Журналістка з Кропивницького здійснила мрію свого дідуся: він 37 років хотів поїхати до родичів у Казахстан (ФОТО)

5425
кількість переглядів

Любов Попович, «Кіровоградська правда»

Такі історії завжди надихають, але писати саме про цю – особливе задоволення, бо головною героїнею стала наша колега – журналістка «КП» Олена Сідорова. Всією редакцією ми хвилювалися, спостерігали за інтригою і тримали кулачки, щоб усе вдалося. Нині можна розповісти неймовірну історію здійснення майже сорокарічної мрії дідуся Олени – Анатолія Бєлого.

– Мій дідусь 37 років мріяв поїхати в Казахстан, де прожив дитячі і юнацькі роки. Коли був ще маленьким, батьки поїхали туди піднімати цілину. Дідусь там виріс, закінчив школу і відслужив армію. У 82-му частина родини повернулася назад в Україну. У Казахстані залишилися рідні брат і сестра, які там уже мали свої сім’ї, – розповідає Олена Сідорова.

Loading…

З того часу Анатолій Бєлий у Казахстані жодного разу не був. А коли розпався Радянський Союз, то і рідні перестали бувати в Україні. З того часу вони жодного разу не зустрічалися.

– Дідусь постійно згадував той час, розповідав про брата і сестру, згадував їхнє дитинство. Я бачила, що він дуже хоче їх побачити. Вони листувалися і нині пишуть один одному листи. Бачила, з яким хвилюванням говорили по телефону, як він із хвилюванням чекав з’єднання і плакав у телефонній кабінці на переговорному пункті. Я була ще школяркою, але вже тоді зрозуміла, як він любить своїх рідних і як він за ними сумує, – ділиться дівчина і додає, дідусь не говорив про мрію поїхати туди, бо розумів, що це дуже далека дорога і на неї потрібно багато грошей. Він уже змирився з думкою, що, можливо, ніколи й не побачить своїх родичів.

Ідея повезти діда Анатолія в Казахстан в Олени виникла за кілька місяців. Вона вирішила підзбирати грошей і поїхати в гості в іншу країну за тисячі кілометрів. Але цей подарунок змогла зробити швидше, ніж очікувала, і підлаштувала його під дідусевий день народження – 10 червня йому виповнилося 70 років.

– Якось я поїхала додому і ми всі сиділи за столом. Дідусь як завжди почав згадувати свою юність і рідних і тоді обмовився, що дуже хотів би провідати їх, але навряд чи це здійсниться, бо поїздка коштує дуже дорого. І тоді я йому запропонувала: «Дідусю, поїдемо! Це зовсім не складно». Він тоді так зрадів, аж розплакався… – пригадує дівчина.

Одразу ж Олена подивилася в інтернеті, скільки треба грошей на дорогу. Коли побачила, скільки коштують квитки в обидва боки, зрозуміла, що для діда ця сума буде шоком і він може не прийняти від неї такий подарунок, тому зразу вирішила правди не казати.

– Дідусь запитав мене, скільки треба грошей на дорогу? А я кажу: сімсот гривень. А він знітився: нічого собі! Хоча насправді ця сума була в сорок разів більшою. Я не хотіла лякати діда. Бабуся, правда, припустила, що напевно квитки коштують тисячі три, – розповідає журналістка і додає, коли почала розбиратися, як купити квитки на літак, зрозуміла, що без допомоги професіоналів не обійдеться.

– Кілька днів я провела в самостійному плануванні маршруту, було складно розібратися з рейсами. Тому я звернулася в туристичне агентство 7heaven. Власниця агентства Анна Зарічна, почувши про мрію діда, допомогла оперативно придбати квитки на літак. Агентству так сподобалася ідея, що вони на своїй сторінці у соцмережі запропонували влаштувати флешмоб «Здійсни мрію близьких», – каже Олена і додає, дідусь, коли дізнався, що подорож зовсім реальна, дуже швидко зробив закордонний паспорт.

У дорогу зібралися дуже швидко і вже за чотири години з Борисполя прилетіли в Нур-Султан (колишню Астану) – столицю Казахстану. З аеропорту ще сімсот кілометрів їхали машиною в Семей (колишній Семипалатинськ). Там на околиці міста живуть родичі діда.

– До Семея можна було доїхати потягом, але це більше 14 годин дороги. Поїхали на машині, щоб побачити тамтешні краєвиди. Я сподівалася, що побачу сімсот кілометрів краєвидів країни. Але за увесь шлях бачили тільки два кладовища, кілька заправок, придорожнє кафе і жовто-блакитний міст у Павлодарі. Уся територія – це суцільний степ і лише поодаль виднілися табуни коней і стада корів, – ділиться враженнями мандрівниця.

Найщемкіший момент, який пригадує Олена, була зустріч діда з сестрою Галиною через три десятиліття розлуки.

– Ми приїхали опівночі. В сутінках дід побачив дві постаті, які йшли назустріч, це була його сестра з чоловіком Петром, і він прямо побіг до них. Вони обнялися, обоє плакали… А я цей момент записувала на камеру, бо для нього це була справді велика подія, – розповідає Олена і додає, вже опівночі до сестри Галини прийшов брат Сергій із дружиною Людмилою і майже до самого ранку рідні не могли наговоритися.

У гостинах уперше побачили онуків брата – Ігната та Євгенію. Зустрічали їх дуже гостинно, всі були настільки раді і щасливі, пригощали тамтешніми національними стравами і звичними українськими.

– Там звикли багато пити чорного чаю з молоком. Роблять це більше п’яти разів на день точно. З цим напоєм їдять бурсаки – традиційну тамтешню випічку, схожу на українські пончики, сухий сир курт, який виготовляють із коров’ячого або баранячого молока. На вигляд – як невеличка біла кулька крейди. На смак – солоний і з легкою кислинкою. Дід розповідав, як у дитинстві крав курт із горища сусідів при тому, що вдома лежав такий самий. Казав, що так було смачніше. Смачна і казахська ковбаса з конини – кази, яку вважають делікатесом. Родичі варять борщ, бо вони ж українці, а ще вміють готувати бешбармак – національну страву з м’яса, тіста і цибулі. Дід також хотів, щоб я спробувала кумис – напій із кобилячого молока. Він лікувальний, корисний для легенів, печінки, втім від нього дуже хочеться спати, тому його забороняють пити водіям, які збираються в дорогу, – ділиться гастрономічними враженнями Олена.

У Семеї гості з України побували на найголовнішому святі країни – виборах Президента Казахстану. Для тамтешніх жителів це справжнє свято, на дільницях грає національна музика, облаштовані фотозони і в соцмережах можна було брати участь у конкурсі на краще фото з дільниці. Також побачили тамтешній базар. Кажуть, він нічим не відрізняється він нашого. Побували на базі відпочинку «Боровлянка», де побачили національне житло – юрту, а ще багато берез і реліктових сосен. Олена каже, дід із братом мріяли сходити на риболовлю. Пішли на всю ніч. Щоправда вони нічого не впіймали, проте сусідній хлопець зловив коропа вагою більше семи кілограмів і вони про цей трофей ще три дні розповідали.

– Дідусь дуже хотів показати мені річку Іртиш. Вона вражає, дуже стрімка і широка, – каже журналістка.

Гостини в Казахстані були дуже щемкими і теплими, констатує Олена і додає, на всі запитання родичів її дідусь відповідав: «Це все Лєна придумала». А дівчина раділа від того, що мрія дідуся здійснилася, як він радіє своїм рідним, як згадували дитячі роки і проводили за розмовами цілі години.

– Дідусь каже, брат і сестра зовсім не змінилися, тільки постаріли. Я дуже задоволена, що вони зустрілися. Їхала з дідом не іншу країну подивитися, а побачити рідних людей, за якими він багато років сумував, – розповідає колега і додає, здійснила мрію свого дідуся, бо скільки себе пам’ятає, він завжди цього хотів. – Дідусь Толя мені не рідний, але він з моєю бабусею живе 25 років і завжди нас вважав рідними онуками. Він для нас є одним єдиним дідом і таким насправді і є у повному значенні цього поняття. Він завжди з нами спілкується, вчить життєвої мудрості, збирає за столом. Він нам рідний. Тому мені хотілося зробити йому такий подарунок – побачити свою рідню, відчути теплі обійми. В аеропорту він віддав мені свій паспорт і сказав: «На. Він мені уже не знадобиться…», – каже Олена і додає, поки ще діда переповнюють враження й емоції від подорожі й зустрічі з родичами, тому чи є в нього інша мрія, онука ще не запитувала. Але хтозна, про що дідусь розповість, коли вся родина збереться за одним столом…