Микола Цуканов: «Олександр Ільїн знав Україну краще, ніж багато нинішніх патріотів»

1064
кількість переглядів

Про Олександра Ільїна та його колекцію написані сотні текстів. Що не дивно, адже її називають другою сенсацією України після золота Полуботка. Інтерес до неї не вщухає вже чверть століття. Як і до особистості її творця – Олександра Борисовича Ільїна, якому в квітні виповнилося б 100 років.

Новий сплеск викликало відео, яке в 2018-му галеристу і мистецтвознавцю Миколі Цуканову передала вдова колекціонера і мецената Віктора Петракова. Це єдине відео з антикваром, зняте на початку 80-х. На ньому Ільїн вивчає палітурку книги, яку виготовив його колега.

До ювілею в краєзнавчому музеї вже підготували виставку, на якій після зняття карантину представлять в тому числі й 120-річне шовкове полотно, оздоблене орнаментом, яке протягом трьох років реставрували у Національному науково-дослідному реставраційному центрі.

CBN вирішило поговорити про зібрання раритетів і його власника з автором книги про колекціонера, справжнім ентузіастом, популяризатором історії нашого міста Миколою Цукановим. А також заглянути в обласну наукову бібліотеку імені Чижевського, де зберігається книжкова частина колекції.

Готуючись до написання цієї статті, я знову взяла в руки книгу «Колекціонер Ільїн. Двадцять років по тому», люб’язно подаровану автором, – і знову не могла від неї відірватися. Тож рекомендую до обов’язкового прочитання. А Микола Цуканов має намір написати ще одну книгу, присвячену Ільїну.

– Миколо Миколайовичу, ви з успіхом дослідили життєвий шлях Ільїна, написали чудову книгу і на цьому вирішили не зупинятися. Чому?

– Першу книгу я писав як розповідь про людину, тепер я намагаюся провести дослідження. У мене постійно розширюється коло людей, які знали Ільїна, про Ільїна та його колекцію. Це коло я називаю орбітою. У ній з’явилися нові люди, які розкажуть мені, наприклад, про те, як відбувалося вилучення колекції. Хтось говорив, що стояли автоматники.

Я знайшов людину, яка три дні в будинку Ільїна описувала те, що вилучалося, бачила весь процес.

І ще того, що приймав раритети у музеї. Я хочу дізнатися, як усе відбувалося: була правильна передача цінностей, чи відбувалося все за принципом швидше-швидше.

Ці дві точки зору мені цікаві. Адже інформації дуже багато, події продовжують обростати чутками. Наприклад, про те, що частину колекції вивезли до Києва, і вона пропала.

Телевізійники пропонували мені провести розслідування. Я відмовився. Для мене важливо, що я звернувся з листом в Госхран, в якому вказав, що, згідно з наявною інформацією, одна з машин з частиною конфіскованої колекції була направлена до них. З Госхрану мені прийшла хитра відповідь, мовляв, якщо ви проінформуєте нас, який саме матеріал був привезений, ми подивимося і відповімо: чи є він у нас, чи ні. Я розумію, що вони не захотіли копатися в архіві. Тому хочу вдруге звернутися туди. Чому? Тому що першого разу ми не знали конкретних дат вилучення колекції. Якщо моє джерело підтвердить, що такого-то числа в такий-то час відбувалося то-то і те-то, ми направимо новий лист. Це ж не іграшка, а величезні матеріали. Нехай дадуть офіційну відповідь. Роблю це не для сенсації, а щоб ми могли вимагати повернути з Госхрану ті речі, які належать саме нашому місту, області.

– Розкажіть, з ким познайомилися.

– Серед людей, з якими я познайомився, – один з близьких друзів Ільїна, найпотужніший в СРСР нумізмат Адольф Борисович Кобусов. З Олександром Борисовичем вони товаришували і виїжджали по селах збирати матеріал. Що таке збирати матеріал? Не бабусь грабувати – це чистісінька нісенітниця. Люди продають те, що їм не потрібно. Культурна грамотність населення була дуже низькою. Вони мало цікавились культурою, історією сім’ї, міста, де жили, країни. Я про це говорю, тому що зараз спостерігаю те ж саме. Більшість не знало, які цінності у них в руках, як і зараз. Але зараз можна зайти в Інтернет і пошукати, а тоді речі віддавалися задарма. І звинуватити людину, що вона купувала не по нинішній ціні, ми не можемо. Це не грабіж.

Мало того, я вважаю, що Ільїн врятував багато культових речей. Про це мені розповідали священики зі старообрядців. Я питав: «Чому так багато ікон віддавалася?» і чув у відповідь: «Миколо Миколайовичу, чи може церква врятувати те, що у неї є? У нас немає ні реставраторів, ні умов для нормального зберігання». Виявилося, що в одному з сіл ікони, які вже піддалися руйнуванню, зносили на дзвіницю. Так ось. Ільїн приїжджав у старообрядницьке село і пропонував священику свої послуги реставратора і електрика. Грошей за свою роботу він ніколи не просив, а питав, що можна взяти. І вдома реставрував. У середовищі колекціонерів Ільїна дуже цінували.

На що хочу звернути увагу. Уже в 1963 році Адольф Борисович бачив у Олександра Борисовича дуже багато книг. За його словами, він поспішив познайомитися з Ільїним, коли дізнався, що той привіз у Кіровоград п’ять вантажівок з колекцією, в якій було 10 тисяч книг. У цій колекції було те, що належало його бабусі Римській-Корсаковій і що збирав його батько – партійний функціонер.

Адольф Кобусов. Фото Миколи Цуканова

Як розповідав Віктор Петраков, Ільїн був палітурником і реставратором високого рівня. Відновлював книги за давніми технологіями. Ходили легенди, що Ільїн, поклавши на руку старий аркуш паперу, міг сказати, що за папір, яка його вага і коли був виготовлений.

– То чого ви прагнете?

– Мені хочеться, щоб ми утвердилися в думці, що Олександр Борисович був глибоко освіченою і глибоко віруючою людиною. Він знав Україну краще, ніж багато нинішніх патріотів. Був дуже товариською людиною, хоча спілкувався лише з тими людьми, які були йому цікаві.

Проте суспільство й досі стосовно Ільїна розділене на дві половини. Цьому сприяв, наприклад, проект СТБ «У пошуках істини». Я категорично не сприймаю подібні проекти. Це була погоня за сенсацією. Головне – прокукурікати. Розвидниться – не розвидниться – друге питання. Людей розбудили, а світанок не настав. Я не сприймаю такі фільми. Ніхто не замислювався, яким буде кінцевий ефект. З одного боку, ще більше людей дізналися про Ільїна та його колекції, але було багато негативу.

– Створили образ скнари, співробітника, навіть прислужника КДБ…

– Я глибоко переконаний в тому, що такі люди, як Ільїн, їхні знання та вміння, не могли бути не використані системою. Консультації експертів рівня Ільїна потрібні були всім – починаючи від Міністерства внутрішніх справ і закінчуючи Комітетом держбезпеки. Як розповідав Адольф Борисович, у Союзі була вибудувана така система, що колекціонери ходили по тонкій кризі. Можливості поповнення колекцій були обмежені обміном. Продаж, наприклад, ікон, звісно був, але супроводжувався високим ризиком і реальною небезпекою кримінального переслідування за спекуляцію.

На моє переконання, покровителем Ільїна був батько Ірини Іванівни Подтьолкової – тодішній заступник прокурора області. Взагалі серед партійних функціонерів і силовиків було багато колекціонерів, які користувалися послугами Ільїна. Були й ті, хто шукав раритети на подарунок. Книгу хорошу придбати чи ікону було вельми складно. Наприклад, ікон Миколи Чудотворця повно, а пророка Іллі немає. Де взяти? Йшли на вулицю Врожайну. За великим рахунком, то був величезний музей, допуск до якого мала обмежена кількість людей. У якому був і свій реставратор, і свій експерт. Для мене Ільїн – дуже сильний експерт. Хто такий експерт? Людина яка відповідає за свої слова, яка відчуває і яка знає. Це як лікар вищої категорії.

Ільїн підштовхнув мене до вивчення історії власної родини. Віддана в друкарню книга ще про одного відомого земляка – педагога, краєзнавця, натураліста і колекціонера Ігоря Бабанського. Я пишу книгу про фотографів Єлисаветграда 1856-1920 років. Такої колекції фотографій, яку я зібрав за останні три роки, немає ні у кого в місті. Знайти щось дуже важко. Все вивезли в Росію в 90-ті. Сьогодні запити по Єлисаветграду потрібно робити знаєте куди? У Санкт-Петербург і Москву. Фото Плетцера ми знайшли в російському держархіві кінофотодокументів. Він фотографував царя, коли той приїжджав до Єлисаветграда. Ми все віддавали і продавали. За цим спостерігаю і зараз. Майже не залишилось справжніх колекціонерів.

– Тобто?

– Справжні колекціонери не продають свої колекції, вони їх або обмінюють, або дарують. У Кобусова свого часу була одна з найбільших колекцій монет у СРСР, яку він змушений був обміняти. (У 1969 році в Києві, Москві та інших містах CРСР розгорнули широку кампанію проти нумізматів. Найвідомішим став судовий процес з гучною назвою «Справа нумізматів». Тоді, у 1971 році, чотирьох колекціонерів засудили за спекуляції валютними цінностями, монетами з дорогоцінних металів і орденами. У 1977 році в СРСР прийняли закон про валютні операції, а в 1982-му набуло чинності положення про обмеження операцій з монетами з метою колекціювання. Ці документи відкрили шлях для нових репресій, кримінальних справ і конфіскацій колекцій. – Авт.)

Зараз колекціонування – це бізнес. Купив – продав. Купив – продав. А для таких людей, як Ільїн, Кобусов, Бабанський, – це частина життя.

Я дуже хочу, щоб під колекцію Ільїна віддали приміщення колишнього регіонального відділення Нацбанку на Великій Перспективній. Це повинна бути не обласна, а національна програма, яка дозволить повністю реставрувати будівлю. Її довели до жахливого стану.

І потім створити там музей історії міста з колекцією Ільїна. Щоб усі побачили не лише одну десяту того, що зберігається у краєзнавчому музеї, чи не окремі видання, які періодично демонструють у відділі рідкісних видань бібліотеки імені Чижевського. А дізналися якомога більше про надбання, яке нам залишив Олександр Ільїн.

Далі буде…

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.