Екскурс у минуле. Як Єлисаветград став Зінов’євськом

Інтерв'ю з істориком

1055
кількість переглядів
Григорій Зінов’єв виступає перед людьми. Фото Wikiwand.

Сергій Полулях, «Україна-Центр»

Опублікований в «УЦ» від 28.11.2019 р. матеріал про використання стосовно нашого міста назв Єлисаветград і Єлисавет показав, що перша вживалася як офіційна з середини 1780-х років, а друга з’явилася для позначення фортеці Святої Єлисавети ще 1755 року та вживалася в історії міста впродовж усього єлисаветградського періоду, була офіційною у 1918-1924 рр. і не втратила чинності.

1924 року місто Єлисаветград (не Єлисавет!) було перейменовано в Зінов’євськ, і про це ми розмовляємо з Олександром Чорним – кандидатом історичних наук, завідувачем кафедри історії України Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

– Пане Олександре, чим була викликана необхідність перейменувати місто?

– Ідея про перейменування Єлисаветграда з’явилася на початку 1924 року, і мотив був таким: місто носить не революційну назву, а нам потрібна революційна. 21 січня 1924 р. помер Ленін, а вже 26 січня того ж року Петроград було перейменовано в Ленінград. У СРСР це дало потужний поштовх для увічнення більшовиків і більшовизму, а, відповідно, і в нашому місті почалися розмови про те, що назва Єлисаветград не відповідає ні духові, ні меті революціних змін, що прокотилися країною. Почалася дискусія, зміст якої публікувала місцева преса. Її суть зводилася до того: хто така Єлисавета, свята чи не свята, імператриця, царські сатрапи…

– Знайомі мотиви…

– Так. Зрозуміло, що результатом такої підготовки мас стало рішення про перейменування міста.

– А чому Єлисаветград потрапив під кампанію, а Одеса чи Маріуполь – ні?

– Маріуполь потрапив, але пізніше. Я думаю, що в тих містах, де в ініціаторів не вистачало знань чи енергії, там залишилися старі назви. Це Миколаїв, Херсон, Сімферополь, Севастополь, Одеса та інші. А там, де було інакше, процес пішов. Він пішов там, де був своєрідний двигун, налаштований на так звані революційні зміни…

– Тобто активісти?

– Так. У нашому місті ідею озвучив, як раніше вважалося радянськими істориками та місцевими придворними краєзнавцями, робітник заводу «Червона зірка» товариш Амосов. Насправді ж це був не робітник, це був партійний функціонер, і звали його Петро Пилипович Амосов. Судячи з виявлених документів, він був направлений до нашого міста за рішенням Одеського губернського комітету КП(б)У в середині жовтня 1923 р., а вже 23 жовтня товариш Амосов очолив Єлисаветградський окружний комітет КП(б)У.

До речі, він був уродженцем Смоленщини. На півдні України з’явився на початку 1920-х років. В автобіографічних документах Амосов зазначав національність, як кажуть, просто, але зі смаком – «великорос». До того ж був людиною неосвіченою. У документах писав, що здобув «нисшее образование». Матеріали, які вдалося знайти, свідчать, що він «на советской работе» на півдні України до 1923 року перебував не перший рік і був причетний до організації Голодомору 1921-1922 рр. на Одещині, у Балтському повіті.

– Яким чином причетний? Ми знаємо, що Голодомор був організований у 1932-1933 рр., а в 1921-1922 рр. був, так би мовити, ситуаційний голод?

– Ні, є всі підстави говорити, що голод в Україні у 1921-1922 рр. теж був організованим. Радянська влада не надавала допомоги голодуючим регіонам. Мало того, вона відмовилася від допомоги голодуючим з боку міжнародних організацій, а тому можна говорити про організований характер голоду, тобто Голодомор, до якого партійний функціонер Амосов був причетний як уповноважений Одгубкому з питань продовольства в Балтському повіті.

– Уточнимо. Він потрапив на підвищення на завод? Бо тема робітника заводу «Червона зірка» звучить постійно.

– Ні, в його партійній картці не зафіксовано, що він працівник заводу «Червона зірка». Тобто це міф, довкола якого стоять окремі місцеві краєзнавці. Він робітником не був.

– А ким він був?

– Партійним функціонером. Він був очільником Єлисаветградського окружного комітету КП(б)У, тобто комітету правлячої партії в межах округи. На той час округа була окремою адміністративною одиницею в межах УРСР.

– Іншими словами, це дуже висока посада? Перша людина?

– У партійній ієрархії округи – так. Пізніше він був делегатом ХV з’їзду партії, який назвали «розстріляним», але під репресії не потрапив, пережив 1937-й рік. Його сліди губляться в Сибіру, на початку 1940-х років він працював у Новосибірську на партійній роботі.

– Виходить, що перша людина в партійній ієрархії й стала ініціатором зміни назви нашого міста? Це була партійна лінія на тотальну зміну топонімів?

– У країні йшов процес знесення старих пам’ятників, зміни назв вулиць, площ, населених пунктів…

– Тобто йшла комунізація?

– Можна сказати й так. У нашому місті ідея перейменування лягла на благодатний ґрунт, але в прихильників перейменування однозначності з майбутньою назвою не було. Якщо в недавньому 2015 році, під час перейменування Кіровограда, було більше 50 варіантів назв, то в 1924 році їх було лише чотири. Це Зінов’євськ, на честь Григорія Овсійовича Зінов’єва, Троцьк або Левград, на честь Лева Давидовича Троцького та Ілліч – на честь усопшого Володимира Ілліча.

– І були б ми всі Іллічами…

– Або Троцькими. Я не знайшов, хто ініціював перейменування міста на Троцьк або Левград, але в прихильників цих назв ідея була такою: Троцький – сподвижник Леніна, не остання людина в партії, уродженець сусіднього Бобринецького повіту…

– Майже земляк.

– Так, але й Зінов’єв теж був земляком. Народився в Єлисаветграді, з Леніним в Розливі був, і все таке, тому, очевидно, на противагу Троцькому й було запропоновано перейменувати місто на честь Зінов’єва. Напередодні вирішення питання про перейменування партійним осередкам у районах Єлисаветградської округи для узгодження назви було розіслано опитувальник з приводу найменування міста Зінов’євськом, Троцьком чи Левградом. І що важливо? Всі райони підтримали назву Зінов’євськ. Хоча є всі підстави вважати, що і в місті, і в окрузі постать Григорія Зінов’єва була маловідомою.

– Несподівано якось виходить…

– Так, несподівано. Але з цього приводу газета «Червоний шлях» напередодні перейменування розмістила оголошення. Мовляв, усі, хто знає щось про Зінов’єва чи має якісь відомості про нього, надсилайте матеріали в редакцію, і в день перейменування, тобто вже було відомо, що місто буде перейменоване на честь Зінов’єва, ми присвятимо цілий спеціальний випуск Григорію Зінов’єву. Забігаючи наперед, скажу, що спецвипуск газети так і не було підготовлено, тому у випуску чергового номера в день перейменування опублікували лише фото Зінов’єва. Мабуть, більше інформації не знайшлося.

– Важко погодитися, що про нього нічого не знали, адже він був головою Петроградської (Ленінградської) Ради, членом ЦК партії, шишка, як казали тоді?

– А ще очолював виконком Комінтерну, тому був знаковою партійною фігурою, але в місті, очевидно, не всі знали, що він народився в Єлисаветграді. Можливо, тому, що батько був Радомисльським, а він – Зінов’євим.

– Все одно, пройшло все «на ура», без будь-якого спротиву з боку громади.

– Можна вважати, що якась опозиція до цієї назви таки була. У нашому обласному архіві зберігається справа «О переименовании города Елисаветграда в город Зиновъевск». На її сторінках зафіксовані загальні речі: телеграми від районів про підтримку назви Зінов’євськ, документи про те, коли й яка партконференція прийняла рішення перейменувати місто Єлисаветград на місто Зінов’євськ, і таке інше. Рішення щодо перейменування було ухвалено під час роботи 8-ї окружної партконференції, що відбулася 23-24 квітня 1924 року. У протоколі конференції подробиць щодо цього немає. Мало того, питання перейменування міста взагалі не було включене в порядок денний. Воно було внесено на розгляд з голосу, а тому його обговорювали у «Різному». Доповідувачем по ньому був Амосов. Під час обговорення доповіді директор заводу «Червона зірка» Прокіп Авдійович Заривайко виступив проти перейменування міста на Зінов’євськ, оскільки в місті за його пропозицією були готові сприйняти назву Ілліч. Інший делегат, якийсь товариш Іванов, спробував відстояти назву Троцьк. Після невеликої словесної перепалки делегати підтримали назву Зінов’євськ.

– Значить, дискусія була?

– Записане у документі вказує на те, що дискусія була. Документ лише не фіксує подробиць сказаного. У рішенні ж чітко зафіксовано – перейменувати Єлисаветград на Зінов’євськ і направити відповідні документи до Всеукраїнського центрального виконавчого комітету в Харків. І що цікаво, ВЦВК затвердив постанову про перейменування аж 7 серпня 1924 р., але міська газета ще з 10 липня виходила не в Єлисаветі чи Єлисаветграді, а в Зінов’євську.

– І все-таки, чому Зінов’євськ?

– Тут ось що цікаво. Чому Амосов продавлював назву Зінов’євськ, навіть попри альтернативні і, судячи з словесної перепалки на партконференції, не менш прийнятні назви Троцьк або Ілліч? У газеті «Червоний шлях» після перейменування було опубліковане інтерв’ю з Амосовим. У ньому очільник окркому КП(б)У повідомляв, що в той час, коли в місті вже обговорювали нову можливу назву, він зустрічався в Харкові з Зінов’євим і запитав у нього: «Григорий Евсеевич, есть идея переименовать город Елисаветград в город Зиновьевск. Вы не против?» За словами Амосова, Зінов’єв «заулыбался и сказал, что не против».

– А чи не виходила ініціатива перейменування міста від самого Зінов’єва?

– Думаю, що ні. Опрацьовані матеріали дозволяють стверджувати, що це була місцева ініціатива. Це не було спонтанне рішення, процес перейменування та всі дії, пов’язані з ним, були добре продуманими. Під тиском пропаганди в першій половині 1924 року в міських газетах періодично виходили матеріали єлисаветградського агітпропу щодо дискредитації назви Єлисаветград та історії міста до 1917 року. Для прикладу, наведемо цитату: «Ряд советских городов постепенно меняли свои названия. Вместо Екатеринослава теперь – Красноднепровск, вместо Александровска – Запорожье, Екатеринодара – Краснодар, Петрограда – Ленинград. Неумолимой рукой революционного народа вычеркиваются имена царей и цариц, угнетавших и издевавшихся над народами России. Почему-то наш Елисаветград остается Елисаветградом. Неужели Елисавета была лучше Екатерины, которую поэт Шевченко назвал в своем произведении просто и образно – сукой? Елисавета нисколько не уступала Екатерине, с той лишь разницей, что была глупее. 15 тысяч платьев и самые разнообразные сборища любовников от сына украинского дьячка Разумовского до простых гвардейцев – вот в чем заключался весь смысл жизни этой царицы…» Цей шедевр 21 червня 1924 р. надрукувала газета «Червоний шлях».

– Паралелі з нашим часом очевидні. В сенсі аргументації.

– Один в один. До речі, про 15 тисяч суконь постійно писав і пише один місцевий краєзнавець, очевидно, черпаючи «фактаж» з агітпропівських обіжників.

– Але ми згадуємо зінов’євський період.

– Перейменування 1924 року можна розглядати як таку собі рефлексійну реакцію на модні тенденції. Зміна назви міста відповідала «законам революційного часу», які історики й досі шукають у вітчизняних архівосховищах. Говорячи про рефлексійність започаткованого в 1924 році процесу, маємо сказати, що, як тільки Григорій Зінов’єв потрапив в опалу й 14 листопада 1927 р. був виведений зі складу ЦК партії, у місті його імені відреагували майже в унісон з рішенням Москви. 7 лютого 1928 року на черговому засіданні президії Зінов’євського окрвиконкому вже без Амосова було одноголосно прийнято рішення перейменувати місто Зінов’євськ на місто Дзержинськ.

– Оце поворот!

– Так, поворот крутий. Я б сказав, що навіть із загрозою для життя. Зінов’єва в газетах почали іменувати «ползучей гадиной». Коли про падіння кумира дізналися тут, то зразу ж відрефлексували зміною назви міста. Тобто фактично через три роки улюбленець містян втратив їхню любов. Рішення про перейменування Зінов’євська на Дзержинськ було направлене до Харкова на затвердження, але Харків вирішив не реагувати на пропозицію Зінов’євського окрвиконкому, і місто залишалося Зінов’євськом до 1934 року.

– А в плані поширення назви Зінов’євськ, яким був механізм втілення її в життя?

– Механізм втілення був стандартним. Разом із містом все почало змінювати назви. Ім’я Зінов’єва зразу ж присвоїли окрузі, залізничному вокзалу та вулиці, яка нині іменується Михайлівською. Самого Зінов’єва зразу ж зробили почесним громадянином Зінов’євська. У школах піонерські дружини та загони отримали ім’я Зінов’єва, у деяких школах з’явилися кімнати Зінов’єва і т. д. У день затвердження нової назви на центральній площі встановили великий портрет Григорія Овсійовича, у театрі, в міських бібліотеках і будинках культури відбулися святкові засідання, вечори, тематичні читання. Містом пройшла демонстрація під гаслом «Родился новый город, город пролетарской вольницы – город Зиновьевск».

– Все, як завжди, повний одобрямс…

– Не лише. День перейменування оголосили неробочим днем.

– Ох ти! Щоб маси запам’ятали. Нам Верховна Рада такого щастя не подарувала, але вчинила, як більшовики. Але ж на цьому історія з перейменуваннями не закінчилася?

– Ні, але це вже інша історія.

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.