Є таке село, або Чому можна позаздрити жителям Бовтишки
Невеличке село неподалік столичної траси, на шляху до місця родинного поховання Раєвських та могили легендарного отамана Чорного Ворона. Так скаже людина, яка проїхала Бовтишку, поспішаючи кудись. Хтось ще, може, чув про Бовтиський метеорит.
Але головною цінністю села є його люди та ідеї, які вони втілюють. Принаймні автору цих рядків саме так здається.
Звичайно, і кратер важливий, і Раєвських добрим словом поминають, і до отамана на могилу народ частенько заглядає, але ж не тільки туристичні маршрути важливі. До речі, жителі Бовтишки зовсім трохи ревнують до Розумівки. Довелось навіть чути, що частину слави забрали, адже маєток Раєвських знаходився саме у Бовтисці, а в Розумівку герой війни з Наполеоном їздив, тільки щоб подивитися на краєвиди, які нагадували йому поле бою під Бородіним. Тож і повелів себе поховати в тих місцях. Хоча ні маєток не зберігся, ні винні погреби, ані зимовий сад. Там зараз над річкою стоять школа, спортивний та дитячий майданчики.
Бовтиський кратер на Кіровоградщині вивчав професор британського Відкритого університету Саймон Келлі ще на початку ХХІ століття. Саме він припустив, що метеорит врізався в землю трохи раніше, ніж вважалося, – не 120 мільйонів років тому, а лише 65. Тож, вірогідно, він став однією з причин загибелі динозаврів.
Найважливішим відкриттям в околицях села стали поклади горючих сланців. Вони є найкращим в Україні сланцевим родовищем з гарним виробничим потенціалом. А загальна кількість покладів оцінена в 15 мільярдів тонн. Це третє за розмірами сланцеве родовище в Європі. Його навіть намагалися відкрити. Був спільний україно-естонський проект створення енерготехнологічного комплексу, який мав коштувати понад мільярд гривень. Вийти на промислові обсяги повинен був ще у 2014 році. Щось пішло не так...
Але Бовтишка завдяки цьому стала чи не єдиним селом в області, де знайшлися вільні 200 гектарів ріллі! Бо саме стільки планувалося віддати під проект. Тож голова села порадився з селянами, поговорив з депутатами, та й спільно вирішили… передати її учасникам війни на сході України. Майже сто ветеранів з усієї області отримали землю для ведення сільського господарства.
Узагалі Бовтишка вразила нестандартними рішеннями. Наприклад, сільський голова пропонує приїжджати у село неблагополучним родинам, які вирішили стати на шлях виправлення. Одна така багатодітна сім’я вже живе там. Так, були проблеми, так, дітей могли забрати від батьків, але ті вчасно одумалися. А щоб вирватися з алкогольних тенет, сім’я пристала на пропозицію з Бовтишки. Сільрада допомогла купити та облаштувати будинок, діти пішли в школу, і зараз до родини претензій нема. У селі готові прийняти ще кілька сімей за цією ж схемою. Людям треба вірити!
Вдалося зберегти школу. Як і в більшості сіл України, кількість жителів Бовтишки невпинно скорочується. Тут не тільки демографія винна, а й економічна ситуація. Школа розрахована на 400 учнів, навчаються 20. Були наміри її закрити повністю та возити дітей автобусом в Олександрівку. До речі, в сусідній Розумівці так і зробили. Але вдалося вирішити проблему таким чином: другий поверх будівлі законсервували, школа перейшла на електричне опалення, за допомогою місцевих фермерів та районної влади встановили енергозберігаючі вікна. Ще в будівлі розмістилася група дошкільнят. Звісно, учні середньої та старшої школи їздять автобусом в Олександрівку, але малеча має змогу навчатися поруч з батьками. Тут діє старе правило: є школа – буде й село.
Ще одне не зовсім стандартне рішення – освітлення вулиць. В обласному центрі з цим інколи є проблеми, а в Бовтисці – ні. У селі великих вулиць дві: на лівому березі - Лівобережна, а на правому… Ну, зрозуміло яка. Є ще кілька невеличких вулиць, але то не суттєво. Суттєво було провести світло. Вартість тільки проекту від місцевого розпорядника виражалася п’ятизначними числами. Встановлення чи оренда стовпів – ще дорожче. Тож сільрада пішла навпростець: немає стільки грошей – зробимо дешевше. Зробили: в кожного охочого на подвір’ї встановили металевий стовпчик, на ньому - вуличний плафон, у якому горить економна лампа. Вона освітлює і двір господаря, і вхід до двору, і частину вулиці. І так у кожному дворі, бо бажають тепер усі. Вже встановили майже повсюди, в цьому році ще тридцять штук лишилося. Вартість такої лампи – півтори тисячі гривень разом і з роботою, і з встановленням. Заміна ламп та обслуговування – за рахунок сільради. А ось за світло вже платять люди самі. Але, зважаючи на досягнутий ефект, ніхто не скаржиться! Навпаки – задоволені.
У селі є дороги. Вулицями можна пройти та проїхати у будь-яку погоду. Не асфальт, зате кілька шарів щебеню та відсіву надійно захищають взуття від налипання двох-трьох кілограмів родючого чорнозему в дощ.
Кілька слів про голову сільради Василя Скляренка. Наведу коротку розмову, свідком якої довелося стати.
Передісторія така: одна жителька села перед початком карантину взяла невелику позику в мікрокредитній організації. В одній з тих, що дають кредити всім кому завгодно під 800%. Потім пандемія коронавірусу докотилася до України, платити за кредит стало нічим від слова «зовсім». Держава «подбала» про боржників, рекомендувавши банкам не нараховувати штрафи та підвищені відсотки. Але тільки банкам і тільки рекомендувала. А такі «щедрі» організації себе банками не визнають, тож штрафи накладають, а відсотки подвоюють. У кращому випадку. Людина не платить - починаються спроби психологічного тиску на боржника, і на всіх, хто може його знати. В першу чергу – на посадовців, чиї телефони знайти не складно.
Саме таку розмову я випадково почув. Василь Скляренко розмовляв недовго і майже чемно. Якщо опустити підвищений тон та деякі слова, то суть звелася до того, що вся ця організація разом з усіма їхніми кредитами може йти куди завгодно, а може навіть і в Бовтишку приїхати. Але голова сільради сільчанку образити не дозволить. І телефон її не дасть, і передавати їй нічого не буде. «Бо треба завжди бути людьми і своїх захищати», - сказав Василь Скляренко, поклавши слухавку.
P. S. І це я ще про неймовірну природу та риболовлю в Бовтисці нічого не розповідав! Не склалося…