Спогади кропивничанина. Помаранчевій революції присвячується

«Україна-Центр» (на фото) була одним з небагатьох видань, яке відкрито підтримувало кандидата Віктора Ющенка

561
кількість переглядів

Геннадій Рибченков, «Україна-Центр»

П’ятнадцять років тому в країні вирувала Помаранчева революція. Хоча по відношенню до тих подій говорити «вирувала» не зовсім правильно. Проходила, відбулася. Що таке «вирувала», ми дізналися вже в наступну революцію… А рівно 15 років тому в ці дні Верховний суд України визнав, що визначити переможця президентських виборів неможливо. В принципі, це було все, це була перемога Ющенка. Далі з кожним днем Янукович котився під укіс, від нього юрбами побігли щури, навіть штаб очолити нікому було, довелося Тараса Чорновола призначати начштабу. Потім були вибори без фальсифікацій, чиста перемога Ющенка, і деякий період ейфорії, і красиві мрії, і… Ну, це вже давно окрема історія.

Якими були дні напередодні цих подій? Може, не тільки я пам’ятаю ту атмосферу, яка панувала в країні мало не півроку перед виборами? Щось тривожне просто висіло у повітрі. Мелодія тих днів – музична заставка перед новинами на «5 каналі». З початком осені з кожним днем ставало все більше не по собі, непокоїло очікування поганого, і кожен день був, як нова сторінка роману Стівена Кінга, відчувалося наближення розв’язки, і незрозуміло якої – доброї чи поганої.

Я знав, що навколо – більшість тих, хто думає, як і я, але майже щодня бачив і глузливі усмішки тих, хто вважав, що все вже вирішено, пораховано, і скоро вам, хлопці, капець. Вони дивилися на нас, як на блаженних якихось.

Пам’ятаю, як вдарило по голові інтерв’ю Віктора Медведчука навесні 2004-го: «А якщо вибори виграє Віктор Ющенко? – Не виграє». Все. Як молотом. Без аргументів, пояснень. Просто і тупо – не виграє.

І, природно, в мізки і черепні коробки у деяких не вкладалася думка, що ось так іти проти машини влади можна не за гроші. А просто з одного бажання, щоб життя навколо стало чистішим, стало правильнішим, стало нормальнішим. Тоді вони називали нас «майдауни», «наколоті», «іржаві», вони ні на секунду не сумнівалися, що «кольорові» революції – це справа рук вашингтонського обкому, і всі «помаранчеві» тупо відпрацьовували бабки. Якщо ви думаєте, що сьогодні щось змінилося кардинально, то помиляєтеся. Люди залишилися незмінними, хоча людство далеко зробило крок вперед. Сьогодні та когорта людей називає своїх опонентів «порохоботами» або «зебілами», дивлячись з якого боку. А як заграла знову тема про те, що у всіх бідах України винен Джордж Сорос з того самого обкому, і він миттю скупить всю українську землю! Все це вже було…

«Україна-Центр» (на фото) була одним з небагатьох видань, яке відкрито підтримувало кандидата Віктора Ющенка. 99 відсотків інших газет області були за Віктора Януковича (багато хто не зі своєї волі й бажання). Тиснули на нас за це пристойно. А кульмінацією стало побиття автора цих рядків, але не будемо зовсім вже про сумне. До того ж нам було не звикати.

До цього на концерті Філіпа Кіркорова на площі Кірова над трьома журналістами «УЦ» познущалися тітушки, практично на очах у міліції порвали нам верхній одяг, зриваючи значки «Так! Ющенко!» та іншу помаранчеву символіку.

Пам’ятається, що витворяла міліція тоді! 4 липня 2004 року делегація з обласного центру мала їхати до Києва на висування Ющенка кандидатом у президенти. Що тільки не придумували менти, аби не випустити наші чотири автобуси! Таки не випустили, вдалося дістатися до столиці тільки легковою машиною. А які пости стояли на кожному кроці! Навіть паломників у Лавру не пускали на автобусах. Ідіоти. За іронією долі, начальник ДАІ Кіровограда, який тоді не випустив автобуси, через кілька місяців прийшов до нас у редакцію… скаржитися! Після революції йому дали копняка під зад. І якось за процедурою некоректно. І що ж? Написали статтю на його підтримку…

Якби тоді були соціальні мережі розвинені, то можна було б завести блог від імені… площі Кірова. Є така практика в світі – блоги ведуть і котики, і символи, і навіть вуса Пєскова, прес-секретаря Путіна. Площа настраждалася того року. Аби не допустити проведення будь-якого заходу не «за Януковича», придумувалося все на світі. Хотів кандидат у президенти Олександр Мороз виступити – площу «замінували». А вже коли Ющенко чи Юля повинні були виступати…

5 вересня Ющенка отруїли. А 8-го він повинен був виступати у нас у Кіровограді на площі. Зрозуміло, не зміг. Хоча до його приїзду готувалися. Площу терміново почали капітально ремонтувати, розібрали плитку, підігнали трактора. У результаті тисячі людей прийшли, а трактора від верху до низу обклеїли помаранчевими агітматеріалами.

Коли перед другим туром Ющенко таки зібрався з силами і зважився на виступ в обласному центрі, на площі Кірова раптом звідкись узявся пересувний зоопарк! Нічого, Ющенко на площі Богдана Хмельницького виступив, і той мітинг був рекордним за кількістю тих, хто прийшов, за весь час.

А потім було ганебно знаменита справа 100-го округу. Відразу кілька журналістів «УЦ» у виборчій комісії з подивом спостерігали, як місцеві шулери Януковича просто-на-просто тупо поміняли результати голосування у другому турі – переможний результат Ющенка приписали Януковичу, а розгромний результат Януковича видали як підсумок Ющенка. Це було однією з останніх крапель, що переповнили чашу гніву. Більшість товаришів, що нахабно творили тоді цей безпрєдєл, після перемоги Ющенка десь півроку були в бігах, відсиджувалися у дорогих схронах, але потім побачили, що нікому нічого не робиться, ніхто, швидше всього, сидіти не буде… І це не дивлячись на те, що справу 100-го округу вів один з кращих молодих і енергійних прокурорів, Артем Ситник. Сьогодні він очолює Національне антикорупційне бюро України.

З перших днів, з 21-22 листопада, життя на площі не завмирало ні на секунду. Сотні людей перебували на ній весь час – йшли одні, підходили інші, стояли намети, постійно виступали різні люди. Навіть вантажівку підганяли, щоб зручніше було говорити і всім було видно. Яка унікальна атмосфера панувала там! Добра, позитиву, взаємної підтримки і поваги. Не знаю, чому, але в 2013-2014-му на площі збиралося набагато менше людей. Мороз тут ні при чому. Можливо, обпікшись на тій революції, яка не виправдала завищених очікувань, в перемогу вірилося менше. Або спокійнішим народ став, находившись за своє життя на мітинги.

Так чи інакше, ті листопадові і грудневі дні були для безлічі людей днями підйому, сили духу, згуртованості, віри у світле майбутнє країни. На тлі всього цього грандіозного відбувається якось ніким усерйоз і не сприйнятий сепаратистський з’їзд у Сєвєродонецьку 28 листопада. Мовляв, тусовка лузерів! Але ж коріння того, що зараз відбувається на Донбасі, воно почасти й там, у тому з’їзді в Сєвєродонецьку…

Але не будемо про сумне. З днем Помаранчевої революції всіх, хто не розчарувався!

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram, Viber і Twitter.