Андрій Балонь: «Я дуже ціную ту землю, на якій працюю». Інтерв’ю з головою Кіровоградської ОДА

«Кіровоградщина – недооцінений регіон»

1011
кількість переглядів
Андрій Балонь. Фото Григорія Зуба, CBN

Юхим Мармер, Олена Нікітіна, «Україна-Центр»

Вже багато років поспіль на початку нового року наша газета публікує інтерв’ю з губернатором Кіровоградщини. Губернатори змінюються, незмінними залишаються місце нашої зустрічі – кабінет – і наше бажання поставити очільнику області питання, які цікавлять громаду.

Новий голова ОДА Андрій Балонь на своїй першій прес-конференції пообіцяв нашому виданню ексклюзив і дотримав слова. Був відвертим, за що ми йому дякуємо. Отже, знайомтеся ближче.

– Андрію Богдановичу, перше питання традиційне: як, з ким і де ви зустрічаєте Новий рік?

– Я зустрічаю з родиною і в Україні. Мав досвід зустрічати рік з друзями й за кордоном, але згодом дійшов висновку, що дуже цікаво зустрічати щоразу в новому місці, але в межах України. Кілька років поспіль ми робимо це в різних куточках країни: відвідуємо найближчий ресторан без будь-якого пафосу, щоб зрозуміти та відчути настрої місцевого населення, колорит. Ми так святкували в Херсоні, в Ужгороді. Цього року ми були в Карпатах.

– Оскільки це наше перше інтерв’ю, розкажіть про себе. Таку собі неофіційну біографію.

– Я розповім вам про своє минуле, що розкриє мій характер. Навчався в середній школі міста Дрогобич, яке вважаю своїм рідним. Я – дрогобичанин, сформований у галицькому краї, звідки поїхав навчатися до Харкова свідомим українцем.

Я завжди був дуже спраглим до навчання, школу закінчив з відзнакою. З якихось причин мені не дали золоту медаль, хоча закінчив на одні п’ятірки. І це для мене був перший життєвий урок, який ще більше сприяв формуванню моєї особистості як цілеспрямованого й прагматичного молодого чоловіка.

Умови й форми навчання в університеті внутрішніх справ стимулювали до більш ретельного, глибокого вивчення профільних юридичних дисциплін. Оскільки навчання було казарменого типу, а ми були курсантами, для того, щоб піти в місто погуляти, треба було дуже добре вчитися. До речі, в родині я став першим міліціонером, до мене ніхто не працював в цій системі. Це був мій вибір, я завжди хотів бути слідчим. І в Харкові я скористався можливостями свого університету й займався першими науковими пошуками. Основне те, що я тоді зрозумів: під силу досягати результатів, якщо ти багато працюєш.

Я добре навчався й закінчив університет з відзнакою. І вийшов з навчального закладу абсолютно підготовленим фахівцем. У нас був експериментальний предмет, який називався «Досудове розслідування». Два роки ми навчалися розслідувати кримінальні справи, і коли я прийшов на практику, мене не потрібно було навчати, я одразу міг ефективно працювати, хоча старші колеги говорили, що потрібно мінімум три роки, аби зрозуміти, куди ти потрапив, а за п’ять років тільки можеш казати, що ти слідчий.

– А як слідчий перетворився на чиновника?

– Абсолютно випадково. На четвертому році служби я зрозумів, що мені вже нецікаво. У мене були найкращі показники, я став старшим слідчим і почав відчувати професійне вигорання. Було два варіанти: продовжувати службу або звільнятися. Коли я ділився своїми сумнівами й переживаннями на маленькій сімейній раді, моя дружина, дуже мудра жінка, сказала: «Звільнитися ти завжди встигнеш. Спробуй застосувати себе в іншому напрямку». Мені було двадцять чотири роки, я приїхав до свого керівника в область і сказав, що мені нецікаво продовжувати роботу, і хай би він мене розглянув як кандидата на більш складний напрямок. Це був перший мій крок по кар’єрній драбині, який я зробив з власної ініціативи. Але водночас був адекватно сприйнятий тим, від кого це залежало. Так я став працювати в обласному управлінні, у Львові. Не дуже коректно говорити про свої показники, але вони за підсумками року роботи були кращими у слідчому відділі. І мене запропонували на посаду керівника слідчого підрозділу іншого району Львівської області.

Щоразу я ставив собі наступну висоту. І щоразу намагався робити це дуже динамічно. Я отримав наступне підвищення – очолив найбільший слідчий підрозділ Львівської області. Коли з перевіркою приїхали з головного слідчого управління МВС України, їх направили в краще за показниками місце, до нас. Перевірили, здивувалися, що навіть немає що в довідку написати. За два тижні після перевірки мене запитали, чи не хотів би я спробувати себе на посаді з більшим обсягом роботи. Мені запропонували Житомир, який мав найгірший результат роботи в системі. Знову порадився з дружиною й погодився. Вже за тиждень я працював заступником начальника слідчого управління з організаційно-методичної роботи в Житомирі.

У нас були позитивні показники, вони зростали. Я комфортно відчував себе фахівцем, який себе реалізував. А далі трапився Майдан. Я не був керівником, події на мене ніяким чином не кореспондувалися. Почалося розшарування всього. Я колись був учасником Помаранчевої революції й після того мав велике розчарування. І цей Майдан я сприймав із застереженням. Знову черговий виклик по службі, і я їду в Полтаву на посаду старшого слідчого криміналіста в особливо важливих справах з повноваженнями заступника начальника обласного управління. Відбувається завершення Революції гідності, і все міняється. Я отримую ще більший виклик: керівництво змінилося, і все обнуляється, я починаю з чистого аркуша. Новий керівник через півроку запропонував стати його заступником. Я погодився й став першим заступником начальника УМВС у Полтавській області – начальником слідчого управління області. Вперше я став самостійним керівником обласного рівня.

А потім відбулося те, що залишило слід у системі всієї держави, – люстрація. Це спричинило масове звільнення керівників як правоохоронних, так і інших структур. Мене це не торкнулося, тому що я був призначений вже при наступній владі, і на мої плечі лягає керівництво міліцією всієї Полтавщини. Це був найскладніший період у моєму житті, я три з половиною місяці жив на роботі. Мені було тридцять два роки, і я був підполковником, наймолодшим керівником в Україні.

Потім відбулася дуже дивна історія, яка завершилася тим, що я був звільнений з органів внутрішніх справ за нібито прогул. Насправді все дуже банально: необхідно було звільнити посаду для іншого. Причому для людини, яку я колись знайшов у маленькому підрозділі та виховав до свого заступника. Це був урок, і я дякую Богові, що отримав його так рано.

Після звільнення я як офіцер, як людина честі іду в суд. Через рік доводжу свою правоту, суд скасовує наказ, постановляє поновити мене на посаді й відшкодувати кошти за час вимушеного прогулу. Мені було достатньо моральної сатисфакції, хоча автоматично через казначейство рішення виконалося. Звісно, мене ніхто не поновлював, тому що вже не існувало міліції, була поліція.

Протягом цього року я здав кваліфікаційний іспит на право займатися адвокатською діяльністю, пройшов стажування, став адвокатом. До цього захистив кандидатську дисертацію за напрямком кримінальної корупції. Як кандидат юридичних наук мав право займатися викладацькою діяльністю, що я й робив. Сім’ю годувати треба було, тому я одночасно викладав, адвокатував і навчався в інституті післядипломної освіти в національному університеті Шевченка за спеціальністю «Фінанси».

Я вже чітко розумів, що не буду працювати в правоохоронних органах. Будучи реалістом, не мрійником, я усвідомлював, що треба розвивати інші напрямки. Професійну діяльність адвоката я розпочинаю в Києві. Для захисту обрав для себе певну категорію. Це «топ» – генеральна прокуратура й НАБУ. І клієнти такого ж рівня. Я страшно мучився, бо це зовсім не моє. Я знав, як довести вину кожного, а тут треба їх захищати. Ще й співчував детективам. Це був розрив двох сутностей…

– Як ви потрапили в Херсон?

– Через мою професійну діяльність у мене були великі комунікації по всій Україні. Один мій товариш, який був радником голови Херсонської облдержадміністрації, спитав, чи не хотів би я очолити районну державну адміністрацію. Я категорично відмовився: і так вожу за собою родину по всій країні, а тут ще з обласного центру переїхати в район. Потім мене вмовляв голова ОДА, з яким ми познайомилися. Я знову відмовився, бо на той час ми з партнером вже створили свою юридичну компанію, у нас був свій офіс в Києві. Через якийсь час мені телефонує той самий товариш, який вже побував головою облдержадміністрації, і просить допомоги врятувати область, щоб її не здали росіянам. Зачепив мене за живе.

Я вивчив питання, подався на конкурс, де обирали трьох заступників. Таким чином я переміг і поїхав. Не скажу, що це для мене був легкий вибір. Але таким чином я став чиновником.

– Нас би не зрозуміли, якби ми не поставили вам наступне питання: у Катерини Гандзюк були конфлікти з чиновниками? Хто міг її замовити?

– Мене про це ще ніхто не питав, і це буде ексклюзив. Я з Катериною товаришував, ми разом закінчували один освітній проект. Це було ще до мого переїзду в Херсон. Коли я прийшов на посаду, вона була однією з небагатьох, хто мене вводив у курс справ, я від неї мав чимало інформації про різні неправомірні прояви з боку окремих службових осіб, кримінальних груп і кланів. Катерина працювала радником міського голови, і через неї я з багатьма людьми познайомився. У нас була нормальна комунікація. Вона була через край енергійною, іноді доволі радикальною. Я навіть намагався її в певній мірі стримувати й скеровувати.

Коли з нею сталася біда, ми з мером міста були першими, хто потрапив до неї в реанімацію. Безперечно, я спитав у неї, хто це зробив. Вона зробила паузу й сказала дослівно: «Це русня». Я спитав, хто саме, на що вона відповіла: «Ти й так їх знаєш. Я не розумію, хто і як, але це пов’язано з ними – “сєпарами” і тими, хто проти України». У той же день я зібрав усіх керівників-правоохоронців, і за моїм клопотанням було прийнято рішення про розподіл справ на політичну складову та загально-кримінальну.

Вийшли на реальних виконавців і організатора. Питання замовника, на жаль, випередили, тим самим зашкодили слідству. Я не знаю, чим це завершиться. Не знаю ступінь причетності людей, чиї прізвища пишуть на плакатах. Але я знаю напевно, що вони, навіть якщо до того причетні, мене остерігалися ще більше, ніж Катерину. Я нікого не покривав, скрізь відверто заявляв про факти, які стали підставою для початку кримінальних проваджень за певними діями в тому числі керівництва облдержадміністрації та обласної ради.

У контексті Катерини Гандзюк я знав напевно, що роль і функції місцевих правоохоронців вичерпались з моменту, коли були затримані й притягнуті до відповідальності виконавці й організатор. Інша складова залишилася політичною. Ніхто з тих, кого звинувачують, не притягнутий до кримінальної відповідальності. І це є найбільша поразка, на мій погляд.

– Як ви стали губернатором Кіровоградщини?

– Для мене самого це стало несподіванкою. Щоб ні в кого не було ніяких ілюзій, скажу, що я був причетний до всіх настроїв громадянського суспільства в Херсонському регіоні. Так нас навчали й виховували, що, якщо є воля людей, її треба задовольняти. Відповідно, коли розпочався процес створення партійного осередку «Слуги народу» в Херсоні, я був до цього причетний. І робив це абсолютно з доброї волі. Через те, що я не був причетний до жодної політичної групи, міг вільно рухатися між усіма.

Після виборів президента, потім парламентських, коли призначили нового голову ОДА, я написав заяву на звільнення. У мене було багато планів, я почав їх реалізовувати в конкретні проекти. Одного разу, повертаючись з Києва до Херсону, я отримав телефонний дзвінок з приймальні президента. Мені сказали, що глава держави запрошує мене познайомитись. Я не одразу повірив, але мені призначили зустріч на наступний день. Я приїхав, але не потрапив до президента – він записував інтерв’ю стосовно формули Штайнмаєра. Мені призначили на наступний день. Прийшов, а мені кажуть, що президент ще в Житомирі, де відбувається українсько-білоруський саміт. Це вже був якийсь сюр, але я розумію, що все відбувається поза моєю волею. Мене попросили зачекати. Він приїхав. Президент приділив нашому спілкуванню майже годину часу. За наслідками спілкування було сказано фразу: «Дайте мені кілька днів подумати, яку посаду вам запропонувати»… Так я став губернатором Кіровоградщини.

– Перед призначенням ви сказали, що Кіровоградщина – недооцінений регіон…

– І сьогодні я від цих слів не відмовляюся. І навіть доведу, чому він недооцінений. Кіровоградщина – багатий на корисні копалини регіон. По чорноземах – унікальний. І мати таку негативну репутацію… Я говорю, як стороння людина, яка сюди приїхала, і крізь призму своїх перших вражень так говорив. А зараз я переконався, що це дійсно так, і я маю зробити наступне: замінити позиціонування та брендування області. З січня починається оцінювання діяльності голів ОДА за новою методикою, створиться ранжування. Я потрапляю в свою стихію: ми будемо змагатися.

– У чому сенс призначення на посади губернаторів людей з інших регіонів?

– Все дуже просто. Функція ротацій дуже ефективна. Неприв’язаність до територій, відсутність будь-яких зв’язків, упередженого, або поміркованого, або навіть обґрунтованого ставлення до будь-кого з представників місцевої еліти створює можливість бути як рівновіддаленим, так і рівнонаближеним до всіх. І реалізовувати значно швидше з будь-ким, незалежно від їхнього бекграунду та їхніх взаємних відносин в середовищі, ті завдання, які перед тобою поставило вище керівництво. Я впевнений, що це основний мотив.

Я приїжджий, але вже відчуваю себе кропивничанином, кіровоградцем. Моя родина тут, зі мною, син навчається в школі. Мій життєвий досвід говорить про наступне: я дуже ціную ту землю, на якій я працюю, і людей, з якими працюю. Це моя життєва позиція. Як ви бачите, крім двох заступників, яких я запросив, не маю наміру нікого запрошувати. Маю намір працювати з тими, хто тут є.

– Президент пропонує запровадити інститут префектів. Як ви до цього ставитеся? Адже ви прийшли на посаду губернатора.

– Дуже позитивно ставлюся. Я свого часу напрацював роботу на прикладі реорганізації Херсонської ОДА, щоб це дало ефект і зекономило державні кошти. Мої підрахунки дозволили зробити висновки, що ми можемо скоротити адміністрації у вісім разів. Префект – це супер! Його роль і функції вкрай важливі. Після того як відбулася реформа прокуратури, ця функція просто випала. І як наслідок ми всі страждаємо від того, що в нас ідея децентралізації полягає в тому, що ми надаємо повноваження, але немає контролю за місцевим самоврядуванням. Це треба виправляти.

– Крім врегулювання ситуації в Світловодську, які ще першочергові завдання перед собою ставите?

– Крім Світловодська, я їздив на Новокостянтинівську шахту. Дякувати зусиллям людей, які причетні до вирішення цього питання, державне підприємство зуміло підписати новий контракт з «Енергоатомом» і отримати на сорок відсотків більше фінансування. І це контракт на шість років. Я побував у декількох районах і вибірково рухався в інші місця, і не обов’язково з офіційним візитом. В інший спосіб вивчаю територію.

Одне з глобальних завдань, які я перед собою ставлю, – насичення нашої області, за потребою, новими закладами соціально-гуманітарної сфери. Я залучив програмістів, які мають зробити публічну багатошарову карту, за допомогою якої ми побачимо, як розвиваються території.

Ще один аспект – екологічна складова. У нашій області жахливий стан щодо екології. Я маю домовленості з екологічним комітетом парламенту, який проведе в нас виїзне засідання задля того, щоб ми могли стати однією з експериментальних територій, які отримають фінансування. Це і боротьба з високим рівнем онкологічних захворювань, і покращення якості води й повітря, і поводження з побутовими відходами аж до будівництва сміттєпереробного комплексу.

– І – ваші побажання вже землякам у новому році.

– Бажаю всім миру як в державі, так і в домівках, в головах, щоб усі досягли того стану внутрішнього спокою, який дозволить відчути себе щасливим. Бажаю, щоб люди стали добрішими, милосерднішими, більше любили, більше дарували, віддавали, ніж очікували навзаєм. І тоді наше суспільство стане кращим. Звичайно, щоб усі були здорові, особливо дітки. Мені здається, що це найкоротший шлях до перетворення нашого суспільства на таке, якого ми заслуговуємо. А все інше здобудемо й напрацюємо.

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.