Валерій Жидков: про Зеленського, політику і творчість

Валерій Жидков дав інтерв'ю Юхиму Мармеру

879
кількість переглядів
Фото: moemisto.ua

Юхим Мармер, «Україна-Центр»

Минулої середи в залі Кіровоградської обласної філармонії зібралися поціновувачі розумного гумору. Один з найяскравіших представників цього жанру, що вимирає, Валерій Жидков просто і спокійно півтори години спілкувався з залом. А глядачі у відповідь плескали йому так, ніби на сцені був модний виконавець, чий голос звучить у кожному караоке-барі.

Весь виступ артист і автор розділив на три блоки: про телебачення, про секс і про дітей. Валерій говорив про, здавалося б, відомі кожному речі, але говорив так дотепно і парадоксально, що сміх і оплески лунали в залі нон-стоп. Переказувати або цитувати жарти немає сенсу, оскільки нова програма Валерія Жидкова «Гуднайт-шоу» буде на екранах весь грудень.

Після концерту ми трохи поспілкувалися з Валерієм Жидковим. Хотілося б більше, але під дверима зібралася група прихильниць – любительок селфі, тому довелося розмовляти в темпі «бліц».

– Валерію Вікторовичу… До речі, як ви ставитеся до того, що до вас звертаються по імені-по- батькові?

– Чесно кажучи, в нашій сфері це досить рідкісне явище незалежно від віку людей. Як-не-як все-таки творчі люди намагаються молодитися до останніх днів своєї роботи, скажемо так. Але, коли проскакує щось таке в адміністративних ланках, це звучить якось, не знаю, ну не пафосно, навіть образливо, напевно. Якось витвережує. Тобто ми всі вважаємо себе такими ж веселими і молодими, як у студентські роки. Але подивишся в паспорт, а там зовсім інші записи бачиш.

– Зрозуміло. Скажіть, а чи не стало трендом у «Кварталі» таке звернення після «Володимира Олександровича»?

– Ні, ну якось у нас таке не прийнято. У нас в ходу, навпаки, якісь зменшувальні імена, які ще залишилися зі студентських років, там Саня, Лєнка, Жека і т. д. Тобто ми якось так скорочено один до одного звертаємося.

– Мені здається, ви людина досить іронічна за натурою. Скажіть, а в який момент особисто ви повірили, що Зеленський може стати президентом?

– Складно сказати… Скажемо так, я не звик вірити в дива. І мені здавалося, що, в принципі, те, що він може стати, – це було б дивом. Я розумів, що, напевно, більшість проголосує, але тверезо оцінював можливості політиків зі, скажімо, спотворення результатів виборів. Є важелі, є купа всього. І коли я побачив результати, то був приємно здивований нашим суспільством. Для мене це був знак того, що суспільство подорослішало.

– Ви зараз хоч іноді спілкуєтеся з Зеленським?

– З тих пір, як він став президентом, ми бачилися десь хвилин сім, напевно, за весь цей час один раз. І то поговорити у нас можливості не було. Просто привіталися і запитали, як справи.

– На сьогоднішньому концерті, який так тепло пройшов…

– Так, мене це дуже порадувало.

– …ви практично не згадали жодного разу про «Квартал», жодного разу про політику.

– Так, я говорив про дітей, про секс і про телебачення. Було б дивно додавати в ці теми політику.

– Скажіть, як змінився авторський цех «Кварталу», хто сів на місця авторів, які пішли в політику?

– Насправді авторів, які пішли в політику, не так багато. Скажемо так, наш цех не сильно порідшав. І тому якихось там серйозних втрат ми не відчуваємо в плані авторських позицій. В принципі, залишилися майже всі.

– Сьогодні я для себе побачив нового Жидкова. Я був на всіх ваших концертах у нашому місті. Жидков став більш філософічний, таких шарад, які просто рвали навпіл зал, вже майже немає. Чи мені здалося?

– Я теж змінююся. Я дорослішаю, і проблеми, які були у мене десять років тому, відійшли на другий план, поступилися місцем якимось іншим проблемам, думкам, питанням і решті. Тому моя позиція – артист повинен бути чесним перед собою і робити те, що йому сьогодні цікаво. Якби я намагався копіювати себе десятирічної давності, то це був би шлях у нікуди, це обман самого себе, і цей обман глядачі якщо не на першому, то на другому концерті побачать, відчують… Якщо ти чесний перед собою, це єдиний шанс йти далі зі своїми однодумцями, тобто з тими людьми, яких хвилюють ті ж проблеми, які так само дорослішають, як і ти, і які стикаються з тими ж парадоксами і несправедливостями нашого суспільства, а їх, на жаль, безліч. Тому я, напевно, і став більше філософствувати, і якщо раніше була мета розсмішити, то сьогодні мета – донести, пояснити якісь проблеми, які, може, заховані за мішурою ЗМІ, чимось ще, за мішурою гасел. Але насправді вони досить прості й можуть бути вирішені на рівні окремої людини.

Я вважаю, що наше суспільство сьогодні – це головна причина інертності нашої держави. Наше суспільство ще не розлучилося з Радянським Союзом, з тими стереотипами, з тими взаєминами в суспільстві, між суспільством і державою, між окремою особистістю і державою, між окремою особистістю і суспільством. Всі ті відносини стереотипно передаються нам з радянських фільмів і з радянських якихось світоглядів, як це було тоді. І, знову ж таки, є позитивні явища, які говорять про те, що ми дорослішаємо, з лялечки на метелика повільно, але намагаємося перетворитися.

– Хочу запитати вас про один феномен: чому, коли спілкуєшся з гумористом, з коміком, завжди хочеться говорити про серйозні речі?

– Я не знаю. Саме поняття «гуморист» має дуже велику кількість граней. Є гумористи, які думають, є гумористи, які мімікрують. Є різні способи розсмішити людину. Це може бути міміка, жести, інтонація, пластика і все інше. А є варіант, коли ти просто говориш, а людина повинна сама намалювати собі картину. Я прихильник цього. Можливо, з боку це виглядає досить розумно і, мабуть, підштовхує людей задавати серйозні питання.

– Пане Валерію, ви їздите до себе на батьківщину, до Росії, і наскільки комфортно ви себе там відчуваєте?

– Вкрай рідко це трапляється. У кращому випадку раз на рік. Але той тиждень, який мені вдається вирвати зі свого робочого графіка, я присвячую повністю своїм батькам і дуже близьким друзям. Тому, в принципі, коло мого спілкування не виходить за рамки 10-12 чоловік, і в цьому колі я відчуваю себе абсолютно комфортно. Там усі люди адекватні, і ми не витрачаємо ці дорогоцінні години спілкування на якісь конфлікти, на мильні бульбашки і незрозумілі теми.

– Які теми ви намагаєтеся обходити в житті й на сцені?

– Ну ось якраз про це «Гуднайт-шоу», програма, яка з перемінним, скажемо так, тимчасовим успіхом з’являється на телебаченні, тому що ніяк у нас не виходить стабілізувати її вихід. Періодично скасовуємо її через мовні закони, якісь інші проблеми.

Взагалі питання, про що ти жартуєш, не повинне стояти, тому що якщо ми говоримо про демократичне суспільство, то, якщо тема заборонена, – вона вже автоматично знаходиться на якомусь особливому рахунку. А я вважаю, що в демократичному суспільстві не повинно бути тем на особливому рахунку і що теми повинні бути рівні, чи то релігія, сурогатне материнство, все що завгодно – політика, націоналізм чи армія тощо. Якщо ми говоримо про те, що наше суспільство демократичне, давайте створювати можливість кожному висловлювати свою думку. А далі все за законом. Якщо ти щось там порушив – відповідай. Але забороняти на рівні ідеї – я вважаю це неправильним.

– Від чого отримує кайф нинішній Валерій Жидков?

– Кайф? Ну ось сьогодні я його отримав сповна. Гастрольна діяльність – це одна з тих віддушин, які мене гріють і стимулюють для подальшої творчості. Коли виїжджаєш і бачиш живих людей, і відчуваєш: все, що ти навигадував, людям близьке, і з’являється контакт, ти розумієш, що все це було не дарма, і ти такий класний чувак! І це дає крила за спиною…

– Останнє питання. Чим порадуєте і чим здивуєте на Новий рік?

– У грудні на «1 + 1» вийде аж чотири передачі «Гуднайт-клаб». Я, скажемо так, цей майданчик відкрив не тільки для себе, але і для інших коміків у країні. Ми там розберемо чотири досить цікавих теми. Шостого грудня виходить перша передача, і потім щотижня ми виходимо в ефір, відповідно, буде ще три ефіри до Нового року. Плюс до цього зараз готується «Вечірній квартал», який вийде у новорічну ніч. У глядачів будуть ще два ефіри жіночого «Кварталу», які ми вже відзняли, і я думаю, що зйомка вийшла дуже хороша, дуже життєва, спокійна.

Насправді після того, як усе розламали, потрібно, так би мовити, кликати жінок, і вони самі все відновлять і збудують у кращому світлі. Ось, напевно, в цьому я знайшов для себе нове – створив жіночий «Квартал». Ми сьогодні, працюючи над ним, отримуємо величезне задоволення від людського живого реального життєвого гумору. У «95 кварталі» від нас вимагають реакції на те, що відбувається. І ми – заручники тих образів, які самі собі створили. А в жіночому можна імпровізувати все що завгодно. І спасибі дівчатам, які це все здійснюють на сцені. Ми і до вас з задоволенням приїдемо з дівчатами, у нас уже матеріалів більш ніж достатньо. Залишилося доїхати.

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.