«За такі картини можна було потрапити за ґрати». Творчий портрет Михайла Надєждіна

503
кількість переглядів

«Унікальний український митець, чия творча пластика має вплив на розвиток сучасної образотворчої культури». Так доктор мистецтвознавства, дійсний член Академії мистецтв України, професор Олександр Федорук написав про сьогоднішнього ювіляра, старійшину серед кропивницьких митців – Заслуженого діяча мистецтв України, Народного художника України Михайла Надєждіна.

Народився митець у селі Костянтинівка Сумської області у багатодітній родині. За олівці та пензлі взявся ще в школі. Мабуть, гени вплинули – дід був богомазом. Старший брат Іван, який пройшов усю війну, радив: «Пиши те, що на душу лягає». Цю пораду художник запам’ятав на все життя, втілюючи на полотнах те, що хвилює його розум, душу і серце.

Піти вчитися живопису Михайлу вдалося лише після того, як він віддав свій громадянський борг батьківщині – відслужив механіком реактивної авіації в Білорусі. В частині талант хлопця бачили і, як кажуть, дали «путівку в життя». Генерал, коли підписував документи, сказав: «Учись, дорогой. И все время пиши только авиацию и небо».

Конкурс до Дніпропетровського державного художнього училища був немаленьким – 15 претендентів на одне місце. Але молодого військового помітив директор училища, народний художник України Георгій Чернявський. Його, Миколу Родзіна та Якова Калашніка з теплотою згадує Михайло Володимирович і нині. Саме вони побачили в студенті талант колориста, вплинули на його художній світогляд, як, до речі, і роботи Василя Кандинського, які він вивчав у запасниках Третьяковської галереї.

Ще під час навчання в творчості митця визначилися два напрями – глобально-філософський та інтимно-ліричний.

– Мистецтво для мене – самовираз. Людина має серце, людина має енергію. Не тільки художники, композитори, письменники, всі, хто займаються творчістю, вони обов’язково якимось чином відображають свої відчуття, – каже художник.

Автопортрет. 1967. Скло, олія

Але відображати світ так, як ти хочеш, створювати власний в епоху «розвиненого соцреалізму» було важко. Надєждіна, який не вписувався в ідеологічні та формотворчі стандарти тричі виключали з училища.

– Соціалістичний реалізм – політичний проект для контролю над людьми, щоб тримати їх у рамках ідеології, придуманої невеликою групою осіб. Все, що придумано штучно і не є частиною природного розвитку життя, в кінцевому результаті зазнає краху, бо воно не має перспектив розвитку. В основі мистецтва лежить рух до пізнання, якщо його немає, художник перетворюється на офіціанта, залишається лише ремесло. Поняття реалізм я розглядаю не лише як мистецький стиль. Це все. Змінюються форми людського існування, змінюються і мистецькі форми його відображення – така реальність мистецтва.

Після закінчення училища Михайло Надєждін за направленням працює у Верхньохортицькому педагогічному училищі, викладає малюнок, живопис, композицію, виводячи їх на рівень провідних предметів, бо був переконаний, що вчити інших не може той, хто сам має прогалини в освіті. Але комсомольсько-профспілкові діячі, побачивши картини Михайла, що висіли у Надєждіних вдома, були дуже настрахані та незадоволені. Дружині художника навіть радили написати на нього заяву до відповідних органів, бо тільки «божевільний» таке малює.

Художник і модель. 1970. Полотно, олія

Через рік, родина Надєждіних приїхала у тодішній Кіровоград. Юрій Іващенко у 1963 році набирав новий колектив педагогів у дитячу художню школу, яка тільки-но відсвяткувала свій перший випуск, і запросив Михайла Володимировича. Ідеологічно правильні керівники міста і тут були дуже проти, але директор відстояв свою позицію. А митець попри роботу з дітьми активно організовує і бере участь у виставках. Одна з них буде коштувати кількох років негласної заборони на експонування його робіт.

Для Кіровоградщини Михайло Надєждін значимий не тільки як талановитий митець, чиї твори зберігаються в Національному художньому музеї, Дирекції художніх виставок Міністерства культури і туризму, в художніх музеях багатьох обласних центрів, приватних колекціях України і за рубежем. Він той, хто стояв біля витоків створення на наших теренах обласної організації Національної спілки художників України, і хто очолював її понад двадцять п’ять років. На той час, якщо в місті не було своєї спілки, художникам важко було пробитися на республіканські чи всесоюзні виставки. Відсутність організації означала відсутність і голосу у виставкових комісіях. З іншого боку, власний осередок не можливо було створити через малу кількість членів спілки. А ними можна було стати лише за умови участі у республіканських та всесоюзних виставках.

Та художники раз за разом навантажували свої роботи в кузов автомобіля і везли у Київ, добиваючись уваги до своєї творчості. Проте роботи Михайла Надєждіна не виставлялися до 1973 року. Тетяна Яблонська погрозою, що не буде більше приймати участь у виставкомах, бо вони далекі від мистецтва, домоглася, щоб картину Надєждіна «У батька», яка нині зберігається в колекції Кіровоградського обласного художнього музею, прийняли до експонування на республіканській виставці. .

Портрет батька. 1973. Полотно, олія.

Це зараз серію автопортретів, роботи «Художник і модель», «Сади Едему», «Пошук», «Курка чи яйце», «Стандартизація» називають невід’ємною часткою скарбниці сучасного українського мистецтва, а одним із знакових – твір «Війна оголошена».

Війна оголошена. 1967. Картон, темпера, колаж

– Червона пляма всередині композиції підсвідомо привертає увагу глядача. Це, можливо земля, а можливо, кров, а можливо, земля, що полита кров’ю. Навколо фігури, обличчя яких абсолютно реальні, бо це фотографії, вирізані з журналів. Колір помаранчевий, люди не натовп, люди – борці. За такий твір можна було потрапити за ґрати. За більш лояльні твори влада не милувала митців. А тут теракота, жовтогаряче, а через рік – Празька весна, радянська окупація Чехословаччини, нищення мирного населення, танки і зброя проти жінок і студентської молоді, а ще двадцять років – і Чорнобильська трагедія, а іще двадцять – і помаранчева революція.

Так описує колаж, створений у 1967 році, заслужений діяч мистецтв України, кандидат мистецтвознавства Олексій Роготченко.

Яскравим прикладом інтимно-ліричного напрямку в творчості Михайла Надєждіна є картина «Сон. Віра і Андрій» 1975 року. В ній місце, де живе людина, і природа зливаються воєдино, а простір розгортається до нескінченності. Образи матері й дитини нагадують узагальнені іконографічні зображення. Домоткані рядна на підлозі – то життєві дороги, які повертають до рідного дому. Картина наповнена українським колоритом і, звісно, теплом і любов’ю, які не можна не відчути.

Сон. Віра і Андрій. 1975. Полотно, олія.

Зовсім інший – монументальний і декоративний – «Рибалка на Чорній річці». Він є своєрідним продовженням теми, яку зачепив митець у роботі «Фауст ХХ століття». Там перед глядачем постає людина-експериментатор, що знову і знову задається одвічним питанням: бути чи не бути розвитку науково-технічного прогресу, який може змінити обличчя природи. «Рибак на Чорній річці» – одинак, що змушений вдягати протигаз у створеному ним же механічному світі. А зображення риби не оживляє, а лише посилює мертву неприродність простору, який оточує героя.

Фауст ХХ століття. 1968. Полотно на фанері, темпера
Рибалка на Чорній річці. 1990. Полотно, олія

Тричі Надєждін подавав документи у спілку, але його не приймали через «наслідування західного буржуазного мистецтва». Не сприймали колеги те, що він може лише кольором створити образ, замінивши реалізм нефігуративним живописом. А він продовжував малювати, проводячи своєрідний живописний психоаналіз нашому суспільству, виявляючи через художні образи те, що заховано в глибинах підсвідомості людини.

В майстерні художника. (Натхнення 2). 1999. Полотно, олія

Визнання прийшло після здобуття нашою державою незалежності. Нині Михайло Надєждін – заслужений діяч мистецтв та народний художник України, лауреат премії Олександра Осмьоркіна. Проте, на переконання художника, почесті та звання – це не критерій мистецтва.

– Держава в різний спосіб відзначає заслуги художника перед суспільством, ринок визначає рівень популярності на даний час, а митець залишається митцем. Рембрандт у своєму житті пережив як пік популярності, так і падіння по драбині суспільної ієрархії, але в кінцевому результаті для людства він залишився видатним художником Рембрандтом Ван Рейном.

Курка чи яйце. 2001. Полотно, олія

Сьогодні Михайлу Володимировичу виповнюється 85 років. За своє довге творче життя він працював у різних жанрах і техніках образотворчого мистецтва. Створював жанрові та декоративні композиції, монументальні розписи, портрети, індустріальні, міські і сільські пейзажі, натюрморти. В них він дуже різний – авангардист і реаліст, лірик і епікуреєць, трагік і філософ. Але усі вони вражають багатством кольору і колориту, глибиною задуму. Своє творче кредо митець визначає так, як свого часу назвав персональну виставку: «Мій світ – моя істина».

Він входить у коло українських модерністів, в чиїх роботах відображена особиста позиція щодо соціальних чи політичних викликів часу, хто чітко висловлює своє неприйняття будь-якої диктатури, піднімає проблеми відносин особистості і суспільства, майбутнього людини і людства взагалі.

Сади Едему (Триптих). 1992. Полотно, олія
Пошук. 2000. Полотно, олія
Українська Венера в просторі і часі. 2015-2017. Полотно, олія

При підготовці статті використані матеріали Кіровоградського обласного художнього музею, художньо-меморіального музею О.О.Осмьоркіна, всеукраїнських мистецьких видань «Міст», «Артанія», «Образотворче мистецтво», місцевих видань різних років.

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.