Подружжя вчителів з села у Голованівському районі вже десять років використовує онлайн-навчання

У селі Троянка Голованівського району поки є школа. Вона вже не має своїх старших класів, але має Вчителів. Саме так: з великої літери. Серед цих професіоналів - родина Юрія та Світлани Баків.

У мережі кілька разів зустрічалося посилання на онлайн-уроки Юрія Бака, датовані двома-трьома роками тому. Зараз, в умовах карантину, дистанційне навчання стало актуальною проблемою. Журналіст CBN поспілкувався з подружжям педагогів.

- Пані Світлано, коли ви починали впроваджувати онлайн-навчання?

- Як і по всій Україні. У нас, правда ще не було карантинів, але коли діти масово хворіли, доводилося щось придумувати. Реально пробувати почали два роки тому. Вірніше, активно пробувати. Не скажу, що на 100 % робили, але пробували. Це ж треба було самому навчитися.

Взагалі перший урок для дистанційного навчання мій чоловік розробив більше десяти років назад. Але він то сам краще розкаже. В селі є проблеми: зв'язок, погана якість інтернету та відсутність комп’ютерів чи смартфонів. А ще є багатодітні родини, де п’ятеро дітей, троє ходять у школу. Їм важко всім працювати в Інтернеті, бо комп’ютер один.

Ми пробували різні платформи для такого навчання. Кожна має свої плюси та мінуси. Найперше ми почали давати завдання на сайті школи. Юрій давно вже використовує свій сайт, на якому практично всі уроки є. Весь курс історії та правознавства. Готуючись до уроку, він виставляє його на сайт школи та у спеціальну групу в фейсбуці напередодні, щоб діти бачили. Звичайно, змінює, якщо плани навчальні помінялися, але діти вже знають, де шукати: на дошці в кабінеті висить QR-код сайту, телефон. Сайт та група існують уже років п’ять. Я такого активно не робила, у своєму блозі я щось ставлю, але враховуючи, що в мене все-таки література, то я краще на уроці покажу.

Але десь два роки тому я спробувала тестову систему «Клас-тайм». Вона дозволяє дітям працювати вдома. Або навчальний тест: подивитися, походити по посиланнях, що в ньому знаходяться. Або можна задавати тести наперед, і я вдома бачу, як вони їх проходять. «Клас-тайм» - міжнародна система, вона тільки два-три роки як в українському варіанті з’явилася. Я пройшла навчання, отримала сертифікат торік на зимових канікулах. Пройшла навчання якраз онлайн. Але справа не в сертифікаті: я дійсно навчилася ним користуватися. Навіть разом з учителькою з київської школи мене попросили організатори провести вебінар з використання цієї системи. В мене вже там тестів багато.

У цьому році я використовую більше іншу платформу, «На урок» називається. Там є велика бібліотека уроків від різних учителів. І моїх там уроків багато є, і тести там є. Їх можна задавати і під час уроку, і як домашні завдання. І все це дуже легко перевіряється: діти роблять, а я бачу, як вони роблять: ставлю відразу оцінку за цей тест. Можу свій тест запропонувати, можу чийсь використати.

Крім того, пробували гуглівську платформу «Класрум». Там є все: і щоденник, і розклад, і заняття. А зараз, я бачу, вчителі нашої школи активно почали її використовувати. Ця система дозволяє тримати особистий зв'язок з учнями та дає можливість отримувати від них зворотню реакцію. Там можна спілкуватися з дітьми в приватних повідомленнях, зробити зауваження, підказати, що переробити, щоб інші не бачили цього. Це важливо!

З десятими класами я працюю в скайпі, там теж можна гарно займатися. Але знов проблема - зв'язок, у селі він дуже поганий. Є діти, які хочуть, але не можуть займатися так. Тоді беру телефон і дзвоню – розповідаю, питаю, даю завдання, підказую, де в підручнику знайти.

І ще одна платформа, яка нас зацікавила – «Зум». Що б про неї там не говорили, але невелику кількість дітей там можна збирати. Та є дошка, на якій разом з дітьми можна писати навіть. Можна показати і презентацію, і відео, і все, що треба на уроці. Ми широко використовуємо інтерактивне навчання, проводимо інтегровані уроки. Це коли під час одного уроку вивчається відразу кілька дисциплін. Наприклад історія, зарубіжна література та мистецтво. Коли всі три предмети розповідають про один і той самий час, то чому б їх не об’єднати?

А тести ми почали робити в 2000 році, робили тести самі діти разом з вчителем, самі робили!

Так що досвід в цьому є. Ще з часів «Тараса Бульби».

- А що ви маєте на увазі, кажучи про гоголівського персонажа?

- Ну це вже Юрій розповість.

- «Тарас Бульба» - це ППЗ, педагогічний програмний засіб. Ми з дружиною - співавтори його. Це інтегрований веб-урок, де якраз і об’єднали історію, зарубіжну літературу і мистецтво. Таких уроків є декілька. Є ще урок «Відродження», там розповідається про вік Відродження: Леонардо да Вінчі, Мікеланджело і так далі. Цей урок виконано у вигляді сайту: заходиш і мандруєш, як сайтом. Там дуже розгалужена інформація: практично всі картини художників того періоду, він займає об’єм близько 600 мегабайт. Там і текстова інформація, і фото, і відео. Допомагав мені тоді син, він був тоді ще семикласником. Це було одинадцять років тому. Коли я оце говорю, відчуваю себе інопланетянином, який розповідає тубільцям про плазмовий реактор.

- Але ж зараз, коли розпочався карантин, уся країна вимушено переходить на онлайн-навчання. Багатьом це подобається.

- Так, як кажуть, «не було би щастя, так нещастя помогло». Я зараз бачу багато таких уроків, якісь я б робив би інакше, якісь, може, й краще. Але хто йде перший, його завжди можна критикувати. Я схиляю голову, перед тими вчителями, які це роблять, і вони мають право задерти носа і дивитися на всіх звисока.

- Яка найбільша проблема у впроваджені цієї системи навчання?

- Пасивність, батьків, у першу чергу, і дітей - у другу. В селі з цим боротися складно – люди не розуміють і не хочуть. Як з цим боротися? Так як Ісус: треба прожити, пройти на свою Голгофу, і тільки тоді, коли підуть апостоли, щось почне виходити. Коли я це починав, на мене взагалі дивилися, як на ідіота. Навіть протести були. Я був тоді директором школи, і мені доводили, що для атестації абсолютно це не потрібно. Казали: «Напишіть два-три листки і досить!» Але я все-таки наполягав: «Хоч одну простеньку презентацію зроби, покажи наочно». І ось потрібно пройти Голгофу, принести багато жертв, щоб люди повірили у це. Аналогія тут з християнством на 100%, ті ж жертви та перепони.

- Зараз почали проводити навчальні уроки по телебаченню. Як ви до цього ставитеся, як оцінюєте?

- Дивився. Це треба робити. Не всі з них хороші, є кращі, є гірші. А перед вчителькою історії, яка читає для десятого класу на Першому Національному, я просто готовий зняти капелюха та низько вклонитися і сказати: «Майстер!» Є й трошки гірші. Але ж у новій справі завжди щось краще – щось гірше. Це закон! Цього не треба боятися – варто підтримувати.

- Можливо, недолуге запитання, але: нам потрібна така форма навчання по закінченні карантину?

- Я вважаю, що цей карантин просто треба було придумати, щоб люди зрозуміли, що школа в звичайному розумінні цього слова, де діти ходять на уроки, заражають одне одного вірусами, б’ються, сваряться, штовхаються, судяться, поступово вмирає. Це страшно, але природно. Ми просто змушені будемо переходити в мережі. Не обов’язково в комп’ютерні. Є інші варіанти...

До речі, мій особистий світогляд склався в радянські часи на радіопередачах Українського радіо з 16:00 до 17:00. Це були прекрасні, чітко методично виведені, я скажу, навіть вилизані радіопередачі з усіх предметів. З перебудовою вони зникли. Ось тут і кажу я: «Держава моя ріднесенька, невже ти не розумієш, що давно повинен з’явитися телевізійний канал не чергового злодія, а просто телеканал "Освіта". Держава повинна мати свій, не комерційний освітній телеканал». Де б методично та цілеспрямовано йшли передачі про та для освіти. Причому не просто канал, а конгломерат з сайтом, таке собі об’єднання, де будуть уроки, методики та все що треба.

В мене враження, що до влади постійно приходять ті, хто в школі отримував двійки. Я не маю на увазі теперішню владу, вірніше не тільки теперішню! Вони давно приходять до влади і сидять, тільки міняються!

- Чи треба так кардинально відмовлятися від звичайної школи? Може, від неї щось повинно залишитися в системі освіти?

- Та звичайно! Початкова школа повинна бути. Більш того, вважаю що вона повинна бути повсюди, де є діти. В кожному хуторі, де живе дитина, повинна бути початкова школа. Середня школа теж – п’ятий-шостий клас до роботи в мережі не зовсім готові, хоча це залежіть від попередніх програм. Хоча у нас в школі п’ятий клас працює краще одинадцятого. Я вважаю: чим вищий клас – тим більше роботи потрібно в мережі. А в старшій школі взагалі все складно. Тут кажуть, що по закінченні реформи навіть у нашому Голованівську не буде старшої школи. Не знаю, чи правда, але чутки ходять. Я категорично проти цього, я не розумію цього. Мені здається, що загралися в ці реформи. Біда показала, як ми доскорочувалися в медицині, і зараз пожинаємо ці плоди, а скоро побачимо результати освітньої реформи… Та вже бачимо рівень злочинності й бездоглядності.

- Скорочення старших класів означає, що державі потрібні не випускники вишів, а робітники?

- Мені теж так здається. А це означає, що в нас не з’являться свої нові ломоносови. До старших класів потраплять ті діти, чиї батьки будуть на «Мерседесі» їх підвозити до школи.

- А як же з дистанційним навчанням? Мати комп’ютер та доступ до мережі дешевше, ніж «Мерседес».

- Та то і є єдиний вихід. А скільки людей в нас зараз отримують вищу освіту дистанційно?! Особливо другу чи третю. І це добре. Освіта повинна ставати мережевою. Причому присутність людини потрібна.

- Освіта в мережі призводить до відсутності особистісного контакту учня з вчителем. Але ж це важливо. Як бути з цим?

- Ми звикли дивитися в обличчя дитини. Але й тут можна найти вихід. Є відеозв'язок, можливо, з’явиться ще щось краще. Але ж мережева освіта дає право обирати вчителя як приклад для наслідування. Не сподобався учню стиль викладання цього вчителя – обере іншого. Це не втрата особистісного контакту, а зміна його формату.

- З вашими поглядами багато хто не погодиться. І вчителі звикли, і батьки, й учні.

- Я не кажу, що я правий, – це моя думка. Я так думаю і передбачаю. Так, тут будуть негативні моменти, так, тут будуть певні втрати. Але ж і здобутки! Головне, щоб останніх було більше, ніж перших. Обов’язково знайдеться золота середина. Зараз втрат більше, бо державна система управління освітою та і сама освіта були не готові до цієї ситуації. А ми з 2000 року говорили про це! Нас називали «комп’ютерно схибленими». А тепер вийшло так, що саме ці люди рятують ситуацію. Адже певні напрацювання вже є.

- А як ви розповсюджуєте свій досвід?

- Перестав. Причин багато, всі називати не буду, але деякі назву. По-перше, це плагіат. Я зустрічав власні розробки тестів у дуже відомих колег, та й зміна вже якась з’являється. Нова генерація. А мені ще трошки більш ніж півроку до пенсії. То їм не буду заважати. Я те, що зробив, – тим і користуюся. Всі уроки є в мережі – хто хоче сам знайде. Я зараз як Чапаєв у фільмі: «сзади на боевом коне». Нам нема за що боротися, і вже нікому нічого не хочу доводити. Життя саме показало, хто правий.