На Кіровоградщині селяни висловили недовіру священику УПЦ МП і захотіли в ПЦУ. Як це було (репортаж)

Багато жителів Бірок Олександрівського району перестали ходити до церкви, відколи почалася війна на Донбасі

2041
кількість переглядів

Біля сільського будинку культури годині в Бірках об одинадцятій – з десяток авто. Всередині СБК – собачий холод, «клімат» від вуличного відрізняється лише тим, що немає вітру. Однак, незважаючи на це, сто тридцять чотири жителі села зібралися, щоб вирішити: перейде релігійна громада Свято-Миколаївського храму до новоствореної Православної Церкви України (ПЦУ) чи ні.

За тиждень до цього п’ятеро бірчан створили так звану парафіяльну громаду. І недвозначно заявили: ніяких ПЦУ, ми лишаємося в лоні Української Православної Церкви Московського Патріархату.

– Кожен народ має право на власну церкву, – починає свій виступ перед зібранням єпископ Кропивницький і Голованівський Марк. – Відбулися збори, про які ви, можливо, багато хто і не знаєте, де зібралися десять людей і сказали, що всі парафіяни – це п’ять чоловік. А ви всі – приходьте, жертвуйте, утримуйте священика, але ваша думка нікому не потрібна, і нікого не цікавить. Для чого це зроблено? Щоби, знаючи, що більшість людей хоче бути в єдиній Православній Церкві України, забрати у вас таку можливість.

Народ уважно слухає. У залі звучить мелодія мобільного, але зразу ж стихає. Марк пояснює:

– Якщо є у вас таке бажання – долучитися до Православної Церкви України, ви маєте собі усвідомити: якщо ви хрещені, якщо ви житель цього села, відвідуєте цей храм, якщо ви жертвували на цей храм, якщо ви жертвували на священика і допомагали йому, якщо ви звершували таїнство, звертаючись до цього священика, який тут служить, то ви є членами парафіяльної громади цієї церкви. Вам треба самим зібратися, поспілкуватися і вирішити, яка ваша подальша доля. Це не має бути якийсь тиск з мого боку чи переконання, я свій вибір зробив уже давно. Я тільки прошу, щоб між вами не виникло ворожнечі чи якоїсь незгоди, злоби. Бо вам далі жити тут разом, спілкуватися, допомагати одне одному.

Якщо вам скажуть, що це – збори територіальної громади, це буде маніпуляція. Тут, на зборах релігійної громади, мають лишитися люди хрещені, люди православні, ті, хто має відношення до цього храму, який є у вашому селі.

Потім починаються дебати. Не зовсім і дебати, якщо чесно, адже абсолютна більшість – за перехід до ПЦУ. Проти виступає лише скромно одягнена жіночка:

– Вибачте, я не вмію балакати на люди, це вперше для мене. Просто хочу нагадати, прихожани – це ті люди, які відвідують постійно вечірню службу і недільну службу, які причащаються, які сповідаються, які беруть участь у житті церкви. Хочу сказати, що я бачила на власні очі. Я дуже часто приходжу в цей храм. І у храм загалом приходять п’ять людей. П’ять чоловік, я шоста приходжу. А де ви всі?

От ви піднімаєте питання церкви, так? Я от зайшла у клуб і перше, що побачила, – стенд з фотографіями. І жодної світлини – про церкву. Простіть мене, грішну.

– До тринадцятого – чотирнадцятого року прихожан було більше, – відповідає їй односельчанка. – Але там під час богослужіння прославляють Кирила, який благословляє російських солдатів на війну. Я з того часу й не ходжу. Я і раніше не дуже часто ходила. Тепер зовсім перестала.

Слова просить ще один житель Бірок. Від нього відчутно тхне перегаром. Зрозуміти, за він чи проти, складно:

– Діло в тому, що я хочу зараз сказати. Це що – дєльожка церкви? Я ще при комсомолі у цю церкву ходив. Як була вона Свято-Миколаївська, так і должна буть.

На заперечення, що назва храму не зміниться, чоловік не реагує.

– І що, що я був у комсомолі? Я все одно ходив. Це серйозне діло взагалі. Не нам вирішувати.

Пізніше він ще раз вийде на сцену СБК. Проте, зачувши вигуки: «Тікай звідти!», недовго там пробуде.

На зборах починається перше голосування. Сто тридцять три – за те, щоб визнати присутніх у залі релігійною громадою Свято-Миколаївського храму. Одна проти – згадана раніше жіночка.

Людям роздають розграфлені аркуші паперу. Туди кожен записує свої прізвище, ім’я та по-батькові, адресу реєстрації, паспортні дані (за бажанням) і ставить підпис. Це – щоб потім у противників ПЦУ не було підстав заперечувати – мовляв, невідомо, скільки зібралося, та і хто ці люди.

– Церква – це ми, люди, – говорить тим часом у мікрофон депутат Олександрівської селищної ради Віталій Брайко. – Я за себе хочу сказати, чому я перестав відвідувати цей храм. Коли проводили обряд хрещення моїй дитині дев’ять років тому, я запитав: «А чому видали свідоцтво російською мовою?» Свидетельство о крещении… До цього я змалечку з бабусею, з батьками приходив у храм. Не було питання, яка єпархія, московська, українська. А от уже потім, коли російська мова, служби такі… В мене особисто не виникає бажання приходити у цей храм. Але церква – ми, люди, віряни, – є. І я сподіваюся, що ми сьогодні приймемо правильне рішення.

Друге голосування – «висловити недовіру настоятелю Свято-Миколаївського храму отцю Володимиру Сошину та припинити його повноваження вчиняти дії від імені громади» – набирає, знову ж таки, сто тридцять три «за». А головне – за перехід до Православної Церкви України – проходить узагалі одноголосно. Просто на той момент єдина противниця вже пішла…

Після сільського клубу в церкві, здається, просто спека.

– Я зробив опалення в церкві. Хороше, електричне, – пояснює отець Володимир Сошин, який, побачивши журналістів CBN на порозі храму, прибіг із підсобки. – Готовий відповісти на всі ваші запитання.

– Ми були щойно на зборах парафіяльної громади, там сто тридцять чотири людини зібралися. То вони хочуть перейти до Православної Церкви України.

– Так а я ж що? Хочуть – будь ласка, хай будують собі церкву. У нас парафіяльна рада – десять чоловік, за законом. Ці сто тридцять, про яких ви говорите, – я не знаю їх, вони до церкви не ходять. У нас постійних нараховується десь чоловік сімдесят. Сюди далеченько ходити, церква – на околиці, під лісом. А це ось недавно стільки народу зайшло, що аж збентежили трохи. Це коли вимагали перейти до ПЦУ. Хто ви, звідкіля? Такі, яких жодного разу біля церкви не бачив. Як може людина бути членом парафіяльної ради, якщо вона в церкві ніколи не була?

Це я взагалі розцінюю як тиск на мене. Приїжджають, вимагають… Сюди ось, до храму, група людей приходила: «Ми з тебе зробимо…» Навіщо це все?

Висловлена селянами недовіра отця Володимира, схоже, не надто хвилює.

– Вас на збори запрошували. Чому ви не прийшли?

– Християнська етика є. Сьогодні – поминальна субота. Як я покину храм, молитву, людей і піду на збори? Я не можу цього зробити. Десь похорон – а батюшка в клуб пішов. Ви згодні зі мною? Тим більше, у мене монашеський чин. Ну як я можу піти?

– На зборах звучала пропозиція, щоб ви теж перейшли до Православної Церкви України. Як ви до цього ставитесь?

– Я не буду такі питання вирішувати. Це вирішується на Архієрейському соборі. Або хоча б нехай громада церкви скаже. А оті сто тридцять чотири – то не громада, вони не відвідують храм.

…- Що, закінчили вже? – питає якийсь чолов’яга на сходах СБК у свого знайомого.

– Ага. Постановили перейти.

– Ну і слава Богу! Це й так було ясно.

Андрій Лисенко, CBN
Фото автора