Голова Знам’янської РДА Василь Смаглюк: «Треба об’єднуватися навколо ідей»

Журналіст CBN поспілкувався з головою Знам’янської РДА Василем Смаглюком.

29 вересня 2014 року Василя Смаглюка «люстрували»: активісти на чолі з Олегом Ляшком вкинули його у сміттєвий бак.

- Давайте з неприємного почнемо. Чим закінчилася історія з вашою «люстрацією»?

- Я не вважаю, що це була моя люстрація.

- «Люстрація» в лапках.

- А чим вона закінчилася? Ви все бачили, що відбувалося. Я працював тоді керівником апарату облдержадміністрації, знав, що буде такий візит - нас попередили правоохоронці про те, що буде Ляшко, і запропонували залишити приміщення, бо можливі провокації і таке інше. Але це режимний об’єкт, щоб ви розуміли. Там є відповідна техніка, яка забезпечує моментальний зв’язок голови обласної адміністрації... Ну, коротше, є певні вимоги до режимного об’єкту. Я вирішив залишитись. Театральна трупа на чолі з Олегом Ляшком сюди приїхала, не знаю, кого вони шукали, кажуть, що новопризначеного тоді голову ОДА Сергія Анатолійовича [Кузьменка]. По цих людях було зрозуміло: їхня задача - бути частиною вистави, і вони працювали на камери. І коли я особисто не дав ключі від кабінету голови, то один з поплічників Ляшка сказав йому: «Олеже Валерійовичу, то що робимо? Урна ж стоїть. Ми готові». Він глянув і каже: «То давайте цього кидати». Так я опинився в сміттєвому баці.

Буквально через дві-три години на мій робочий телефон у кабінеті зателефонувала журналістка, вже прізвища не пам’ятаю, з телеканалу «Росія 24» з проханням про коментар, до Москви на телебачення запрошували. Я, звичайно, послав її на три літери, але... Бачте, за цим усім уважно спостерігали з того боку кордону й використовували у своїх цілях.

«Люстрація»... Це просто була одноразова театральна акція. Мені говорили, що я опинився не в той час і не в тому місці. Як не в той час і не в тому місці? Я працюю в обласній адміністрації, виконую свої посадові обов’язки. Заходять люди... Мені, до речі, не сподобалась позиція наших правоохоронців, їх повен зал був: ніхто нічого не робив. Потім мені кажуть писати заяву на кримінальну справу. Я не писав.

- Чому?

- Про яку кримінальну справу може йти мова, якщо їхні співробітники там були і жодної протидії не чинили? Я вам більше скажу: в мене були до того часу нормальні взаємини з людьми з Радикальної партії. «Ну ти ж розумієш...» - говорили вони. Ні, не розумію. Як історик за фахом я розумію, що треба дивитися на події в перспективі. От минув час, пройшли вибори, в тому числі парламентські. Політичні сили, які йшли під гаслами люстрації, зараз не мають такої підтримки, як тоді.

Тому сталося те, що сталося. Неприємний, звичайно, епізод у житті. Хотілося б, щоб люди, які пройшли в політику разом з Олегом Ляшком, показали не тільки кількість закинутих у сміттєві баки чиновників, а й кількість добрих справ.

- Ви - єдиний голова райдержадміністрації в області, який, працюючи за часів Порошенка, лишився на такій же посаді, тільки в іншому районі. Як вам вдалося?

- Щоб відповісти на це запитання, треба трохи повернутися в минуле. Я працював в обласній адміністрації з 2003 року. Старожил, я працював при багатьох головах обласної адміністрації, при кількох президентах, адже починав свою роботу, коли президентом ще був Леонід Данилович Кучма. Моєю метою в житті була кар’єра професійного державного службовця. Хотів себе реалізувати саме у цій сфері. Коли у 2013 році мені надійшла пропозиція від голови адміністрації Олександра Петіка очолити апарат, я усвідомлював, що на одних посадах ти можеш працювати хоч і до пенсії, але, якщо піднімаєшся на щабель вище, з часом це може бути змінним. Я для себе прийняв рішення рухатись далі. У мене був досвід, вважаю, я мав достатній рівень, щоб упоратися з цією роботою.

Через рік я мав розмову з тодішнім головою ОДА Сергієм Кузьменком. Він запропонував очолити Добровеличківський район. Я довго думав. Але погодився, тому що це була висока довіра, я на власні очі бачив, як тоді формувалася команда професіоналів. Я дуже добре пам’ятаю той період, 2014-2015 роки, коли ми кожного тижня ховали хлопців, коли всі райони гуртувалися, щоб допомогти фронту, будувалися захисні споруди. Я бачив, що час приходити у владу й допомагати.

Торік відбулися вибори, змінилося керівництво держави. Як би там не було, але президентські вибори були абсолютно демократичними. Тобто ми можемо говорити, що результати - це дійсно результати волевиявлення народу. Я мав на той час досвід управління територією. В мене були і помилки, і, на мою думку, певні речі, з якими я впорався. Я знав, що якщо ці виклики стоятимуть переді мною в подальшому, я зможу їх подолати. Я хотів бути корисним державі насамперед. Нікому не давав жодних політичних обіцянок. Я взагалі не люблю, коли люди змінюють свої політичні позиції. У нас невелике місто, невелика область, тому це видно час від часу. Я подав документи на «Ліфт». Зі ста можливих балів набрав дев’яносто вісім, адже розумів питання, які переді мною ставилися. Потім була співбесіда з чинним головою адміністрації Андрієм Богдановичем Балонем, я хотів спробувати себе на іншій території. Крім того, мені дуже імпонують деякі речі, які нині відбуваються в державі, особливо ті, що стосуються інформатизації суспільства, впровадження нових технологій у державній службі.

Тому зараз працюю на розбудову нашого краю. Принаймні хочу вірити в це.

- Чим робота в Знам’янському районі відрізняється від такої ж у Добровеличківському?

- Є багато відмінностей. У чому особливості Добровеличківського району? Віддаленість від обласного центру, відсутність дорожньої інфраструктури, великих промислових підприємств, це територія, де велика кількість сіл, це агроформування, які очолюють місцеві керівники, які вболівають за свій край. Коли я працював у Добровеличківському районі, у нас були спільні зусилля органів місцевого самоврядування, районної ради, районної адміністрації і керівників агроформувань створити лікарню, яка може конкурувати. Ми працювали, щоб зробити цю лікарню взірцевою, і нам це вдалося. Район був готовий сприймати якісь певні проекти. Вони чекали, що їх об’єднають навколо певних ідей. Не людей, а навколо гарних ідей. І вони готові були допомагати у всьому. Я відчував підтримку з боку агроформувань, з боку депутатського корпусу, сільських рад. Район включився в реформу децентралізації, вже п’ять громад є. Інколи рішення про створення громад приймалися не в інтересах громад, але процес ішов.

Знам’янський район. Це район, який розташований довкола міста обласного підпорядкування. Більше двадцяти тисяч людей живуть у місті, ще двадцять тисяч - у районі. Там є потужна Дмитрівська громада, є великі агроформування, таких у Добровеличківському районі я не знаю, потужні підприємства - Чорноліське лісництво, філія Одеської залізниці. Спочатку треба налагодити механізм співпраці, об’єднати район і місто навколо спільних ідей. Місто - різноманітне, там багато працівників залізниці, у яких є свої галузеві інтереси. Там потужна роздрібна торгівля. Іншого шляху, крім налагодження співпраці з міською радою, немає.

- Вдається?

- Ну...

- Я знаю, у вас є певні проблеми з депутатським корпусом.

- Не можна сказати, що це проблеми. Є амбітний і потужний проект нашої держави зараз - створення опорних базових лікарень, куди будуть інвестовані великі кошти на умовах співфінансування. Держава декларує закупівлю дороговартісного обладнання в ці лікарні, щоб ці заклади надавали якісні медичні послуги жителям навколишніх територій. Ми спілкувалися з депутатами міської ради з приводу співфінансування. Спочатку серед них не було єдиної думки. Тоді я спільно з міським головою доводив: шановні, лікарня повинна бути пріоритетом. Ми завжди сприймаємо лікарню як заклад, який лише витрачає кошти. Але ми можемо створити заклад, який зароблятиме. І Національна служба здоров’я, яка фінансує ці лікарні, і певний перелік платних послуг.

Крім того, є проблема з забезпеченням лікарень лікарями. В Мошориному це вдалося вирішити. Але це ключове питання, адже лікують не обладнання, стіни й ремонти, а спеціалісти.

Процес іде. Позитивні зрушення є, степ бай степ вони робляться. Але важко йде.

- Можливо, піде швидше, якщо на місцевих виборах у міськраді з’явиться «Слуга народу»?

- Я впевнений, що в першу чергу мова не про політичні кольори, а про особистості тих людей, які зайдуть у міську раду. Це повинні бути фахові люди, авторитетні, не заплямовані корупцією. Я відчуваю зараз брак кадрових, професійних службовців. Ми так розхитували державні механізми протягом двадцяти років, що відтік кадрів дуже відчувається. Люди йдуть у приватні структури, бізнес.

- А ви про бізнес не думали?

- Я вам так скажу. Мій батько колись працював в органах державної влади. І пройшов досить значний трудовий шлях, працював у комсомолі в Новгородківському районі, в області, заступником голови обласної адміністрації. Люди, з якими я спілкуюся, дуже часто говорять мені про батька. Моя ідея в тому, щоб бути НЕ гіршим за нього. Піти в бізнес - я, мабуть, не зможу себе там реалізувати. Я вже обрав свій напрямок і буду ним рухатись. Якщо держава скаже, що досить, припиняємо співпрацю, доведеться переходити в інший сектор. Мені більше не бізнес подобається, до речі, а якась викладацька робота.

Усі говорять, що зараз не час йти в державні органи. Це хибна думка. Якщо в державну владу не прийдуть фахові люди, які компетентні й амбіційні з позицій державного будівництва, я не впевнений, що держава витримає ще довго цю кадрову дієту.

- Кадрова політика, кажете. Але ж через цей славнозвісний «Ліфт» пройшли і люди, яких складно назвати фаховими. У Верховній Раді от можна зустріти незрозуміло кого взагалі...

- Я за те, щоб в органах державної влади працювали компетентні, фахові люди. Що ж стосується Верховної Ради, тто це вибір народу, значить він довіряє цим людям. Є результати голосування - значить, обрані народні депутати повинні зробити все, щоб виправдати довіру. Ви пам’ятаєте події на Майдані? Там були представники різних суспільних верств, інтелігенція, селяни, всі. І вони прийшли у чотирнадцятому році до влади - без досвіду, але з глибоким переконанням створювати українську державу. Якщо сьогодні люди, які отримали мандат довіри від населення, мають те ж саме бажання, то в них усе вийде.

- В Україні - нова влада. Що справді нового відчувається на місцях, у районі?

- Населення покладає великі надії на зміни. Головне - не розчарувати людей, гуртувати території. Але ж ви розумієте, в який складний час ми живемо. Ситуація з коронавірусом, наприклад: районна влада працює над забезпеченням лікарень, але не завжди це вдається. Ми, відверто кажучи, не були готовими до цього, ні влада, ні суспільство. Треба забути про політичні погляди й об’єднуватися. Як у чотирнадцятому році - дуже багато людей з різних політичних таборів усвідомлювали, що ворог біля воріт. І Кіровоградщина об’єдналася. Сьогодні невидимий ворог - серед нас. Складна хвороба, з важкими наслідками, і боротися з нею можна лише спільними зусиллями. Населення довіряє владі, я це відчуваю. Принаймні кредит довіри ще є.

- Ви ніколи не розчаровувались у державній службі?

- Складне запитання... Внутрішнє розчарування час від часу виникає. Не тому, що змінюються політичні вітри в нашій країні. Засоби масової інформації, політичні лідери, громадські діячі формують певну думку в людей - про те, що державні службовці - це чиновники, бюрократи, які з’їдають нашу державу зсередини, саме вони є тим злом, прибравши яке, держава розквітне. Це неправильна позиція. Звичайно, є різні приклади. Є структури, де ледь не щотижня викривають хабарників. Але є і люди, які свідомо працюють на державу за невелику зарплатню. Іншого шляху, крім як будівництво сильної держави, де поважають держслужбовців від полісмена до працівника, що надає адміністративні послуги, немає.

Але якщо на шальки терезів покласти розчарування і завдання, що сьогодні стоять перед українською державою, то чхати я хотів на це розчарування. Може, і пафосно. Але треба закочувати рукави і працювати.

- Що треба, аби влада працювала ефективніше? Бо іноді це нагадує велетенський іржавий механізм, який дуже складно запустити.

- Я пам’ятаю, коли Кіровоградщина була регіоном, який традиційно асоціювався лише з сільським господарством і ніколи не був на шпальтах тодішніх газет. А тоді Кіровоград став танцювальною столицею України, реконструювали театр, було багато цікавих програмних проектів, той же «Центральний регіон-2015». Ми відчули, що можемо змінювати навколишній світ. Мені здається, що нині головне - налагодити комунікацію між владою, громадянським суспільством і бізнесом навколо гарних ідей. Це складний процес, але неминучий.

Ми от говоримо про нові обличчя. А давайте згадаємо і про людей, які працювали тут дуже багато років. Микола Олексійович Сухомлин, інші, люди, які можуть допомогти реально, можуть дати певні дороговкази. Час змінюється дуже швидко, але є незмінні речі. Лише досвід і молодість можуть спільно дати хороший результат. Непросто, але іншого шляху немає.

- Чесно кажучи, мені складно зрозуміти, як ви можете будувати такі далекоглядні плани. Ваше перебування на посаді залежить від інших. Зміниться влада - все, Василь Смаглюк може й не бути головою РДА.

- Так влаштована державна служба. День, коли тобі подякують і почне на твоєму місці працювати інша людина, обов’язково настане. Проте це ж не значить, що просто треба відбувати час на посаді.

- І що робити тоді з набудованими планами?

- Ми ж не говоримо про мої особисті плани, а про плани розвитку території. Прийде час - зустрінуся з людиною, яка працюватиме на моєму місці, сядемо разом, передам усі справи. І якщо вона продовжить розпочате мною, то все добре буде.

Ви кажете про плани на майбутнє... Мені важко уявити, що буде в двадцять першому році. Працюй там, де ти є, з тим, що ти маєш, у той час, коли тобі відведено.

- Політичні амбіції маєте?

- Поки ні.

- «Поки» - ключове слово?

- Я ніколи не претендував на політичні посади, на які обирають люди, громада. Я не впевнений зараз, що маю достатньо авторитету і досвіду, щоб громада сказала: ми йому довіряємо. Зміниться щось - тоді, можливо, політичні амбіції з’являться. Поки я це питання взагалі не розглядаю.