Міськсад у Кропивницькому: лікуємо чи калічимо? (ФОТО)
Сергій Полулях, фото Павла Волошина, «Україна-Центр»
Схоже, що протистояння між любителями і згубниками природи, тобто противниками і «свідками секти глибокої обрізки» дерев у Кропивницькому сягнуло свого апогею. Замість точкового формування крон окремих дерев їх стали «омолоджувати» масово, тобто обрубувати практично всі гілки на деревах у зелених зонах вулиць, районів чи парків, як це зробили в Міському саду.
Вид спотворених стовбурів - видовище, звичайно, сумне, якщо не сказати гірше - так виглядає ліс після найжорстокішого артилерійського нальоту. Але ж місце традиційного відпочинку городян має виглядати зовсім інакше. Між іншим, саме в цьому році ми можемо сміливо відзначати 255-ту річницю улюбленого місця відпочинку багатьох поколінь жителів міста.
За царським велінням
Невідомо чому, але чи не першим серйозним і довговічним об'єктом у споруджуваному Єлисаветграді став саме парк, або, як його тоді називали, Казенний сад. Деякі автори стверджують, що сад був закладений не інакше як за розпорядженням самої імператриці Катерини Другої для задоволення запитів її царської величності в місцевих фруктах і ягодах. Як би там не було, але точно відомо про закладення в 1764 році на березі річки Сугоклея, в одній версті від Єлисавета, міського саду за наказом генерала Мельгунова, командира чи коменданта Нової Сербії, але теж для вирощування овочів і фруктів. Пишуть, що вже в наступному, 1765 році до імператорського столу були відправлені місцеві кавуни і дині.
Швидше за все, тоді парку в нашому розумінні не було, а були порослі лісом урочища, - вони збереглися зараз практично в первозданному вигляді нижче греблі. Напевно, на березі був розбитий город, до речі, збереглося ім'я першого садівника - ним був ієромонах Герасим. І фрукти з Казенного саду дійсно могли потрапляти до царського столу, але не в Санкт-Петербург, а на місце проведення в нашій місцевості різних військових навчань, які часто відвідували члени царської родини. А в основному цей «казенний город» забезпечував потреби місцевого гарнізону, напевно, і того ж генерала Мельгунова. Тобто можна сказати, що місцем активного відпочинку городян Казенний сад з самого початку не був, хоча там і могли влаштовуватися пікніки й інші розважальні прогулянки, адже місця красиві.
На користь того, що Міський сад не завжди був парком у нашому розумінні, говорить і той факт, що саме там були влаштовані могильники для жителів, які померли від чуми, що вразила місто в 1770-1772, в 1783-84 роках і востаннє - у 1813 році. Якби тут було місце відпочинку городян, то ніхто б не ховав померлих «зліва при в'їзді в Міський сад, на кордоні землі, що належить полковнику Красноглазову», як писав у своєму «Історичному нарисі» міський голова Олександр Пашутін.
Між іншим, число померлих під час епідемії чуми початку 1770-х років досягло 1319 чоловік, тобто поховання було величезним, і місце повинно бути помітним, як в Одесі досі помітна і відома так звана «Чумка», але де воно зараз - невідомо. Його начебто засадили неплодовими деревами, і воно 200 років залишалося недоторканим.
Деяку ясність у це питання вніс активіст місцевого самоврядування Віктор Захарович Гончаров, предки якого теж жили в теперішньому мікрорайоні Никанорівка, поблизу Міського саду. Він каже, що чумний могильник був і зараз знаходиться біля побудованого в 1970-х роках телецентру, трохи нижче і зовсім поруч з будинками на вулиці Паризької Комуни, що тягнеться до самої річки. Але ці відомості не підтверджені іншими даними, хоча в будь-якому випадку таке сусідство з зоною відпочинку не з приємних...
Цілком можливо, що і через це небезпечне місце інтерес до Казенному саду в Єлисаветграді згас, а може, місцеве городництво не витримало конкуренції, але незабаром територія була віддана в оренду за 32 рублі на рік. Це виявилося не дуже вигідним, і сад чи те, що від нього залишилося, передали у власність міста, але вже з чітким розумінням облаштування на цьому місці «саду на англійський смак».
У 1819 році місто замовило характеристику саду землеміру Коропчинському, що зафіксував наявність досить великого винограднику - близько 25 десятин (26 гектарів, з одним гектаром під чумними могилами включно). Різні автори пишуть, що ця обставина не заважала жителям міста гуляти в парку, який ним ще не був, але місце вже було настільки популярним, що там нібито цілий день провів сам Олександр Пушкін, коли чи то ночував, чи то міняв коней на поштовій станції. Але, швидше за все, це ще одна міська легенда, яка повинна продемонструвати значимість Міського саду. Де були виноградники, встановити не вдалося, а ось де був фруктовий сад - відомо. Віктор Гончаров каже, що великий фруктовий сад був посаджений та існував ще після війни на місці нинішнього пустиря, праворуч від телецентру. Не так давно там були теплиці «Зелентресту».
З «копанки» - на пляж
Віктор Захарович розповів нам про історію Міського саду багато цікавого, про що ніколи не згадувалося в інших джерелах. Вперше він побував тут трирічною дитиною в 1941 році й запам'ятав смак першого в житті морозива, великі дерева, багато людей і різні атракціони. Пізніше він займався на станції юних натуралістів. До початку 50-х років минулого століття весь берег, включаючи територію телецентру і аж до Новоолексіївки, займали городи. До будівництва у 1948 році першої греблі й утворення водосховища там просто протікала річка, на якій в районі так званого піонертабору викопали купальню, в народі говорили - копанку, діаметром близько 30-40 метрів, до якої теж виходили городи. А трохи вище за течією, де були виходи з води дикого каменю, була влаштована так звана пранка, тобто місце для прання, де місцеві господині прали і сушили на березі свої речі. За це жителів Никанорівки дражнили ганчірниками. Потім звели греблю, яка на початку 70-х набула сучасного вигляду, і вся ця романтика виявилася прихованою під водою.
Виходить, що справжнє облаштування Міського саду почалося тільки з 1834 року, коли Єлисаветград став військовим поселенням. Військові жваво взялися за справу і висадили тут соснову алею, навели порядок, розбили зразковий парк з квітниками, розчистили русло Сугоклеї й обладнали купальню-«копанку», побудували танцювальний зал, альтанки і навіть будиночки, де влітку жили батьки-командири.
Загалом, у ті роки Міський сад став справжнім місцем відпочинку, але після скасування в Єлисаветграді статусу військового поселення і ліквідації шефства військових сад занепав, аж до кінця XIX століття. З 1897 року в саду були облаштовані буфети для публіки, чотири рази на тиждень грав духовий оркестр, побудували циклодром, або іподром, провели освітлення і навіть телефонний зв'язок з номером 294. До самого входу в сад підвели і трамвайну лінію, яка обслуговувала публіку до 23-ї години в літній період.
Правда, всупереч інформації про нібито посаджені там рідкісні породи дерев там росли звичайні, характерні для цієї місцевості дуби, клени, ясени, а пізніше розрослася акація. Найвідоміше дерево - величезний, в декілька обхватів, Потьомкінський дуб, що ріс на березі річки, але спиляний чомусь в 1915-му році. Можливо, він був останнім представником дубового гаю, що був тут ще в доісторичні часи. У всякому разі, в кургані, розкопаному на початку 2000-х років у спальному мікрорайоні на вулиці Попова, знайшли поховання, обшите потужними дубовими стовбурами. Можливо, їх рубали тут же, на території нинішнього Міськсаду. Під час подій 1917-1921 років у ньому постраждали багато дерев, які рубали на дрова, але з середини 20-х років ХХ століття тут знову діяв парк, площа якого перед війною становила майже 40 гектарів.
У війну сад знову піддався варварській вирубці. Державна комісія повідомила, що це справа рук німців, які рішуче знищили розважальну інфраструктуру і вирубали рідкісні породи дерев, зате після війни Міський сад пережив справжній ренесанс. Крім будівництва тут павільйонів, облаштування алей та іншого, в 1948 році на Сугоклеї була споруджена перша дамба за проектом архітектора Темченка, завдяки якій з'явилося водосховище, яке зробило Міський сад одним з найпопулярніших місць відпочинку городян.
Територія Міського саду зросла майже до 50 гектарів, а коли на початку 70-х років частково розмило стару греблю, в 1978-му році звели сучасну, в тому числі й для задоволення потреб у воді споруджуваних заводів радіовиробів і «Друкмаш». Вийшла водойма з площею водного дзеркала 38 гектарів і обсягом у 967 тисяч кубічних метрів води.
Міський сад, або Парк Перемоги, був «нафарширований» атракціонами, з боку міста були влаштовані пляж і зручний спуск у воду за допомогою покладених уступами бетонних плит. Завдяки цим плитам, які лежать у воді, можна було купатися на безпечній глибині. У Міському саду були футбольне поле, волейбольні та баскетбольні майданчики, але зараз вони практично не використовуються. Там був побудований навіть зал засідань, де влітку проводили різні громадські та партійні заходи. На іншому березі довгі роки діяв піонерський табір, неподалік розташовувалися ресторан і човнова станція, пляж. Вище парку, навколо паркану телецентру, довгий час працювали всілякі павільйони - тут була величезна виставка досягнень сільського господарства з колесом огляду і гойдалками. З лівого боку від вулиці Кропивницького розташовувалися реставраційні скульптурні майстерні, і, коли в середині 90-х вони закрилися, у траві довго лежали частини скульптур вождів світового пролетаріату. Тепер практично весь периметр телецентру забудований особняками, але чиновники стверджують, що території Міського саду вони не торкнулися. Хотілося б вірити, тому що багатьом ділянкам саду вже присвоєні кадастрові номери, в тому числі й для роздачі учасникам АТО. Перш за все йдеться про пустирі, де і розташовувався перший фруктовий сад у Казенному саду Єлисаветграда.
З 1968-го по 1996-й рік Кіровоградська обласна рада прийняла низку рішень, що закріпили за територією Міськсаду, який після війни стали називати Парком Перемоги, статус рекреаційної та заповідної зони як пам'ятки садово-паркового мистецтва. У 2001 році Кіровоградська міськрада пішла ще далі і вирішила створити на місці Міського саду Ботанічний, але самого саду, як парку в його звичному розумінні, вже не було.
Сьогодні вся територія навколо водосховища знаходиться в зоні пильної уваги охочих побудувати тут елітне житло. Залишилося тільки обійти прийняті раніше рішення про надання місцевості статусу зони відпочинку або пам'ятки садово-паркового мистецтва. Пролом в обороні Міськсаду вже пробитий наявністю на самому березі ресторану «Тиха гавань». Активісти кажуть, що вже є дозвіл на будівництво трохи вище за течією річки торговельно-розважального комплексу, і теж на самому березі, що в принципі суперечить усім прийнятим законам і постановам, а також правилам про неможливість будь-якої господарської діяльності ближче ніж за сто метрів до водойми. Для цього встановлюється прибережна захисна зона, але в нашому випадку на неї не звертають уваги, як і на захист і утримання зелених насаджень, які потребують і догляду, і захисту.
Ліс рубають - пташки летять...
Про те, що місцевість унікальна, не сперечається ніхто, але хтось дивиться на знищення однієї з найцінніших зелених зон байдуже, а є люди, яким не все одно, як, наприклад, програмісту і любителю природи Юрію Вовкотрубу, адміністратору сайту «Природа Кіровоградської області». Він часто гуляє в Міськсаду, і варварська обрізка дерев його шокувала: «Вони порушили закон тиші, і взагалі там обрізати дерева не було необхідності, тому що вони там в порядку, а є інша частина парку, де є сухостій, гілки, що впали, і купи будівельного сміття, ось там це було треба. Завжди чомусь займаються цією частиною парку, тут начебто і доріжки насипали кілька разів, і клумби намагалися зробити, а іншу частину так і не чіпають. Я розумію, що таким чином освоюють гроші, а з іншого боку - не хочуть возитися з кожною гілкою. Можливо, таким чином виходить більше деревини для виготовлення пелетів, оскільки ці організації мають обладнання для переробки деревини. Треба було просто прибрати сухі гілки, і то - не в сезон тиші.
З 1 квітня по 15 червня в Україні встановлюється сезон тиші, коли в лісах і парках не можна проводити гучні роботи, обрізку теж, тому що в цей час гніздяться птахи і розмножуються тварини. Є види дерев, які просто не переносять обрізку, наприклад клени. Без неї вони можуть жити по сто і більше років. У нас можуть таким чином знищити дерево і замість нього побудувати магазин. Така обрізка до самого стовбура називається "топінг", і в більшості країн Європи вона взагалі заборонена».
Якщо громадськість категорично проти такої обрізки, то комунальники, які повинні займатися цим професійно, кажуть, що нічого страшного не відбувається, дерева завжди відновлюються, а якщо і гинуть, але ж сохнуть і вчора ще абсолютно здорові дерева. Правда, фахівці погоджуються, що обрізка вимагає індивідуального підходу, але так - простіше і легше.
Найкраще, коли ситуацію коментує вчений-агроном із сорокарічним стажем. Це наш знайомий Віктор Гончаров, голова органу самоорганізації населення мікрорайону Никанорівка: «Перша обрізка робиться при закладці саду, коли за рахунок формування крони урівноважуються пошкодження кореневої системи, які виникають під час пересадки дерев. Формування крон триває щороку, але для кожного дерева – окремо, коли визначається кількість скелетних гілок. Санітарна обрізка проводиться по мірі необхідності, коли видаляються засохлі гілки. За наявності вікового масового відмирання гілок застосовується омолоджувальна обрізка, але вона буває трьох видів, і ніяк не масова, як зробили в Міському саду. Глибока обрізка для молодих дерев шкідлива, а для старих може бути й корисною, але строго індивідуально. Скажу, що деякі дерева, які виробляють багато соку, можна обрізати й після початку вегетації».
Потрібен господар!
Юрій Вовкотруб каже, що на місці Міського саду можна створювати щось на зразок дендрарію. Там і зараз росте багато таких цікавих видів дерев, як той же клен гостролистий, - їх три або чотири види. У Міському саду є чагарник птелею, там росте червонокнижна рослина дібровний тюльпан, було там і два інших види червонокнижних квітів, яких він давно не бачив, оскільки в саду постійно випалюють траву. Місцевий ендемік, срібляста ковила, був майже повністю знищений гранітним кар'єром, але подекуди все ж залишився. Активіст вважає, що з Міським садом нічого особливого робити і не потрібно, але берегти варто неухильно: «Там необхідно зробити нормальні доріжки і трошки прибрати поросль, сміття. Найголовніше - вичистити від сміття, яке звозять з усього міста. Добре було б зробити цивілізовану зону відпочинку, де були б відведені місця для готування їжі. В принципі, можна провести й освітлення, але вночі там рідко хто гуляє. Рекреаційна зона може бути і зоною відпочинку, але зовсім заповідної не виходить, тому що такий статус важко отримати. Статус парку був би оптимальним варіантом, але для початку необхідно просто підтримувати порядок. Є питання і по протилежному берегу, який страшно засмічений. Може, там зробити ресторанчики і кафе було б краще».
Віктор Гончаров вважає, що необхідно змінити ставлення до парку, перейти від споживчого та навіть аматорського підходу до його змісту до професійного. Прожекти щодо влаштування там Ботанічного саду або дендрарію не підходять, тому що в таких місцях, як у тій же уманській «Софіївці» або білоцерківській «Олександрії», ведеться наукова робота. В Умані ви не побачите атракціонів, а в парку відпочинку вони доречні, але тільки якщо це буде справжнім парком. Зараз тут навіть дерева садять або обрізають набігами, причому непрофесійно. Тому дерева і не приживаються. Відгриміли фанфари - і саджанці всохли. Нашому Міськсаду необхідний проект реконструкції, в якому були б чітко позначені видові особливості посадок. У нашій місцевості це могли б бути клени кількох порід, дуби, пірамідальний і болеанський тополі, ясени. А ось фруктові дерева розводити неможливо через зрослу дикість населення. Необхідно приділяти увагу і чагарникам, тут можна висаджувати спирею, форзицію. Можна поліпшити і трав'яний покрив за рахунок висівання мятлика лугового, вівсянниці червоної, мітлиці, у яких потужна коренева система сприяє пригніченню бур'яніву в тому числі й непереможної амброзії.
У будь-якому випадку парк необхідно не тільки зберегти, але і розвивати, виходячи з необхідності збереження такого унікального і багатого куточка практично незайманої природи, якщо говорити про місцевість, що простяглася нижче греблі. Дивно, але ще збереглися умови, які існували тут і до закладки Казенного парку! Зараз на території самого Міськсаду все не так, як було колись, але в тому-то і справа, що його треба зберегти для нащадків.
Парк потрібен місту як постійно доступна зона відпочинку, тому його треба утримувати і виділяти на його розвиток гроші. Можливо, для догляду за Міським садом необхідно створити спеціалізоване комунальне підприємство, де б 10-15 чоловік або навіть менше займалися точковим обрізанням, висадкою дерев і чагарників і доглядом за ними, підтримкою інфраструктури.
Головне - не заговорити тему, тому що час іде безповоротно. Коли готувався матеріал, ми зробили запит про динаміку стану самого водосховища. Начальник управління з питань надзвичайних ситуацій міськради Сергій Коваленко повідомив, що, згідно з водогосподарського паспорту об'єкта на 2001 рік, обсяг води в порівнянні з 1978 роком скоротився з 967 тисяч кубометрів до 719, тобто на 26 відсотків! Це говорить про замулювання не тільки природного русла Сугоклеї, але і всієї акваторії водосховища, яке є однією з ключових ланок у системі протипаводкових заходів. Якщо нічого не робити, то після такої «турботи», як масова обрізка, дерева в Міськсаду можуть просто зникнути, а водосховище - перетворитися на тихе болото, в якому, крім чортів, і водитися буде нікому.
