Психолог з Кропивницького порадила, як врятуватися від депресії, дізнавшись про тяжку хворобу

Крім того, подаємо погляд на ситуацію людини, яка не з чуток знає, як це – жити попри біль

1030
кількість переглядів
Ірина Радул

Недуга приходить у життя раптово. Вона вривається у нього, як віхола, і перевертає усе з ніг на голову. Ми розпитали у психолога, як урятуватися від депресії, дізнавшись про непростий діагноз, та як коректно поводитися рідним захворілого.

Крім того, подаємо погляд на ситуацію людини, яка не з чуток знає, як жити попри біль і страшний діагноз – розсіяний склероз.

Ірина Радул. Кандидат психологічних наук, доцент кафедри практичної психології ЦДПУ ім. Винниченка, керівник психологічного відділення кропивницького центру фізичного і психологічного здоров’я. Працює з психологічним і фізичним болем.

Ольга Застеба – 35 років. Людина з інвалідністю. Через хворобу, яка уражає центральну нервову систему, ноги її майже не слухаються. Живе повним життям, віддалено працює, займається творчістю і рукоділлям.

Коли прийшла хвороба

– Хвороба – це зажди несподівано. Людина не розуміє, чому це сталося саме з нею. Виникає стан шоку або неприйняття, заперечення, – розповідає Ірина Радул. – Далі – гнів, агресія, тривога. Неможливість повірити, прийняти таку ситуацію.

Людина зла на всіх. Вона агресивна по відношенню до рідних, близьких, її починають дратувати життєрадісність інших людей.

Проживши ці стадії, людина починає шукати шляхи лікування.

– Віруючі люди можуть у цей час звертатися до Бога, до молитви. Хтось звертається до медитації. У такий спосіб вони намагаються уникнути хвороби, – каже Ірина.

Опісля настає стадія депресії.

– Вона може протікати на хронічному рівні. Депресія може пройти і в легкій формі. Людина, потрапляючи в темну кімнату, побувши в ній і зрозумівши, що не отримує від цього насолоду, «відкриває вікно». А деякі не можуть це вікно відкрити, щоб побачити світло. В темній кімнаті вони лишаються на довгий проміжок часу, – пояснює психолог і додає, що у критичні моменти у захворілого можуть навіть виникати думки про самогубство.

– Коли мені озвучили мій діагноз, я почала читати про цю хворобу. І тоді я зрозуміла: виходу немає. У кінці мене чекає життя морквини, – ділиться Ольга, якій вісім років тому встановили страшний діагноз. – Менi боляче навiть коли думки в головi ворушаться, якщо це так поетично описувати. Я роздивилася всi способи, як можна… перейти туди. Але це було або дуже боляче, або непродуктивно, або ти ставав би дуже некрасивим. З тобою б прощалися, а ти такий некрасивий. Варіанту обрано не було, тож лишилося жити.

– У моменти безвиході людину, яка захворіла, мають підтримати близькі, – продовжує Ірина. – З тривожно-депресивними станами ефективно працюють психологи. Або ж за допомогою власних ресурсів людина може перебороти пригнічений стан.

Якщо депресію вдається подолати, наступає стадія прийняття ситуації. На цьому етапі людина має прийти до того, що хвороба – це не вирок, а квиток у нове життя.

– Ви повинні створити нове життя і жити далі. Навіть зі складним діагнозом, – радить психолог.

Чим мотивуватися

Сумісна діяльність психолога з клієнтом допомагає знайти ресурси для того, аби надалі жити повним життям. Захворіла людина й сама може «витягнути» себе із «чорноти».

– Я, перш за все, цікавлюся у клієнтів, чим вони люблять займатися. Або ж про що мріяли займатися, але не мали на це часу. Коли людина думає над відповіддю, вона відчуває позитивні емоції. Духовні практики говорять: дух наповнює все тіло. І саме емоції позитивні сприяють тому, що людина робить перший крок, – каже психолог і зауважує, що перший крок – найскладніший. – Щоб діяти, або чимось зайнятися, або щось нове створювати – ресурси людини мають перерости у діяльність.

Як приклад наповнення життя різними цікавинками психолог називає активності у соцмережах – ведення блогів, спілкування у спільнотах за інтересами тощо. Таким чином навіть можна знайти собі друзів з числа людей, які мають подібні діагнози. Обмінюватися з ними думками, спільно шукати шляхи виходу із ситуації. Не відгороджуватися від соціуму, а навпаки, в нього вливатися.

Простiр Ольги обмежений квартирою. Вийти у двiр вдається, якщо працює лiфт. Дівчина знайшла спосіб не лишатися у чотирьох стінах – з пеньочка веде репортажi у соцмережi. Тут спiлкується з перехожими та годує котiв і голубів.

Як поводитися рідним і близьким хворої людини

Сім’я – один із ресурсів людини, яка занедужала. Рідні приймають адекватні рішення у підборі, наприклад, лікаря. Допомагають хворому в побуті, якщо він цього потребує. Але потрібно пам’ятати, що сім’я також повинна дбати про себе. Ресурси можуть вичерпатися, їх треба відновлювати.

– Члени родини обов’язково мають розписати режим дня таким чином, щоб вистачало часу і на себе, і на догляд за людиною, яка хворіє, – зауважує Ірина Радул.

Надважлива підтримка захворілого на емоційному рівні. З ним постійно треба спілкуватися, дарувати позитивні емоції, згадувати приємне, будувати плани на майбутнє.

– Потрібно дбати про активний спосіб життя. І людина, яка захворіла, і її родичі можуть принагідно призвичаїтися до здорового способу життя. Оскільки дуже часто саме раптова хвороба штовхає людину до того, що вона починає більш дбайливо ставитися до свого здоров’я, – каже психолог.

Окрім спорту всім членам сім’ї психолог радить займатися арт-терапією, психологічними техніками і практиками.

Заклик до суспільства

Люди, які ведуть боротьбу із тяжкими хворобами, часто не терплять, коли їх жаліють.

– Суспільство має перш за все бачити в людині людину, особистість, а не діагноз і наслідки хвороби, – говорить Ірина. – Треба сприймати людей такими, як вони є. Щасливими нас не роблять ні матеріальний статус, ні краса, ні матеріальні блага, ні навіть здоров’я. Формула щастя – у моментах щастя. Люди повинні прагнути до того, аби створювати одне одному такі щасливі моменти, насолоджуватися ними.

– Нiколи не зупиняйтеся, бережiть себе, будьте розкiшними. Ви неймовiрнi, правда, люди, i якщо ви якимось чином вiдрiзняєтеся вiд iнших, то, може, в цьому i вся насолода, ви iнакший, ви впiзнаваний, ви цiлiсний, ви прекрасний! Можна і жити, можна i насолоджуватися цим життям. Життя не завершене. Здатися завжди можна встигнути, але не зараз, – погоджується Оля.

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram, Viber і Twitter.