Претендент на голову НСЗУ Костянтин Яриніч: «Скільки треба грошей медицині, мають вирішувати лікарі, а не економісти»

1574
кількість переглядів

Три роки тому в Україні розпочалася медична реформа. В її рамках розробили Концепцію реформи фінансування системи охорони здоров’я, парламент прийняв відповідний закон, створили Національну службу здоров’я (НСЗУ). Її розбудовою займався Олег Петренко, але на фоні броунівського руху в профільному міністерстві, де змінилися чотири міністри, і він пішов (подейкують, насправді його пішли). Шостий місяць обов’язки очільника НСЗУ виконує колишня заступниця Петренка Оксана Мовчан.

На цю посаду претендує генеральний директор Кіровоградського обласного клінічного онкоцентру, завкафедрою клінічних дисциплін і проректор з науково-педагогічної роботи та міжнародних зв’язків ДНМУ, народний депутат минулого скликання, Заслужений лікар України Костянтин Яриніч.

Ми поспілкувалися з Костянтином Яринічем про медичну реформу, роботу НСЗУ та реальний стан медицини.

– Костянтине Володимировичу, Нацслужба здоров’я існує третій рік, а медична спільнота, не кажучи вже про пересічних громадян, не надто схвально ставиться як до створення цього відомства, так і до його дій. Воно того варте?

– Якщо ми беремо світовий досвід, така структура, як НСЗУ, повинна існувати. За великим рахунком, НСЗУ нічим не відрізняється від страхової компанії, але вона знаходиться всередині Міністерства охорони здоров’я, а страхова компанія – зовні. НСЗУ замовляє медичну послугу, контролює її надання та оплачує.

Раніше гроші приходили в казначейство і далі в регіони по медустановах, відповідно до кодів бюджетної класифікації. У казначейства не було ніякого контролю за тим, що відбувається. А тут є контроль за якістю наданої медичної допомоги та її результатами – що зроблено і в якому обсязі.

Контроль, у свою чергу, передбачає наявність протоколів лікування. Можна адаптувати американські чи європейські, розробити українські, не в тому річ, важливо розуміти, чи лікувальний заклад і конкретно лікар виконали те, за що їм платять. Якщо вони робили це не так, значить медпослуга не може бути оплачена. Тому що тільки стандартизовані речі можуть контролюватися, вони вивчені, і відомо, яким повинен бути результат.

– Першого квітня в країні розпочався другий етап медичної реформи, хоча перший досі не дав розрахованих результатів. Наприклад, так і залишилася невирішеною проблема з медичними кадрами. Складається враження, що досі в НСЗУ не знають, скільки в країні лікарів, медсестер, санітарок та інших медичних працівників. То чи варто було штурмувати другу сходинку?

– Свого часу Уляна Супрун казала, що не важливо, скільки лікарів. Їх буде стільки, скільки потрібно, коли гроші підуть за пацієнтом, з’явиться конкуренція. Але не так багато людей зі спеціалізованої медичної допомоги перекваліфікувалися, наприклад, у сімейних лікарів, навіть з огляду на заробітну плату. В результаті ми бачимо брак лікарів на первинному рівні. Пацієнти хочуть укласти декларацію, але лікарів не вистачає.

Тому, виходячи на другий етап реформи, потрібно було провести інвентаризацію і розуміти стан речей на всі сто відсотків. Це стосується і технічного стану лікарень, і їх матеріального оснащення, і, безумовно, людського ресурсу. Лікарня може бути прекрасно обладнана, але, якщо в ній немає кому працювати, все втрачає сенс. За фактом, усі забули про лікарів. Супрун за ці роки привчила нас до думки, що медицина знаходиться в страшному стані і винні лікарі. Вони неуки, вони не розуміють, що роблять, частіше гублять здоров’я людей, ніж рятують життя. За чотири роки вона вмонтувала цю конструкцію у свідомість пересічного українця. І тільки зараз від міністра ми чуємо, що медики – це наше надбання, що без їхньої участі не можна проводити реформу.

Це не означає, що реформа повинна бути зупинена, це означає, що вона повинна йти правильним, конструктивним шляхом.

– Зі ЗМІ навіть можна дізнатися терміни – наступні три роки.

– У мене була помилка, яку я визнаю. У 2014 році я говорив, що є приклади країн, які пройшли реформу за дев’ять-десять років, але з огляду на те, що ми такі сильні, ми так хочемо, ми її зробимо за три роки. Не можна. Є певні етапи, які, звичайно, нерозривно пов’язані з фінансуванням.

Сьогодні приблизно три відсотки ВВП спрямовані на медицину, але медицина не може бути якісною, якщо цей відсоток менше п’яти. Це всесвітньо прийнятий концепт. У нас же досі говорять про систему Семашко і безкоштовні послуги за три відсотки ВВП. Ну яким чином?

– Тарифи на послуги в НСЗУ розраховували, здається, виходячи з такого відсотка…

– Виходить, так. Умовно кажучи, у нас є тисяча гривень. Зараз ми поділимо її на кількість послуг, які розробили у 2018-му, це і буде тариф. А потім заявили – пацієнт нічого не купує. Звідки ж повинні взятися гроші, за які сьогодні ми купимо медикаменти, вироби медичного призначення, апаратуру і покращимо якість послуг, що надаються? При цьому залишимо ту ж жебрацьку зарплату, які й була, у лікаря. І ось цю ідею чомусь продукує Національна служба здоров’я.

Заяви про те, що все безкоштовно і грошей, виявляється, на все вистачає, просто ми не вміємо їх правильно використовувати, зіштовхують лікаря і пацієнта. Адже пацієнт, почувши, що все безкоштовно, приходить і запитує: «Де?» Йому відповідають: «Нема». Він каже: «Я буду писати на вас скаргу». Йому у відповідь: «А пишіть». Хто винен? Лікар. Тому що в Києві сказали, що на місцях все є. Виходить, тут, на місці погано управляють, погано лікують і крадуть. Там, у столиці, зробили все, щоб було щастя, а тут так і не зрозуміли, як цього щастя досягти.

– Це підштовхує нас до висновку, що ми спостерігаємо протистояння між Міністерством охорони здоров’я та його породженням – НСЗУ. Куди ми рухаємося і чи рухаємося взагалі?

– У НСЗУ продовжують заявляти, що у нас всього достатньо, але ми не вміємо використовувати цей ресурс. Міністр каже навпаки: у нас категорично недостатньо, і що ми вміємо використовувати ресурс, але його має бути, звичайно, ж більше. Як мінімум, удвічі. Тому в ЗМІ вже ходять розмови про те, щоб закласти в бюджет шість відсотків ВВП на медицину.

– Звідки їх узяти?

– У нас же знайшли 64 мільярди на Covid?

– Зняли з культури, спорту та інших галузей.

– Я, звичайно ж, розумію, що буде не вистачати. Тому Нацслужба здоров’я повинна чітко задекларувати: у нас є можливість профінансувати лікування ось такої категорії населення за такими пакетами послуг. Наступний етап буде в 2021-му, коли ми додамо пакети. Може, і не буде шість відсотків ВВП, але зробити чотири відсотки реально. І сказати: «Так, шановні, ви все купували. Тепер ось цей контингент не купуватиме нічого, а тут, вибачте, поки залишиться».

Серед пріоритетів – екстрена медична допомога, допомога породіллі, дитинство, серцево-судинні захворювання й онкологія. Смертність від інсультів, інфарктів і онкологічної патології становить 75% від загальної чисельності смертей.

Але повернуся до тієї думки, що не можна за рік зробити те, що робилося за три. При Порошенку відкривалися сільські амбулаторії, при Януковичу будували перинатальні центри. Кожна влада намагалася реалізувати певні реформи, в тому числі медичну, змінити ставлення українців до медицини і свого здоров’я. Сьогодні люди вже розуміють, що слід спочатку піти до терапевта або сімейного лікаря. Не слід прискорювати час, як намагаються зробити зараз. Не зробимо ми в медицині п’ятирічку за три роки. Ми, щоб не порушити систему надання медичної допомоги, повинні вивіряти кожен крок. Про що і заявляє нинішній міністр.

– Ми знову повернулися до теми протистояння МОЗ та НСЗУ.

– Вся команда, яка нині працює в Нацслужбі, була підготовлена і в якійсь частині навіть зомбована щодо медпрацівників і фінансування, про яке ми говорили раніше, пані Супрун. Ця тема досі просувається в інформаційному полі. Тому я думаю, що рішення Міністерства охорони здоров’я запропонувати конкурс на заміщення посади очільника НСЗУ своєчасне.

Петренко провів велику роботу, створюючи НCЗУ. Якщо дозволите таке порівняння, він подібний до Генрі Форда, який створив автомобіль. Але гонщик набагато швидше приведе цю машину до фінішу.

Мені здається, що мій досвід був би корисним. Звичайно, робота не проста, проте в мене є розуміння, як повинна рухатися реформа і що потрібно робити вже зараз.

Перш за все – встановити прозорі тарифи для медичної галузі. Ті тарифи, що встановлені на сьогоднішній день, не відповідають дійсності. Як можна пролікувати інфаркт за 19 тисяч гривень, які пропонує Національна служба здоров’я, при потребі у 90 тисяч? Щоб тарифи стали прозорими, треба зробити реальну калькуляцію, яка буде дійсно відповідати вартості медичної послуги.

Друге – відстоювання позиції щодо п’яти відсотків ВВП, які потребує медицина. Це безпосередньо пов’язане з тим обсягом медичної допомоги, які ми зможемо надати.

Третє – контроль за якістю надання медичної допомоги. Сьогодні ніхто не говорить про якість медичного обслуговування – ні на рівні сімейного лікаря, ні на рівні спеціалізованої допомоги. Оцінка проводиться за протоколами, про що ми вже згадували.

Ці складові є на сьогоднішній день головними, щоб не економісти вирішували, скільки треба грошей для впровадження тієї чи іншої медичної процедури, а саме лікарі, які лікують хворих та знайомі з адміністративною роботою.

Я переконаний, що моє розуміння реформи, професійний та політичний досвід допоможуть у розбудові сучасної медицини.

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.