Олександрія – місто мрії

Біля магазинів секонд-хендів, яких багато на центральній вулиці, стоять величезні черги

1327
кількість переглядів

Сергій Полулях, «Україна-Центр»

У гучній назві насправді приховано кілька сенсів, і один з них полягає в тому, що це мала Батьківщина автора, про яку завжди пам’ятаєш, яка завжди сниться і про яку мрієш. Напевно, всі нормальні люди хочуть бачити свою Батьківщину красивою і процвітаючою, такою, якою вона здавалася в дитинстві, особливо якщо вона носить таку красиву назву. На жаль, дійсність не завжди виправдовує наші надії…

Гарне слово – «депресія»…

Моє рідне місто буває по-справжньому красивим, воно багате природною красою – щедрою зеленню вулиць і садів, парків і скверів. Навіть зовні місто за останній час покращало, особливо в центрі і біля мерії, де з’явилося багато квітів і навіть нові фонтани. Молоді люди, Віталій і Денис, яких я попросив намалювати портрет міста, так і сказали – зелене, гарне місто, але на цьому позитив щодо Олександрії для моїх молодих земляків і закінчується. Вони кажуть, що молоді тут нічим зайнятися, тому студенти в більшості своїй мріють виїхати за кордон. При цьому вони залишаються патріотами: «Я хочу заробити за кордоном стартовий капітал, повернутися в Олександрію і відкрити свою справу. Хочеться щось створити саме тут».

При цьому молоді олександрійці не надто орієнтуються в зовсім недавній історії міста, тому що на запитання, де працювали батьки, насилу згадали, що тати-мами або дідусі-бабусі колись працювали на «брикетних заводах» (брикетна фабрика), на «цьому, як його, воску» (завод гірського воску), на ПТО (стара назва заводу« Віра-Сервіс»), де і зараз «величезні цехи, все порожнє, а чому невигідно виробляти підйомні крани – незрозуміло, раніше було вигідно».

Цікаво, що молоді люди досить вимогливо ставляться до дівчат міста: «Гарні… Тільки якби в них ще в голові щось було».

Ще гірше портрет міста вимальовується в уяві дорослого населення, яке прямо називає Олександрію депресивним містом: «Що тобі сказати? Сумно, все стоїть, роботи немає». На прохання назвати кілька підприємств, де люди працюють, відповідають, що великих практично немає. З припиненням діяльності буровугільного об’єднання «Олександріявугілля» промисловість у місті зупинилася.

Ринок як дзеркало добробуту

Немає роботи – немає і доходів, і навіть неозброєним оком видно, що купівельна активність населення досить низька. Біля магазинів секонд-хендів, яких багато на центральній вулиці, стоять величезні черги, тоді як біля дорогих бутиків, відкритих замість колишнього адміністративного будинку «Олександріявугілля», – нудьгують продавці. Спостереження про низьку купівельну активність городян підтверджується і на Центральному ринку, де в недільний день було зовсім мало людей. В очі впадає велика кількість торгових точок з продажу будівельно-ремонтних матеріалів і запасних частин для дешевих засобів пересування. Здається, що вся Олександрія ремонтує старі будинки, фарбує і їздить на велосипедах. За останні роки на ринку помітно скоротилася кількість торгових місць і асортимент у відділі продажів ковбасних виробів і молочних продуктів. Позначається конкуренція з боку солідної ковбасної торгівлі, чиї магазини з’явилися у великій кількості. З одного боку, це добре, а з іншого – зникає дрібний виробник.

На ринку міста приємно здивувала ціна на м’ясо, вона нижча, ніж в обласному центрі, але місцеві кажуть, що тут усе дорого, і нам просто пощастило. Здивувала бідність вибору свіжої річкової риби. У порівнянні з Кропивницьким риби в Олександрії просто немає. Продавці відкривають секрет: «Риба дорога, а в людей немає грошей. Що вже казати про когось, коли я за тиждень заробляю 300 гривень». Довелося навіть уточнювати, виявилося, правда – 300 гривень заробітку за тиждень торгівлі.

Кажуть, що ринок, у сенсі бізнес, ледь тримається, тому що немає покупців. Все населення виїхало на заробітки за кордон, багаті на ринок не ходять, а у бідних немає грошей, їхня доля – «стокові» магазини. На запитання, а кого в місті вважають багатими, почув незрозумілу, але ласкаву відповідь: «Бандючки». Уточнювати не став, але з натяків схоже, що це люди, пов’язані з торгівлею наркотиками, контрафактом й іншим підпільним бізнесом…

Поза ринком теж невесело. Знайомий підприємець показав своє досить серйозно обладнане підприємство. Замість п’ятьох працівників залишився один, а податків за квартал воно повинно сплатити близько 20 тисяч гривень, не рахуючи зарплати. Жителі кажуть, що в місті є кілька більш-менш успішних підприємств, але навіть там низькі зарплати, та й ті часто виплачують в конвертах.

Сумну долю середнього класу підкреслює і стан колись популярного ринку, розташованого біля Будинку культури колишньої шахти «Світлопільська». Більшість торгових місць закрито – ринок практично вмер. Зате в Олександрії ключем б’є життя напівпідпільних ігрових закладів! Місцева газета «Вільне слово» навіть опублікувала список власників, які здають свої квадратні метри в оренду під ігрові автомати, «не знаючи», чим займаються орендарі. А всього нарахували 16 ігрових клубів! Керівництво міста ініціювало перевірку, і практично в кожному з них були виявлені ознаки ведення забороненого азартного бізнесу. Поліція начебто почала вносити дані до Єдиного реєстру досудових розслідувань, але поки не видно, щоб хтось горів бажанням покінчити з ганебним явищем раз і назавжди.

Зрозуміло, що цим перелік проблем Олександрії не вичерпується. Навіть у депресивного місті є свої, ще більш депресивні райони. Колишня колега розповіла про стан справ у мікрорайоні, що колись іменувався Жовтневим: «Ні обох училищ, гуртожиток валиться, ТЕЦ і брикетна фабрика зруйновані, ось-ось закриють школу. Нудьга і сміття». До речі, про перейменування вулиць. Не знаю, чим керувалися місцеві декомунізатори, але назвати мікрорайон Жовтневий ім’ям давно померлого підприємства – не дуже логічно. Є питання і по інших топонімах, які, крім невдоволення, ніякої реакції викликати і не могли. Можливо, саме так і було задумано? Тому до цих пір на вулиці поруч висять таблички вул. Леніна і Соборна, Куйбишева і Козацький шлях, Свердлова та Бульварна, Калініна і Братська (так назвали вулицю, що веде до Братської могили)…

Свій будинок – не фортеця

Самому подивитися на «успіхи» в старому районі з новою назвою Байдаківський (за іменем колишнього вугільного розрізу чи брикетної фабрики) не вдалося. Вже дуже погано в Олександрії з громадським транспортом, тому поїздка в місто з начебто і недалекого від центру мікрорайону стає цілою подією, і на нікчемну справу, на кшталт отримання довідки в міському Центрі надання послуг, треба витратити півдня. Те ж саме виходить і при необхідності відвідати ринок, оскільки багато мікрорайонів, особливо приватної забудови, залишилися без магазинів, і людям доводиться запасатися продуктами в самому місті, що пішки навіть молодим не під силу. Виручають велосипеди, але не завжди.

Маршрутних автобусів у місті небагато, до того ж інтервал руху найчастіше становить одну годину, так що без знання розкладу розраховувати на громадський транспорт дуже складно. Якось довелося приїхати в Олександрію в свято, і справжнім сюрпризом стало те, що з нагоди Нового року автобуси взагалі не вийшли на маршрути! При цьому вартість проїзду в Олександрії вища, ніж в Кропивницькому, – 6 грн 50 коп., а в селища Пантаївка та Олександрійське (Димитрове) – і всі 8 грн 50 коп., що свідчить про наявність прямого диктату перевізників.

Жителі приватного сектору, а він займає більшу частину території міста, взагалі виявилися ніби в іншому вимірі. Якщо в місті, тобто в центрі, хоча б зовні все добре і місцями навіть привабливо, то власники будинків і городів, можна сказати, кинуті напризволяще, і свавілля тут предостатньо. Взяти хоча б торгівлю – її практично немає. Або злодійство – дуже актуальна тема.

Чи не кожен ранок жителів починається з констатації фактів нових випадківі крадіжок домашнього майна. З дворів, навіть при наявності господарів і собак, тягнуть усе і нахабно. Люди кажуть, що поліція реагує оперативно і приїжджає на виклик протягом п’яти хвилин. Щодо виклику поліції існує нібито й особлива інструкція. Правда, є різночитання. Багато хто думає, що поліція просить не освітлювати двори, щоб не привертати злодіїв, але виявилося, що людей просять не вмикати освітлення при підозрі на візит непроханих гостей, щоб не злякати їх до приїзду поліції! Технологія, одначе.

У приватному секторі складно і з вивезенням сміття. Виявляється, заплативши за вивезення «побутового сміття» аж сорок гривень на місяць, домовласник має право виставити, причому в строго обумовлений час, два мішки сміття на… місяць. А якщо сміття накопичилося більше, то треба платити «оператору» на місці, з розрахунку 20 гривень за мішок. Непогано придумано, а ми боремося з корупцією десь у Верховній Раді… Але навіть при цьому владі Кропивницького варто придивитися до досвіду олександрійських комунальників. Справа в тому, що у дворах багатоповерхівок тут встановлені нові типи контейнерів – закриті, в яких є тільки невеликий отвір для вкидання сміття. Здалося, що це незручно, але місцеві жителі кажуть, що стало набагато чистіше – сміття не розтягується ні людьми, ні собаками, до того ж контейнери регулярно очищають, і, дійсно, навколо контейнерних майданчиків накиданого непотребу немає.

Погляд зсередини

Звичайно, отримати роз’яснення з питань, що цікавлять, можна тільки в виконкомі, або як його тут називають – Білому домі. Тим більше що в минулому році ми спілкувалися із заступником міського голови Сергієм Гриценком якраз з приводу перспектив промислової революції в Олександрії шляхом створення індустріального парку. Сергій Петрович відразу визнав, що складності в місті є, але в той же час вдається тримати ситуацію під контролем. З індустріальним парком поки не виходить, заважають юридичні колючки, щедро розкидані по нашому законодавчому полю.

Скажімо, хтось здогадався прописати в законі про індустріальні парки (територія пільгового оподаткування) норму, згідно з якою підключення до електричних мереж обійдеться в кілька десятків мільйонів гривень. Поправки до закону давно лежать у Верховній Раді, але в зв’язку з достроковими виборами цим ніхто займатися не буде. Хоча інвестор для розвитку індустріального парку начебто є. Залишилося створити для нього умови.

Проте в Олександрії не вся промисловість померла остаточно, навіть є ознаки реанімації кількох підприємств, того ж заводу «Віра-Сервіс», який нещодавно виготовив для Грузії унікальний підйомний кран, або колишнього рудоремонтного заводу, де новий орендар збирається відновити виробництво на унікальному обладнанні, яке, крім Олександрії, є тільки в Маріуполі. Тут створили близько 70 робочих місць, що вже непогано, оскільки раніше «Рудорем» брали в оренду тільки для того, щоб вирізати обладнання. Але ось реанімувати всю буровугільну галузь зараз практично неможливо – її немає, тому у влади вся надія на розвиток підприємництва, але ми-то бачимо, що і з розвитком середнього класу в Олександрії не дуже складається.

У місті з населенням близько ста тисяч є лише сорок підприємств так званого «облікового кола», тих, де чисельність працівників перевищує 50 осіб, і це разом з комунальними підприємствами.

Зате в місті вдалося вирішити кілька проблем, які виявилися не під силу обласному центру. В Олександрії практично повністю ліквідована несанкціонована торгівля продуктами харчування з тротуарів. Для цього створили кілька локацій і облаштували їх ринковою інфраструктурою,тобто створили в місцях активної вуличної торгівлі міні-риночки. Тепер люди, які продають пару відер власноруч вирощеної картоплі чи огірків, роблять це безкоштовно в цивілізованих умовах, а більші продавці мають право працювати на таких риночках за гроші. Всі задоволені, але для досягнення мети необхідні наполегливість і гнучка політика «батога і пряника». «Я це побачив у Вінниці та запропонував запровадити в Олександрії. Міський голова ідею підтримав, і ми це зробили, хоча спочатку й наслухалися прокльонів. Я сам був підприємцем, пройшов ринок і знаю, що людям потрібні нормальні умови, а завдання влади – створити ці умови», – говорить Сергій Гриценко.

В Олександрії відчутно кращі дороги, ніж у Кропивницькому, і це підтверджують таксисти, яких у місті явно більше, ніж громадського транспорту. Залишилося зробити ділянку на в’їзді в Олександрію з боку Знам’янки, причому таксист сказав, що тендер уже відбувся і скоро дорога буде. Правда, тут менше житлового будівництва, але зате почався ремонт колишнього кінотеатру «Жовтень», щосили ремонтують колишній Будинок культури електромеханічного заводу – міський театр.

Олександрія та Кропивницький схожі наявністю в межах міста справжньої рекреаційної зони – водосховищ і річки, тут це Інгулець, і великих масивів зелених насаджень. Де ще можна, не виходячи з власного двору, насолоджуватися співом солов’я і милуватися багатством городньої флори і сільською тишею? Але, якщо ви думаєте, що провінційна тиша на березі Інгульця – це щось непорушне, ви помиляєтеся. Тому що вранці замість колишнього клепання кіс тепер ви слухаєте багатоголосне гарчання мотокіс, водяних насосів та інших моторів, пристосованих для господарських потреб. Іноді це нагадує ревіння моторів на мотоциклетних перегонах на трасі «Вербова лоза», і це теж нова прикмета моєї малої Батьківщини…

Загалом, для приїжджого портрет Олександрії більше схожий на красивий глянець, але насправді за картинкою ховається ціла низка проблем місцевого і державного значення. Олександрія повторила долю багатьох міст, які залишилися без містоутворюючих підприємств. До життя в нових умовах пристосувалися і населення, і влада. Люди шукають роботу за кордоном. Сергій Гриценко каже, що для таких міст це явище набуває масового характеру, виїжджають родинами і поколіннями. Влада теж пристосувалася і зосередилася на вирішенні комунальних або місцевих проблем.

Як і в будь-якому провінційному місті, в Олександрії повно чуток, тут знають, кому з представників місцевої політичної еліти належить той чи інший магазин і хто контролює цілі напрямки підприємництва, але особливого обурення це не викликає – такі сьогоднішні реалії. Можливо, щось і зміниться в нашому менталітеті, коли ті, хто виїжджає сьогодні на заробітки за кордон, побачать, як повинно бути. Коли вони повернуться, то матимуть якісно інші запити і вимоги, тому що вдома все одно краще, особливо якщо є робота і гроші. Саме про це мріє Олександрія.

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram, Viber і Twitter.