Футболісти з Африки, які приїхали шукати щастя в Кропивницькому, живуть у притулку

Сергій Полулях, «Україна-Центр»

Півтора місяці тому Кропивницький потрапив у епіцентр скандальних спортивних новин через заяви колишніх гравців аматорської команди «Олімпік», які приїхали з Африки в Україну шукати футбольного щастя.

В офсайді

На прес-конференції хлопці розповіли, що керівництво клубу, яке їх нібито запросило ледь не особисто, не виконує умови контрактів. За словами гравців, які представляють Сенегал, Кот- д'Івуар, Гану, Гамбію і Нігерію, вони потрапили в дуже скрутне становище. Нібито за два роки з моменту підписання контрактів вони не тільки не отримують обумовлену зарплату (в гривнях вона відповідає мінімальній заробітній платі в Україні), а й узагалі живуть за свій рахунок, тобто харчуються, оплачують проживання в готелі й лікуються від травм. Більше того, вони практично голодують, оскільки можуть жити тільки на гроші, що надсилаються з дому. Вони проживають у готелі, сплять ледве не по черзі, живуть усі разом в одному номері. За борги в номері перекрили воду і відключили електрику. Розповідь супроводжувалася відео, де видно і тісняву, і заготовлені пляшки з водою.

Крім усього, вони нібито ще й заплатили по одній тисячі доларів за підписання контракту, а на всі скарги керівництво команди не реагує чи лякає депортацією. Вони ж приїхали в Україну, конкретно у Кропивницький, щоб реалізувати свою мрію грати в професійному клубі, оскільки на картинках, які присилалися на сторінки в соціальних мережах, використовувалися зображення саме кропивницької «Зірки», автобусу чи клубної інфраструктури. Взагалі-то вони мріють про Європу, але без історії виступів у серйозному українському клубі про це говорити складно.

На прес-конференції кілька разів ледь не дослівно пролунав уже забутий у нас виборчий слоган «Уменеємрія», в сенсі бажання повторити долю свого африканського кумира Дідьє Дрогба або нашого земляка Євгена Коноплянки. При цьому африканці наполягають саме на запрошенні в «Олімпік», а не на самовільному приїзді, але все пішло не так, і тепер замість них, навіть під їхніми іменами, на поле випускають інших африканських гравців. Загалом, гра зупинена, і коли прозвучить свисток судді, що дозволяє вихід на поле, нікому невідомо.

Йдемо на перерву

Два тижні тому окремих гравців запрошували для розмови в поліцію, де задавали запитання, які піднімалися на прес-конференції. Виявилося, що десять футболістів таки з'їхали з готелю і тепер проживають у «Будинку Милосердя» на вулиці Преображенській, що утримується на кошти благодійної громадської організації. Цей будинок знаходиться у старому, напевно, ще єлисаветградському дворі майже в центрі міста. Приміщення відремонтоване, є кухня і всі зручності. За словами керівника будинку Володимира Лебедєва, дати притулок африканям попросили в правоохоронних органах: «У хлопців були проблеми, але грошей ми ні з кого не беремо, більше того, готуємо для них вечерю». (Коли ми прийшли перед обідом, хлопці за столом пили чай з печивом.)

На поле виходять...

За допомогою перекладача Артема Завітренка ми поговорили зі Стівеном Куассі з Кот-д'Івуару:

- Нічого не змінилося, навіть стало ще гірше. Контракт на даний момент діє до кінця листопада цього року, але контактів з тренером немає.

Що в планах? Хочу повернутися додому. Приблизно половина планує повернутися додому, а інші хочуть продовжувати грати у футбол десь у Європі. Вдома вже знають, але зараз у сім'ї немає грошей, щоб надіслати мені допомогу.

Стів каже, що вони знали про те, що клуб «Олімпік» - аматорський, але, так як був підписаний контракт строком на один рік, вони були спокійні й навіть перепідписали його. З приводу відносин «Зірка» - «Олімпік» говорить, що спочатку їм пояснили, що це два різних клуби, що «Олімпік» є аматорським клубом, але якщо вони будуть показувати хороші результати, то їх можуть перевести в «Зірку», тому був сенс приїжджати в Україну, навіть знаючи про проблеми країни:

- Грати в футбол вдома і тут - це абсолютно різні речі, навіть якщо брати по оплаті. Ми чули, що тут війна, але футболу це не стосується. Ми планували приїхати сюди на короткий строк, півроку-рік, а потім поїхати в Європу. Нам так обіцяли. Нам подобається Україна, і деякі українці теж сподобалися. Ставлення до України гарне, але в кожній країні є плюси і мінуси, всяке може трапитися. Україна для нас не буде імперією зла через цей випадок.

Тактика тренера

Позиція тренера команди Юрія Кевлича, продубльована в декількох інтернет-виданнях, досить жорстка, але не в усьому зрозуміла. Тому ми звернулися безпосередньо до нього за коментарями. До честі тренера, він не став ховатися:

- У нас дитячо-юнацький футбольний клуб, правильно? Ми граємо в дитячо-юнацькій лізі й у любительських змаганнях. Вони просто хочуть за всяку ціну залишитися тут і отримати статус біженців. Ви менше вірте, що вони хочуть у Європу. Коли ми відібрали інших хлопців, які приїхали з Нігерії, то цих попередили десь за місяць, мовляв, хлопці, ваш рівень підготовки дуже низький, ви нас не влаштовуєте як футболісти. У травні я їх попередив, вони були згодні, але просили: будь ласка, тільки не анулюйте вид на проживання.

З приводу нібито прийнятих від кандидатів у футболісти грошей ситуація інша, тому що є запрошення, в якому були нотаріально завірені умови перельоту, проживання та харчування за власний рахунок, тому що клуб виступає на аматорському рівні.

- Контракт з ними набув би чинності, якщо б ми отримали статус професійного клубу. Їхній менеджер, який привіз їх сюди, обіцяв золоті гори, сказав, що буде інвестування, сказав, ми допоможемо, щоб ви брали участь у другій лізі, і таким чином ми підписали попередні договори, сподіваючись, що отримаємо статус професійного клубу. Але інвестицій не було, цей хлопець, який їх привіз, кудись зник з горизонту...

- Тобто і ви постраждали від цього агента?

- Ну звичайно, ми й не приховуємо, але в житті найдорожче - досвід. Наші юристи сьогодні займаються цим питанням, єдине - неприємно морально і страждає ділова репутація, але ми як були, так і є. Ми беремо участь у дитячо-юнацькому і в аматорському чемпіонатах. Але прізвищ тих, хто себе називає футболістами, в заявочному списку немає. Шостого червня, коли закінчилася остання гра, вони повинні були покинути територію України. Вони, наскільки я знаю, і в Китай їздили, але...

- А з точки зору майстерності футболістів, вони щось уміють?

- Щось уміють, але все ж пізнається в порівнянні. На зборах почали хитрувати: то пронос, то золотуха, як то кажуть, то ще щось. Те погодні умови, то їм холодно, загалом усі ці моменти. Наші футболісти говорять: Юрію В’ячеславовичу, кого ви привезли? Скажу прямо: вони не витримують елементарних труднощів, не володіють бійцівськими якостями, як наші українські хлопці.

- Це чисто професійне?

- Ну звичайно! Вони тепер акцентують, що тренер, мовляв, нас лякав, поїдете в Африку, якщо будете погано грати. Ну а як я повинен був говорити, по голівці гладити? Програєте 0:6, 0:7, і я вам повинен надати контракт «Манчестер Юнайтед»? Ну це просто абсурд, марення. Коли до моїх вихованців Коноплянки і Загальського був інтерес, у мене телефон червоний був, а тут черги я не спостерігаю.

- Зрозуміло, а гроші вони платили вам?

- Звичайно, вони ж в готелі жили. Вони не розуміють мови, а ми платили гроші за проживання, харчування. До речі, їхній менеджер винен у кафе 34 тисячі гривень. Увійшов у довіру, їх годували-годували. Коли їм сказали, що більше не будете жити, у нас доходило справа до конфліктної ситуації.

Після свистка

Ніби розумієш і футболістів, які їхали, щоб повторити успіх великих гравців, але не у всіх виходить. Після роз'яснень краще розумієш і позицію команди, яка теж «попала» через дії якогось менеджера, про якого самі футболісти не говорять нічого. Дуже може бути, що тут ми маємо справу з мережею агентів, які працюють по всьому світу і збирають гроші замість обіцянок відправити на навчання в Україну. У свою чергу, і у нас повно аферистів, які теж обіцяють працевлаштування в Європі. З усього почутого ясно тільки одне, що люди не збираються залишатися в Україні, тому що навіть найменшого бажання вивчити мову не видно. І навіщо їм статус біженця в країні, де не всі власні громадяни мають можливість гідно жити? Або ми чогось поки не знаємо...

Редакція дякує за допомогу перекладачу Артему Завітренку.