Як юній ТОП-моделі з Кіровоградщини жилося і працювалося у В’єтнамі (ФОТО)

Після чотиримісячного контракту дівчина повернулася додому

1689
кількість переглядів

Олена Нікітіна, «Україна-Центр»

Для здійснення мрії необхідно, по-перше, мріяти, по-друге, діяти, по-третє, мати в своєму оточенні людей, які сприяють тому, щоб ваша мрія збулася. Принаймні, все це склалося у юної Діани Західової.

Неймовірної краси дівчина жила в Олександрівці, вчилася у школі. Коли їй виповнилося шістнадцять років, вони з мамою вирішили, що з красою, природними зовнішніми даними «треба щось робити». Діана стала їздити в обласний центр і займатися в школі моделей і естетичного виховання MIX Models. Якимось дивом і своїми зусиллями поєднувала підготовку до ЗНО, заняття з репетиторами і уроки в модельній школі. Закінчивши одинадцятий клас, поступила на заочне відділення факультету готельно-ресторанного та туристичного бізнесу столичного університету культури і мистецтв. Продовжувала заняття в MIX Models і мріяла поїхати за кордон на роботу за контрактом.

Як тільки Діані виповнилося вісімнадцять, сталося те, про що вона мріяла. Директор агентства Олена Рудковська повідомила, що на її вихованку чекають у В’єтнамі, в місті Хошимін, в агентстві Top Model.

Після чотиримісячного контракту дівчина повернулася додому, і ми з нею зустрілися.

– Діана, як тебе, таку молоденьку, відпустили батьки?

– Вони вірили в мене, за що я їм дуже вдячна. Проводжали в аеропорту Борисполя, і мама каже: «З цього моменту починається твоє доросле життя». Були переживання, сльози, але в той же час і підтримка, упевненість, що все буде добре.

– Якою була дорога? Це ж так далеко.

– Це було, м’яко кажучи, непросто. Я летіла через Туреччину, і там в аеропорту почався жах. Справа в тому, що англійська у мене – на середньому шкільному рівні. Аеропорт там величезний. У мене було дві години до рейсу, і весь цей час я ходила по аеропорту і шукала, де реєстрація на потрібний мені літак. Люди навколо знають турецьку й англійську, а я ні ту, ні іншу.

З горем навпіл знайшла, де треба реєструватися. Показую квиток і паспорт, а мене не пропускають, щось ще вимагають. Нічого не розумію, починаю панікувати. Підключилася до Інтернету, який там був дуже слабкий, написала мамі. Вона зв’язалася з Оленою Ігорівною, і та сказала, що мені треба ще запрошення показати. А я ж не знала. Пред’явила, пропустили.

Тринадцять годин летіла! Літак приземлився в Ханої, і я там мало не вийшла, але стюардеса якось пояснила, що мені ще годину летіти до Хошиміну. Долетіла, і там теж почався кошмар. В аеропорту треба оформляти візу. Мені дали анкету – аркуш А4, з двох сторін запитання в’єтнамською та англійською. Знову не знаю, що робити. Зв’язуюся з Рудковською. Слава Богу, що вона така. Не знаю, як вона знайшла в Інтернеті таку анкету, перевела все, вислала мені, а я вже перемалювала. Дали візу, впустили.

Ось як погано не знати англійську. Тепер я її вже знаю, за чотири місяці вивчила. А тоді… Я в агентстві дівчаткам кажу, що обов’язково треба знати мови, вони дають свободу і впевненість.

– Тебе хоч зустріли?

– Так звісно. Мене брало агентство Top Model, і зустрічала менеджер. Я туди прилетіла восени, була одягнена в шкірянку, а там така спека – плюс тридцять три. Приїхали в агентство, мене поселили, познайомилася з дівчатками. Дівчата там були з Росії, Бразилії, Африки. Знову ж таки, всі говорять англійською. Добре, що дівчинка-росіянка мене розуміла. Спасибі їй велике – вона мене здорово підтягла з англійської.

На наступний день мене запросила до себе директор агентства. Виплатила pocket money – 50 доларів на тиждень. Але ці гроші йдуть у мінус, їх треба відпрацьовувати. Так само, як ішли в мінус гроші за переліт, проживання та щотижневі суми на витрати, які нам видавали. Коли ти відпрацьовуєш мінус, тільки потім починаєш заробляти собі. Мій мінус у результаті був близько трьох тисяч доларів. Так багато за рахунок того, що дуже дорогі квитки – 20 тисяч гривень в один бік.

Зате нами дуже опікувалися, дбали. Болить голова, живіт – таблетки дадуть. Ніхто ніколи нас не обманював. Я була спокійна, і мама була спокійна.

– Коли почалася робота?

– Наступного ж дня. Подивилися вони на мене, я їм дуже сподобалася. І ввечері у мене вже було шоу, тобто я почала працювати. Це був показ весільних суконь. Все пройшло добре. І почалася робота і робота. У мене навіть не було часу погуляти містом. Так, один раз була в зоопарку. Мені не сподобалося, було дуже шкода тварин. І ще була в столиці, Ханої. Але їздила туди по роботі – на «івенті» стояла, представляла якісь замки і дверні ручки. Не знаю, навіщо це, але треба було цілий день стояти і посміхатися. І ще в Сингапур літала – там було дуже круте бікіні-шоу.

– Тобто дівчатка там працюють і нічого не заробляють?

– Хто як. Зі мною контракт був укладений на три місяці. Коли мені дали роздруківку моїх доходів і витрат, я побачила, що з мінуса вийшла, але нічого не заробила. А були випадки, що дівчатка відлітали без грошей. Я ж щодня працювала. Я їм подобалася, вони говорили, що у мене азіатська зовнішність. Я попросила агентство продовжити мені контракт ще на місяць. Потім вже почала працювати чисто на себе. Але оп! – і китайський Новий рік. Роботи взагалі немає. Трохи не пощастило.

Але зате в цей час я дозволила собі погуляти В’єтнамом. А до того нічого не бачила. Мотоцикл – і студії, робота, будинок. Там зручно переміщатися на мототаксі. «Байків» дуже багато, і це дуже круто.

– Там так багато показів?

– Так, вони це люблять, і все це на дуже високому рівні. Навколо модельного бізнесу обертається величезна кількість людей. Візажисти, перукарі, дизайнери – всі хлопчики. Правда, переважно нетрадиційної сексуальної орієнтації. А які колекції! Весільні сукні, які я представляла, розкішні, в каменях. На показах завжди багато людей.

– Не можу не запитати про кухню. Що ти їла?

– Там усе таке гостре. І дуже багато рису. Для в’єтнамців рис – національна страва. І я його полюбила. Куди не зайдеш – курка і рис. А ще багато вуличної їжі. Ідеш тротуаром, стоять маленький столик і стільчики. Сідаєш, приносять меню. Там смажені ковбаски, якісь супи з травою. І все дуже гостре. Я прошу, щоб не так багато перцю клали, але все одно приносять гостре.

Часто я ходила в супермаркет, купувала картоплю і овочі. Вдома картоплю смажила і нарізала салат. Було нормально. Їла устриці, мідії, равликів. До кінця контракту, коли не було роботи, я ходила в ресторанчики, щось пробувала. А яке там все смачне в «Макдональдсі»! Ну, з нашим не порівняти. І ось я там курочку, картопельку. За місяць поправилась на сім кілограмів!

– Які вони, в’єтнамці?

– Дуже добрі й привітні. У нас був хлопець – співробітник агентства, який всюди нас супроводжував. Який він турботливий! І узував нас, і одяг поправляв, двері перед нами завжди відкривав. І вони всі такі. Звертаюся на вулиці за допомогою, а перехожий пояснить, покаже, куди їхати, ще й таксі викличе.

Правда, вони такі всі маленькі. Я на них згори вниз завжди дивилася. А ще вони дуже молодо виглядають, нікому не даси його вік. Напевно, це через рис, овочі, теплий клімат.

Правда, там, в Хошиміні, є брудні, бідні квартали. Так навіть у центрі біля точок з вуличною їжею посуд миють просто на тротуарі. Розкладають тарілки на асфальт і поливають їх водою зі шлангу. На околицях, на ринках – бруд і сморід. Щодо гігієни вони не дуже.

– Ви всі – красиві, високі, яскраві дівчата. Чи була у вас охорона? До вас ніхто не приставав, не грубіянив?

– Охорони не було. З’їжджаємося в потрібне місце, нас уже чекає представник агентства. А там дизайнери, організатори показів, зйомок, і ніхто з них нічого поганого нам не може зробити. Потім роз’їжджаємося по домівках.

Я чула, що в інших агентствах всяке бувало. Наприклад, чайові у дівчаток забирали. У нас все було добре, ми дружили, гуляли з співробітниками, каву ходили пити. Дуже класно.

Одного разу ми були на футболі. Не на стадіоні, не в якості вболівальників. Все цікавіше. Нам запропонували танцювати і посміхатися. Якась команда (я не розбираюся в цьому) грала в Ханої, а вболівальники в Хошиміні зібралися на площі й дивилися гру на екранах. У перерві ми танцювали на сцені, а потім нас на вантажному джипі возили всім містом. Команда виграла, всі були щасливі, і я себе відчувала якоюсь зіркою: всі хотіли руку потиснути, доторкнутися, сфотографуватися. Здорово було.

– А вам щось дарували?

– Так, мені на показах дарували дизайнерський одяг. Було так, що я відзнімала сто суконь колекції, а у мене запитують, яка мені сподобалося. Якщо подобається – береш. Ні – дають чайові. Дещо з одягу я брала.

Взагалі-то я їхала заробляти гроші. І робота ця важка. З шостої ранку до дев’ятої вечора стоїш з табличкою, посміхаєшся на якомусь «івенті»… Пам’ятаю, я в Ханої стояла п’ять днів поспіль з ранку до вечора, так у мене судоми були в ногах. На подіуму легше ходити.

Ще не так болісно фотографуватися. У магазині нова колекція чогось, і треба в кожній речі знятися для каталогу. Пам’ятаю, я знімалася в піжамах, а потім заходжу в цей магазин – скрізь мої фотографії: на стінах, в журналах. Їм, до речі, дуже сподобалося, як я відпрацювала, і вони мені дві піжами подарували.

Для них головне, щоб модель посміхалася. У них немає того, чого мене тут вчили, – «фешн». Їм це не потрібно. Головне – бути милою, життєрадісною і посміхатися. Чи то показ, то чи зйомка, чи то стоїш на «івенті» – посміхайся!

– Як ти справляєшся зі своєю красою? Тебе, напевно, замучили шанувальники в соцмережах.

– Коли мені говорять, пишуть, що я красива, просто дякую. Якщо на вулиці хочуть познайомитися – кажу, що поспішаю. У мене є хлопець, ми зустрічаємося вже два роки. Він не хоче мене нікуди відпускати, але я вже не зможу сидіти на місці.

– І що тепер?

– Можна було б туди повернутися – мене не хотіли відпускати, вмовляли залишитися. І я з багатьма подружилася. Але у мене ж навчання. Здам сесію, а після – в Китай. Там ще краще розвинений модельний бізнес, і я планую укласти контракт на півроку. Тепер буду їхати на «гарант». Це коли платять гарантовану суму. Так співпрацюють з досвідченими моделями, які вже працювали в такому режимі. Я працювала, зібрала портфоліо, і мені є що надати. Сподіваюся, ще одна моя мрія здійсниться.

Фотогалерея

Всі фото – з Facebook Діани Західової