Школярка з Кропивницького двічі перемогла на всеукраїнській олімпіаді з філософії й представлятиме Україну в світі

1823
кількість переглядів

Айнура Алієва, «Україна-Центр»

Катерина Сергієнко – учениця Центральноукраїнського наукового ліцею, двічі переможниця всеукраїнської олімпіади з філософії. Минулого року вона представляла Україну в Римі, а цього разу поїде до Лісабону.

Про те, чому дівчина обрала саме такий напрямок та як здобула перемогу, вона розповіла в інтерв’ю «Україні-Центр».

– Катерино, чому саме філософія?

– Участь в олімпіаді з філософії стала для мене певним викликом, адже деякі учасники всеукраїнського етапу вивчали філософію з шостого класу, а мені довелося надолужувати все це з десятого. Мене завжди цікавили певні загальні проблеми про світобудову, про сенс людини та суспільства, про те, чи існує насправді Бог і чи є наш Всесвіт вічним, але це ніколи не доходило до систематизованого вивчення цих питань. А от олімпіада і шалена мотивація про те, що можна поїхати до Риму, мене надихнули вивчати філософію як науку запитування. Якщо ви вірите у випадковості, можна сказати, що це були вони, але я думаю, що випадковостей все ж таки не буває.

– Ви філософ за способом мислення?

– Так, філософія – це є критичне мислення, тому за способом мислення я вважаю себе філософом, але насправді я хотіла би стати юристом. Навіть у Малій академії моя наукова робота охоплює розділ з філософії права, таке поняття, як правова культура. Насправді всі науки вийшли з філософії. Хоча деякі не вважають філософію наукою, все ж таки вона є родоначальницею всіх наук. Ще з часів Давньої Греції філософія була наукою, яка розглядала природу, питання сенсу буття тощо. Я думаю, що людина, яка ніколи не чула про філософію, не може вважати себе повноцінним науковцем, оскільки науковця має цікавити не лише де, як і скільки, а ще й те, що є першопричиною цього, чому це відбувається. На таке здатна відповісти лише філософія – мистецтво запитування й мистецтво роздуму. Тож філософія є необхідною, і те, що вона мені дала, я ніколи не забуду.

– А що саме вона вам дала? Чи знайшли відповіді на ті питання, які турбували?

– Чітких відповідей на такі питання ми поки не можемо дати. Деякі філософи вважають, що не дамо й ніколи. Але філософія надала мені дуже велике почуття толерантності, адже це, мабуть, єдине вчення, де можна дійти до кардинально різних точок зору, знайти зовсім різні відповіді, але від цього не буде одна правильною, а інша неправильною. Наприклад, що рухає людьми – почуття чи інтелект? Один філософ вважає так, другий по-іншому. Що є першопричиною – матеріальний світогляд чи ідеальний? Також є прибічники як однієї концепції, так і іншої. Тож, саме те почуття, що потрібно поважати думку іншого і що світ не такий простий, як нам здається, думаю, найважливіше з того, що дала мені філософія.

Звичайно, завдяки їй поглибився мій словниковий запас з англійської та української мов, адже на олімпіаді ми писали есе англійською, але більшість праць читали українською. Окрім цього, філософія дуже тісно пов’язана з історією. У школі я навчаюся в історичному класі, і, як виявилося, більшість істориків та етнографів зазвичай були ще філософами. Деякі письменники й поети теж були філософами, наприклад, Альбер Камю написав багато художніх творів, в яких виклав свої філософські погляди. Дуже добре, коли розумієш, які філософські думки лежать за художніми образами письменника. Це також знання, яке не кожному доступне.

– Які філософські праці читали, коли готувалися до олімпіади?

– Своє есе на очному етапі я базувала на праці Ганни Арендт «Банальність зла», зокрема на розділі «Суд над Айхманом в Єрусалимі». Айхман – це нацистський виконавець місії остаточного розв’язання «єврейського питання», і Ганна намагалася розкрити поняття його совісті, оскільки він вважав, що те, що він робив із євреями, було цілком нормальним вчинком, а тих його приплічників, які жаліли й рятували євреїв, він вважав злочинцями. Себе ж, звісно, до цієї категорії він ніяк не відносив. У цій праці Ганни Арендт висвітлено дуже багато питань, зокрема покарання, правди, совісті та справедливості. Також мені дуже подобається праця «Про свободу» Джона Стюарта Мілля, оскільки я як підліток дуже люблю мати свою зону комфорту, щоб ніхто не втручався в моє життя, а Джон Стюарт Мілль ставить це як найвищу цінність суспільства взагалі. Також не обійшлося без праць давньогрецьких філософів: «Держави» Платона, «Нікомахової етики» Аристотеля тощо. Було ще багато інших праць, але це ті, які запам’яталися та сподобалися мені найбільше.

– Як проходила олімпіада?

– Олімпіади з філософії проводяться в Україні вже 6 років поспіль, 4 з яких наша країна бере участь у міжнародному етапі. У жовтні позаминулого року, навчаючись ще у 10 класі, я дізналася про цю олімпіаду. Методист нашого обласного відділення Малої академії наук порадила мені взяти участь саме в англомовній секції, адже тільки з неї можна потрапити на міжнародний рівень. Я вирішила спробувати. На першому етапі нам надіслали джерела з різних розділів філософії: метафізика, гносеологія, етика і естетика. Дещо було зрозуміле на побутовому рівні, наприклад, та ж сама етика, а дещо потребувало додаткових зусиль, коли потрібно було розглянути більше ніж саме джерело або ж повністю прочитати працю якогось філософа. Потім нам надіслали контрольну роботу в форматі гугл-форми, де були тестові питання, а також ті, що потребували розгорнутої відповіді. Найголовнішою частиною заочного етапу було написання філософського есе.

Філософське есе значно відрізняється від звичайного есе або ж власного висловлення на ЗНО чи твору-роздуму в школі. У ньому ми мусили викласти не лише власні оригінальні думки, а й обґрунтувати їх думками філософів і, бажано, цитатами з їхніх праць. І все це англійською мовою. Я обрала цитату Джона Стюарта Мілля про те, що жодна особа не уповноважена казати іншій, що їй потрібно робити для її ж користі, тобто в кожного з нас є своя особиста зона, в якій ми маємо самі приймати правильні для себе рішення.

Потім нас попросили написати ще мотиваційний лист-есе, у якому необхідно було відповісти на питання: «Чому мені подобається філософія?», «Чому саме я маю представляти Україну на міжнародному рівні?» та «Що я очікую від філософської школи?», оскільки олімпіада була поєднана із школою філософії, де проводились лекції, тренінги, «нетворкінги», усілякі бесіди та спілкування.

У заочному етапі взяло участь 1000 осіб з усієї України, з яких в нашій англомовній сесії відібрали 8 учасників. Ці 8 осіб поїхали на очний етап, де теж писали есе, але вже на іншу тему. Друкували його на ноутбуках, аби все було якомога прозоріше, не було проблем із дешифруванням і розпізнаванням почерку. Максимальний час на написання був 4 години. Із цих восьми учасників вийшло 2 перших місця, 3 других і 3 третіх. Я і ще одна дівчина з Київщини отримали перші місця, тому саме ми поїдемо до Лісабону представляти нашу державу на міжнародному рівні в травні цього року.

– Розпочали вже підготовку до міжнародного етапу?

– Тільки-но завершився обласний етап конкурсу-захисту наукових робіт Малої академії наук, де я брала участь у двох секціях «Правознавство» і «Філософія» і теж здобула перемогу. Тому зараз нам дозволили трошки відпочити, тим більше враховуючи те, що в лютому проводиться дуже багато обласних олімпіад. Поки що мені не дали чіткої інформації, як саме ми будемо готуватися, але минулого року після визначення переможців нам зателефонували й сказали, що ми будемо кожної неділі проводити скайп-конференції, на яких дискутуватимемо про різні філософські течії та напрями й тренуватимемось писати есе за рекомендованою на міжнародному етапі схемою. Якість володіння англійською полишили на нас самих і зосередилися більше на філософії. Думаю, що цього року схема підготовки буде приблизно такою ж.

– Минулого року ви брали участь в аналогічній олімпіаді, також здобули перемогу і поїхали до Риму?

– Так, я дуже цим пишаюся, адже просто побувати у такому чарівному місті – це вже незабутні враження, а потрапити туди ще й завдяки своєму вмінню викласти думки на папері – це чудо.

– І як тоді все пройшло?

– Ми поїхали з Алісою Тулянцевою, в неї було перше місце на всеукраїнському етапі, а в мене друге. Спочатку ми трошки хвилювалися й були дещо втомлені, адже там було дуже багато незнайомих людей з інших країн. Але потім ми нормально комунікували з іншими. Рівень англійської у кожного був свій. Італійці, наприклад, пробували спілкуватися все ж таки італійською, оскільки вони були приймаючою стороною й через те їх було значно більше. За правилами від кожної країни на міжнародний етап допускається дві людини, але країна, що приймає, може запросити навіть до десяти учасників. Мені дуже сподобалося обмінюватися думками зі студентами з інших країн. Найчастіше учасники з України наймолодші, тому що в такій олімпіаді зазвичай беруть участь учні High school («вищої школи»), яким вже по 18-19 років, за нашими мірками вони вже студенти. Але все одно це нам не завадило нормально спілкуватися й обмінюватися сувенірами. Також у нас на базі, де ми жили, стояв рояль, а мова музики, як ми знаємо, інтернаціональна. Я та представники інших країн грали на роялі, і всі одне одному дуже щиро аплодували. В багатьох з нас філософія була не єдиними талантом, і це чудово!

Делегація з кожної країни складається з двох учнів і двох вчителів. Вчителі входять до складу членів журі. Вони перевіряють і оцінюють роботи учасників не зі своєї країни. На міжнародному етапі все це дуже чітко визначено. На жаль, Україна ще не займала ніяких призових місць, але, враховуючи те, що ми беремо участь лише вчетверте, тож думаю, що нам це поки ще можна пробачити. Наші вчителі, які входили до складу членів журі, не раз мені казали, що дуже сподіваються, що одного разу Україна прийматиме в себе таку олімпіаду.

– Як ви вже казали, у філософії є багато питань, на які немає остаточних відповідей. Що це за питання і як би ви все ж на них відповіли?

– Підійду до цього хитро та розповім питання, яке висвітлюю у своїй роботі з МАНу в секції «Філософія». Там ми розглядаємо, в чому полягає сутність права. Адже насправді право може трактуватися зовсім по-різному. Це залежить від того, наприклад, як ми трактуємо людину як таку або ж джерело цього права, тобто звідки воно? Чи воно має якесь божественне походження, чи це природне право, тобто норми моралі, які переродилися в щось обов’язкове, оскільки норми права є найголовнішими серед усіх соціальних норм? На це питання немає чіткої відповіді. Є дуже багато правових концепцій, жодну з яких не можна відкинути, і завдяки філософії ми можемо бачити поняття права в його цілісності, а не розкладати на різні категорії, як аналізують звичайні науки. Ще цікаве питання про рівноправ’я людини і тварини. Нам дали на філософії на опрацювання Кембриджську декларацію про свідомість, яка постулює те, що у деяких видів тварин приблизно така ж сама свідомість, як і в людей, тому їхні права теж не мають порушуватися. Для мене це дуже цікаве питання, адже ми не можемо напряму запитати в тварини, що вона відчуває, але я щиро вірю, що щось там таке є, що це не просто машина інстинктів, як все ж стверджували деякі філософи.

– А от як щодо таких відомих, певною мірою вже банальних, але й досі невирішених філософських питань типу: «курка чи яйце?», парадокс Тесея, проблема сенсу буття?

– Я брала участь в олімпіаді з філософії й знаю такий факт, що одного разу курча народилося без яйця, тому все ж таки курка. Але це чисто біологічний підхід. З точки зору філософії, це перефразоване питання про те, чи є наш світ віч­ним і що було в початку нашого світу взагалі. І тут філософія тісно співпрацює з астрономією. Але поки чіткої відповіді на це питання немає. Є така концепція, що ми не можемо пізнати Всесвіт, оскільки ми лише його частина. Ми можемо пізнати лише те, що здатні охопити, а Всесвіт ми ніяк не охопимо. Час покаже. А що таке час, покаже теж філософія.

Що стосується парадоксу Тесея, то його ми, до речі, досліджували на нашому тренінзі у філософській школі. Цей парадокс полягає в тому, що є човен Тесея, у якому постійно від зупинки до зупинки замінюють деталі. І врешті постає питання: чи є цей човен тим самим, яким був спочатку? Це дещо суголосне з Кантовою річчю в собі про те, що річ – це не тільки матеріал, з якого вона зроблена, не лише його форма, а ще й її образ. Тому, якщо ми візьмемо човен як загальне без його місцезнаходження, без його історії, то це буде просто певний об’ єкт без якихось характерних рис. Але човен Тесея вже конкретизований, у нього є певний образ, є долі людей, які з ним пов’язані, тому, як би його не збирали й не розбирали, то все ж таки десь він залишиться, хоча б у нашій свідомості й у вигляді такого міфу.

Щодо проблеми сенсу життя, то деякі форми суспільної свідомості – такі, як політика, релігія і філософія, – дають достатньо чітку відповідь на це питання. Наприклад, різноманітні форми релігії кажуть, що це підготовка до потойбіччя або ж певна кара тощо. Філософія відповідає на це питання по-різному, але мені найбільше подобається та концепція, що ми приходимо у цей світ, щоб учитися й пізнавати якомога більше для якоїсь вищої мети, яка на цьому рівні існування нам, можливо, й невідома, але, коли ми його завершимо що, на мою думку, не потрібно наближати спеціально, оскільки я дотримуюсь позиції вітаїзму й радості життя, нам потім стане відомо, для чого ми це робили. Я вважаю, що ми маємо жити, радіти та пізнавати. І, як казали у минулих століттях: «Лиш той життя і волі гідний, хто б’ється день у день за них».

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.