиться мама, лікарі приписали її синові суворий постільний режим. Вона просить, щоб не дуже напружували хлопця, тому що йому важко і в фізичному, і в моральному плані, та й лікарі заборонили багато говорити. «”Швидку”, після того як друзі привезли Дениса додому, викликала я. Лікарі діагностували струс головного мозку, численні гематоми обличчя, рану губи, забій».

Сам Денис каже, що в цьому сквері вони з друзями вирішили посидіти вперше в житті, і до цього він не чув про поділ міста на зони впливу молодіжних угруповань. До того ж він дуже зайнята людина, багато чим цікавиться, – гуляти ніколи. У центрі міста вони відзначали день народження одного, в кафе з’їли піцу, причому без алкоголю. Далі в планах хлопців, яких спочатку було п’ятеро, стояло відвідування спортивного залу, розташованого в приміщенні кінотеатру «Портал», де вони мали намір пограти в теніс. Але, оскільки з собою була їжа, вирішили поїсти на лавочці, якраз біля скульптурної групи «Пантери». Розклали фрукти і бутерброди, поставили пляшку «Коли».

«Несподівано до нас підійшли двоє хлопців нашого віку. Вони почали розповідати нам, що святкують суботу, і хвалилися, що випили два літри горілки», – розповідає Денис. Вони просили хлопців відійти, оскільки не хотіли спілкуватися з п’яними: «Ми бачили, що вони п’яні, навіщо нам це? Один з хлопців відійшов убік і почав дзвонити по телефону, і вже через півхвилини підійшло близько тринадцяти чоловік. Вони були десь поруч».

Спочатку здалося, що ситуацію вдасться врегулювати, хоча відчувалося бажання хлопців знайти привід для конфлікту. Відповідь «ми з цього міста» витлумачили як бажання назвати себе його господарями. Настрій битися реалізувався практично відразу – натовп почав наносити удари. Один з друзів Дениса зміг вирватися і, відбігши, намагався викликати поліцію і покликати на допомогу перехожих, але – безрезультатно. Під розправу потрапили троє людей, але пізніше двом таки вдалося втекти, і Денис залишився сам. Той, що починав бійку, і зупинив побиття, навіть допоміг Денису піднятися і порадив іти, зауваживши при цьому: мовляв, він теж «попівський» (тобто житель вулиці Попова в мікрорайоні Космонавтів, досить далеко від центру).

Залитий кров’ю Денис підійшов до дверей дитячої поліклініки, але ніхто не відкрив. Потім повернулися друзі, і вони пройшли через весь центр, причому всі прекрасно бачили, що хлопці були в крові. Трохи вмитися вдалося тільки в торговому центрі DEPO’t. До речі, друзів, які зуміли вирватися, хулігани переслідували Великою Перспективною, але ніхто з численних перехожих цьому не здивувався і не спробував зупинити бійку або хоча б викликати поліцію. Додому Дениса (на вулицю Попова) везли в маршрутці, вже потім мама викликала «швидку» і поліцію, які приїхали майже одночасно.

А чому ви там з’явилися?

Точного часу ніхто не відзначав, але виходить, що практично не менше півгодини тривало побиття і переслідування за участі великої групи п’яної молоді. У цей час входить і спроба закривавлених потерпілих потрапити в лікарню, нагадаємо, що в одного з них була зламана рука. Вони пройшли вздовж всієї Великої Перспективної аж до Лікарні Святого Луки і вже звідти поїхали маршруткою. За час нашої розмови мама Дениса кілька разів просила не писати нічого такого, що могло б зашкодити хлопцям. Батьків можна зрозуміти, вони хвилюються, але не тільки через те, що сталося чи може статися, але і через те, як ця подія подається в інформаційному просторі, включаючи і соціальні мережі.

Батько одного потерпілого прямо заявив, що не розуміє авторів текстів, які пишуть про подію без згоди батьків, а відверті плітки можуть тільки нашкодити. А ще – він дуже незадоволений ходом розслідування, більш того, йому довелося подавати заяву вдруге, і тільки після того як вдалося потрапити в кабінет до поліцейського начальства, знайшлася… перша, «втрачена» заява. Він розцінює це як спробу спустити справу на гальмах, оскільки створюється враження, що в поліції нічого неможливо дізнатися. А ще його здивували запитання слідчого, який цікавився, чому це хлопці приїхали в центр міста і яким чином вони захищалися: «Вони що, повинні питати у когось дозволу? Я їх запитую, а чому поліція не приїхала відразу? Кажуть, питання не до них. Виходить, що з нами працюють два різних відомства, які не знають, чим займаються колеги. Багато начальників, і ніхто ні за що не відповідає».

Схоже, що довге розслідування грає на руку нападникам. Вже ходять чутки, що вони хваляться, мовляв, ми скоро зробимо, що це вас було 15, а нас четверо, і що це ви були «бухі», а не ми. Цих хлопців бачили на Попова, і нібито вже надходять погрози: «Якщо вони (потерпілі) звернулися в поліцію, то ми починаємо на них облаву». Більш того, один з нападників після спілкування зі слідчим… несподівано сам потрапив до лікарні, причому в сусідню палату з Денисом, але незабаром його звідти забрали. Його мати заявила, що син був тверезим і сам постраждав. Правда, від кого – невідомо, але він начебто прибіг допомагати друзям, яких били. Прізвища кількох нападників вже знають, цілком може бути, що деякі з них займаються єдиноборствами.

Дениса самого не залишають. У лікарню приходять і педагоги зі школи, і керівники гуртків, і друзі… Але ніхто з батьків нападників навіть не поцікавився станом здоров’я потерпілих!

Бували гірші часи, але не було підліших

Треба визнати, що нічого нового в цьому неприємному інциденті немає. Молодіжна субкультура завжди існувала окремо від світу дорослих. Там свої порядки і свої табелі про ранги, свої моральні принципи і свої підвалини. Масштабні бійки молодіжних угруповань траплялися в усі часи. Як завжди, повинен бути лідер, заводила, який і провокує інших на напад. Цілком можливо, що хтось потрапив у агресивний натовп через помилкове почуття честі або сорому виявитися слабким. А може бути, і у нас сформувалися банди малолітніх злочинців, у всякому разі, українська стрічка новин майже кожен день повідомляє про напади великих груп малоліток на однолітків або навіть дорослих. Як би там не було, сталося те, що сталося, але в даному випадку страшно не тільки за побитих, а й за майбутнє нападників. Схоже, що ніхто з них не кається у скоєному, більш того, вони намагаються оббрехати потерпілих, це якщо не говорити про можливу помсту за звернення в поліцію.

Їм є з кого брати приклад – безвідповідальність за більш страшні злочини так званих мажорів у всіх на виду. Адвокати щосили намагаються обілити злочинців, батьки в усьому підтримують своїх «святих і божих» нащадків, правоохоронці заплутують слідство, журналісти перекручують факти, а судді не бачать очевидного. Не хотілося б, щоб таке сталося і в нашому випадку, хоча серед нападників поки що не виявлено «гучних» прізвищ. Хіба що батько одного з них, того самого, який нібито сам постраждав… є служителем культу, тобто священиком однієї з православних конфесій. На його сторінці в соціальних мережах зареєстровано безліч друзів – політиків, журналістів, військових та волонтерів, втім, як і на сторінці Дениса.

Є безліч мудрих висловів про Божі заповіді, але ось в даному випадку Отець Небесний не вразумив батька земного, хоча саме він повинен був якось відреагувати на ситуацію і постаратися її пом’якшити. Принаймні хоча б проявити християнське співчуття до потерпілих і бажання наставити на шлях істинний заблукалих. Ми спробували зв’язатися з ним по телефону, але він відмовився обговорювати тему, і відчувалося, що людині важко: «Я не хочу про це говорити. Я не буду говорити про це. Я розумію свої батьківські обов’язки дуже добре і намагаюсь виконувати. У державі є багато інших тем. Ми не байдужі до ситуації. Вибачте». Бог, як то кажуть, пробачить.

Цілком можливо, що хуліганів «відмажуть», що вони зможуть якось заплутати справу і вийти сухими з води. Навіть у суді очікувати суворого вироку, а значить, і боятися його, їм не варто. Максимум, що загрожує молодикам, – це умовний термін або громадські роботи. Напевно, слідству буде складно встановити, хто, кому і які травми наносив, або знайдуться інші пом’якшувальні обставини. Але ось як будуть вести себе надалі хулігани, які не без підтримки і захисту своїх батьків можуть сьогодні відчувати себе героями? Який реальний тюремний термін може очікувати цих забіяк у майбутньому через те, що їх пожаліють зараз?

Батьки потерпілих поки не збираються здаватися. Батько іншого хлопчика каже, що «крові не хоче», але: «Я чекаю правової оцінки і припинення свавілля, хочу справедливості. Чому ми змушені лікувати дітей за свої гроші? Суд повинен встановити винних. А ще ми хочемо спокою і більше відповідальності, в тому числі й від охочих про це писати». Загалом, історія далека від завершення, і запитань поки що більше, ніж зрозумілих відповідей, хоча б з приводу приходу ери байдужості.

«Безпечне місто»?

Так називається програма, згідно з якою чи не на кожній сесії міської ради Кропивницького депутати виділяють кошти на допомогу міському відділу патрульної поліції, в тому числі й для обладнання міських вулиць засобами відеоконтролю. Прогрес у цьому відношенні, напевно, є, особливо це видно на «ресепшені» того ж Кропивницького управління поліції. Але ось про наявність камер спостереження в кримінально небезпечних точках міста якось чути не доводилося.

Повинні вони бути і біля «Пантер», і точно є на головній вулиці міста, проте нехай з камерами, може, грошей на них не вистачило, але куди дивляться мобільні поліцейські патрулі, які просто зобов’язані постійно перевіряти місця скупчення молоді й не лінуватися питати, хто і з якого приводу так голосно радіє життю?

Місце, де п’яні підлітки побили однолітків, явно не найспокійніше в місті. Кажуть, що подібне побиття мало місце в той же день, але кількома годинами раніше. Чи ми працюємо тільки за фактом і тільки в тому випадку, якщо про це вчасно доповідають керівництву поліції? У нашому випадку – не доповів.

І ще запитання – не менш важливе – до жителів міста, до тих сотень дорослих свідків, які спокійно спостерігали за побиттям, за гонитвою, за кровопролиттям. Цілком можливо, що сьогоднішня безкарність і вседозволеність скоро сформують таку хвилю злочинності, яка завтра накриє і вас самих, і ваших дітей. Може, досить мовчати?