У Кропивницькому впроваджуватимуть новий підхід до вищої освіти. Інтерв’ю з новим ректором інституту Ельворті

За розвитком інституту в довгостроковій перспективі Сергій Станіславович ставить за мету підвищити рівень впізнавання бренду інституту

745
кількість переглядів
Сергій Дубровський

Геннадій Рибченков, «Україна-Центр»

У перспективному вузі Кіровоградщини – новий ректор. Економіко-технологічний інститут імені Роберта Ельворті очолив Сергій Дубровський. Уродженець Херсонщини, випускник і аспірант Національного авіаційного університету, вісім років працював деканом механіко-машинобудівного факультету Криворізького національного університету. І ось приїхав до нас. Ми запросили його до редакції «УЦ» розповісти про плани та перспективи.

– Як ви дійшли до Кропивницького?

– Я з простої робітничої родини з Херсонської області. Добре вчився і закінчив з відзнакою університет, навчався в аспірантурі й у результаті захистив дисертацію. З другої половини 2012 року почав працювати на посаді декана в криворізькому університеті.

За час роботи особливу увагу приділяв підвищенню якості освітнього процесу, розвитку освіти до європейського рівня. На базі університету створив майданчик для спілкування з підприємствами «на рівних», що дозволило впроваджувати спільні програми, покращувати лабораторну базу факультету.

Один з перших в місті впровадив передові методи навчання, в першу чергу дуальну систему освіти. Завдяки їй студенти мали можливість отримувати реальний виробничий досвід і адаптуватися до майбутньої спеціальності практично з початкових курсів.

– З якими підприємствами найбільш щільно співпрацювали?

– З головними містоутворюючими. Це «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Метінвест». «Метінвест» першою з компаній підтримала наші проекти, доклала багато зусиль для їх реалізації, почалася результативна співпраця. В результаті співпраці був підписаний значимий меморандум про співпрацю та розвиток, що істотно підвищило інтерес цих підприємств і студентів до нашого факультету. На сьогоднішній день факультет входить до трійки кращих підрозділів університету.

– І все ж – ви випускник авіаційного вузу. Чому не пішли в авіацію?

– Я закінчив університет в 2005 році. На той момент стан української авіації був… не будемо про сумне. І авіація залишається в моїй душі назавжди.

– Чим вас привабила робота в нашому місті, яке набагато менше Кривого Рогу? Звичайно, у вас підвищення – з декана до ректора. Це вплинуло?

– Не це головне. Мені цікаві зміни. Мені в хорошому сенсі не подобається стабільність. У Кривому Розі у мене було все налагоджено, все працювало, все добре. Як я вже говорив, ми стали одним з кращих серед дев’яти факультетів, було визнання на рівні міністерства. Але стало все дуже вже розміреним і стабільним. Я ж хочу руху вперед. А в Кропивницький я прийшов – тут усе рухається, розвивається. Вуз новий, готовий до змін. Має приватне фінансування. Все для мене нове. На мою думку, головна проблема більшості українських вузів, зі столітньою і навіть двохсотрічної історією, – вони не хочуть змінюватися. Звикли працювати по-старому. Хоча кожен вуз має свою нішу. І когось влаштовує той рівень освіти, який він отримує в конкретному вузі.

– Ця престижна робота вас знайшла, чи ви її шукали? Хто на кого вийшов – ви на Павла Штутмана, ініціатора створення вузу з таким профілем, чи він на вас?

– Павло Леонідович запропонував мені очолити інститут. Ми з ним почали спілкуватися раніше, саме він познайомив мене з дуальною освітою, як і багатьох у нашій країні. У нас виявилися спільні погляди на освітній процес і на багато інших речей. Головне – освіта повинна бути якісною. Ринок праці в нашій країні, як і в усьому світі, змінюється щодня, висуваючи нові вимоги до фахівця. Українська освіта досить інертно реагує на зміни вимог до фахівця, відстає від цього процесу, не виконуючи головну функцію – забезпечити ринок праці якісними, сучасними фахівцями. Випускники, які не мають затребуваних знань, стають не цікавими роботодавцю. Ми з Павлом Леонідовичем зійшлися в поглядах. Головні умови в сфері освіти повинні диктуватися підприємствами, на які випускники свого часу прийдуть працювати. Сама система освіти повинна бути більш гнучкою, не мати тимчасових обмежень і працювати на результат. Необхідно вдосконалювати освітній процес. Можливість реалізувати нові підходи в освіті привернула мене в Інститут імені Роберта Ельворті.

Вибачте, але наш світ такий, що до всього зараз споживчий підхід. Купуючи хліб, ми хочемо отримати якісний продукт, і нас мало цікавить, на якому полі вирощено зерно, на якому млині змололи борошно, з якими труднощами зіткнувся пекар. Нам важливо, щоб хліб був смачним. Такий же підхід і до нашої продукції у вигляді якісного фахівця у своїй сфері. Замовнику нашої продукції, підприємству, потрібні якісно підготовлені співробітники.

– Ви вже бували на заводах партнерів інституту – «Ельворті», «Гідросилі»?

– Я з цього почав. Відразу після приїзду побував на заводах. І знаєте, те, що я побачив, привело мене до думки, що треба в інститут запрошувати людей з виробництва. Одна справа, коли лекцію читає людина, яка прочитала багато теоретичних книг, й інша, коли розповідає фахівець, який реально працює на виробництві. «Солдату потрібно давати те, що йому потрібно в бою», – говорив Суворов. Точно так же студентам ми повинні давати те, що їм з першої хвилини буде потрібно на роботі, а не абстрактні знання.

– У Кривому Розі система дуальної освіти дещо інша, ніж та, що застосовується в Кропивницькому. У нас студенти два-три дні сидять на лекціях, і ще два-три працюють. У вас там інакше було.

– У нашій країні дуальна освіта взагалі розвивається трохи на інтуїтивних засадах. Методом проб і помилок. Шукаємо, як краще. У Кривому Розі ми випробували відмінну від місцевої систему. Студенти 12 тижнів слухають теорію, ходять на лекції. А потім 8-10 тижнів працюють на підприємстві. Там закріплюють те, що дізналися у нас «за партою».

– Будете тут цю систему впроваджувати?

– Не будемо поспішати. Будемо консультуватися, адже нам важливо враховувати інтереси підприємств-партнерів.

– Нові спеціальності новий ректор буде вводити?

– Зараз актуальний комплексний підхід до знань, симбіоз спеціальностей. Наприклад, прикладна механіка і програмування з глибоким володіння комп’ютером. Сьогодні чистий IT-фахівець вже не настільки актуальний, як ще недавно. А ось симбіоз програміста з механіком дуже затребуваний. Всі технічні системи, всі виробничі процеси управляються з комп’ютера. І зараз чистого знання «софта» і «заліза» вже мало. Необхідно розуміти, як забезпечується взаємодія цифрової техніки і виконавчих механізмів у вигляді маніпулятора, верстата… Мехатроніка – за нею майбутнє.

– Зі студентами вже спілкувалися? Як вони вам?

– Дуже добре, рівень високий, зі студентською радою вже подружилися. Ну і наше з вами завдання – зробити так, щоб наступні покоління були кращими нас.

Сергій Дубровський. Фото: Facebook

За розвитком інституту в довгостроковій перспективі Сергій Станіславович ставить за мету підвищити рівень впізнавання бренду інституту як в Україні, так і за її межами, а також пройти міжнародну сертифікацію. Диплом ЕТІ повинен асоціюватися з якістю освітніх послуг, з закладом, куди йдуть за знаннями, а не за «папірцем».

Ну і наостанок про просте, людське. Це вже студенти інституту розпитували нового ректора про те, чи є життя поза ректорським кабінетом.

– Яку музику слухаєте?

– Слухаю в основному рок. Люблю ходити на концерти, з останніх – виступи гуртів «Машина часу» і «Без обмежень». Подобається зарубіжна музика: Scorpions, деякі речі AC/DC.

– Які книги читаєте?

– Читаю більше фахової літератури. На жаль, на художню не вистачає часу. Віддаю перевагу електронним книгам, це для мене зручніше.

– Займаєтеся спортом?

– Спорт обожнюю. Граю в теніс. Люблю легку атлетику. Зараз в містах багато спортивних майданчиків, де можна безкоштовно тренуватися. Тобто спорт доступний для всіх, не обов’язково витрачати великі кошти на спортзал.

– А як щодо кіно?

– У нас в родині є традиція – ходити в кінотеатр на прем’єри. Мої улюблені фільми – «Зелена миля», «Втеча з Шоушенка», «Аутсайдери» і багато інших.

Найбільше Сергій Станіславович любить подорожувати з сином. Часто поєднує подорожі з професійним розвитком. Наприклад, торік під час поїздки в Туреччину відвідав кілька навчальних закладів Стамбула і виставку сучасних досягнень машинобудування. У США, крім відпочинку і зустрічі з друзями, теж побував у низці вузів і на підприємствах.

– Я за те, щоб наші діти їздили за кордон за досвідом і поверталися з новими знаннями додому, щоб розвивати свою рідну країну. Ми повинні зробити все можливе, щоб було саме так! – підсумував Сергій Станіславович.

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.