Андрій Ліпатов. Закоханий у життя і людей

824
кількість переглядів

Кожний художник відтворює на картинах свій власний світ. Занурюєшся в нього і розумієш: твоє чи не твоє, подобається тобі те, що перед очима, чи залишаєшся байдужим. Розумієш, що перед тобою справді професійно виконана робота, талановита, але жодна струнка твоєї душі не входить в резонанс з картиною.

Є полотна, що викликають захват і почуття поваги до їхніх творців. Про них розповідаєш друзям, радиш обов’язково подивитися. Знайомство з творчістю митця стає подією в твоєму житті тут і зараз. Проте через деякий час образи стираються з пам’яті. Ой, колись бачив таке-е… Дуже сподобалось, гарні роботи, на жаль, ім’я митця не пригадую.

А є такі світи, які не забудеш, напевне, ніколи.

Таким є світ, що створив Андрій Ліпатов. Він не просто дивовижний, казковий, чудернацький. Він дуже теплий, навіть якщо в ньому йде сніг. І душевний. Створений з чогось глибинного, підсвідомого, що каже: я – це ти, а ти – це я. Що викликає не просто захоплення, а закохання.

Мікрокосм Ліпатова, в який він запрошує свого глядача і де сам є митцем-сонцем, – добрий, гармонійний, затишний і веселий.

Минулого року в Кропивницькому сталася знакова культурно-мистецька подія – створили мурал «Серце міста». В основу стінопису з дозволу дружини та сина митця взяли картину «Променад на Дворцовій». І тепер, ідучи сучасною Великою Перспективною, ми бачимо своєрідну арку часу, за якою живе своїм неспішним життям провінційний Єлисаветград. Справа від арки, з вікна на нас дивиться сам художник.

Сьогодні, 29 травня, Андрію Ліпатову виповнилося б 60 років. На згадку про самобутнього живописця, майстра наївного мистецтва в Кіровоградському обласному художньому музеї розгорнули експозицію його робіт з фондового зібрання.

Як розповіла кураторка експозиції, науковий співробітник відділу науково-просвітницької роботи музею Леся Нестройна, музейники планували відкрити велику виставку пам’яті митця, як це робили у 2010 та 2015 роках. Тоді презентувалися роботи з зібрання родини художника, з колекції художньо-меморіального музею Олександра Осмьоркіна, обласної універсальної наукової бібліотеки імені Дмитра Чижевського, з приватних зібрань багатьох кропивничан. На жаль, карантин завадив цьому.

Музейники не відкидають сподівань на те, що її вдасться відкрити восени. А зараз у онлайн-форматі пропонують кропивничанам побачити виставку ліпатовських картин «На дні», «Бабуся» та «Домогосподарка», друковані матеріали про творчий і життєвий шлях самобутнього митця, керамічний глечик для меду, розписаний художником, та медово-імбирні пряники ручної роботи Олександри Савченко з репродукціями картин Ліпатова.

Експозицію назвали «Закоханий у життя і людей». Про те, що художник був саме таким, CBN розповіли друзі, колеги Ліпатова та шанувальники його надзвичайного таланту.

Леся Нестройна, науковий співробітник КОХМ:

– Він був залюблений у життя, відкритий, мрійливий і доброзичливий. У вирі життя він знаходив теплі фарби і перетворював наш подекуди жорстокий та безбарвний світ на свій, ліпатовський, – чарівний, веселий, іронічний і казковий.

Із приємною посмішкою згадую 29 травня 2015 року. Тоді в музеї відбулося довгоочікуване відкриття виставки «Міські легенди Андрія Ліпатова». Зала музею просто гуділа від кількості гостей. До нас приводили дитячі екскурсії. Я вам передати не можу. Це був феєрверк емоцій. Ми не могли забрати одну групу дітей з зали, щоб завести іншу.

Якщо б можна було б зробити галерею робіт Ліпатова, я впевнена, люди з задоволенням відвідували її. У кожній його роботі є своя неповторність, вишуканість, колоритні, яскраві персонажі та цікавий сюжет: їх потрібно розглядати не поспішаючи, смакуючи кожну деталь.

Володимир Волохов, художник:

– Андрюша був сором’язливою людиною. Він намагався зійтися з художниками, але як людину без освіти його ніде не приймали. Моя майстерня знаходиться в будинку, де жив Ліпатов. Якось приходить дружина і каже: заходила дружина Ліпатова і питала, чи можна йому підійти, коли я працюю, і показати свої роботи. Призначили день, він прийшов, і ми познайомилися. У першій же роботі я побачив, що він дуже талановитий. На рахунок того, що я його виправляв, привчав до реалізму, до якихось класичних прийомів, – ні. Це я заявляю офіційно. Моя задача була зберегти його таким, яким він народився. А далі він ріс, я щось підказував, але ніколи не говорив: «Андрюша, закинь, це не годиться. Давай починай щось нове». Цього не було.

Андрюша був дуже простим, привітним, культурним. Від нього не можна було почути грубого слова.

Хоча за національністю він росіянин, у нього був наш український наїв. Ніхто так, як він, не відчував українську національну сутність. Українське бароко він переспівав своєю мовою і зробив так, що це стало його особливим стилем. Серед наших художників такого стилю немає. Я не знаю, звідки він це черпав.

Це був прекрасний художник, який володів незвичайною фантазією і сприйняттям світу.

Андрій Ліпатов. Ярмарок

Світлана Ушакова, заввідділом мистецтв ОУНБ ім. Чижевського:

– Це неправда, що його всі сприймали. Я пишаюся тим, то ми його підтримали в той час, на початку 90-х, коли і були йому потрібні. Не тому, що це було знайомство, а тому що розуміли, хоча б частково, цю його оригінальність. Дуже цінував його і підтримував Володя Кір’янов. Він графік, художник зовсім іншого плану, сюрреалістичного, але роботи Ліпатова йому дуже подобалися. А Андрію потрібна була творча атмосфера. Все, що обговорювалося в середовищі художників, журналістів, краєзнавців, бібліотекарів, він вбирав, як губка, а потім наповнював свої картини.

Він відкрив нам Єлисаветград. Ми жили, оточені старовинними будівлями і не помічали нічого, а він це показав, і всі раптом побачили. Через його любов і люди полюбили місто.

Андрій був дуже сімейним, як це не дивно для представників цієї професії, і в той же час повноцінним художником. Мені здається, він був щасливою людиною, яка любила людей. Для нього всі були рівні, цікаві, цінні, в якійсь мірі смішні.

Роман Любарський, літератор, журналіст:

– Понад десять років тому ми втратили світлу людину, талановитого своєрідного художника Андрія Ліпатова. З ним ми, його друзі, втратили і якусь частку себе. Тому що те, чим він захоплювався і жив, було близьке і нам. Тому що порозуміння у нас виникало частіше, ніж розбіжності чи суперечки. Тому що знаходили підтримку один у одного. А ще надихали один одного на нові творчі пошуки.

З Андрієм не доводилося нудьгувати. Він завжди мав у запасі якийсь анекдот чи дотепний жарт. Він випромінював якусь тиху плавну позитивну енергію. Таку ж енергетику мають його картини. Вони по-дитячому сонячні, веселі, грайливі, часом іронічні. В його роботах
улюбленим символом чи образом було коло (сонце, круглий стіл, острів, апельсин, яблуко тощо). Чи не тому, що Андрій жив у гармонії з усім, що його оточувало?

Його картини начебто простенькі за змістом. Але у кожній можна знайти певну деталь чи нюанс, котрі розповідають про його вподобання, його внутрішній світ, його мрії. Одна з таких – жити на тропічному острові, де багато сонця, музики, рослин, де легко дихається творчій людині, де відкривається простір, не затьмарений ідеологіями та політиками. Яким чином він зберіг в собі ту первісну дитинність, не знаю. Але це те, чого нам нині бракує.

Андрій Ліпатов. Фортуна і достаток

Людмила Макей, редактор газети «Первая городская газета» та сайту «Утренний город»:

– Людиною він був нескінченно талановитою. Крізь призму свого досвіду припущу, що його недооцінили за життя. Поруч з ним працювали канонізовані – заслужені, народні художники. Проте його картини, як анекдоти, дуже ємні і колючі, користувалися більшою популярністю, розумінням, ніж складні, академічні роботи інших митців.

Якби ми любили своє місто так, як любив його Ліпатов, можливо, воно вже сьогодні було по-іншому облаштоване. Не було б вандалів, не було б людей, які плюють на дороги, кидають сміття. Сподіваюся, коли-небудь ми до цього прийдемо.

Олександр Шулешко, фотомитець:

– Ми познайомилися в майстерні Волохова. Андрій жваво цікавився всім – і фотографією, і живописом, і історією міста, і народними традиціями, і футболом.

У його роботах мене приваблював у першу чергу настрій. Вони передають тепло. Це дуже добрі, яскраві, святкові роботи. Він сам був людиною-святом. Завжди посміхався, любив спілкування.

Віта Чернова, директорка художньо-меморіального музею Олександра Осмьоркіна:

– Педантичність, скрупульозність і в той же час абсолютний креатив – це те, що притаманне, на мій погляд, роботам Андрія. До речі, він ніколи їх картинами не називав – картинками. Вони дуже багатопланові. Їх можна розглядати годинами, вони викликають масу асоціацій, за ними можна придумувати історії і фільми знімати.

А як він любив місто! У його інтерпретації Єлисаветград був казковим. Можливо, він не був таким, швидше за все, не був, але Андрій умів бачити хороше у всьому і транслював це в своїх роботах. Безумовна любов, яка від нього виходила, відчувається досі.

Андрій Ліпатов. Велюровий кіт

Андрій Надєждін, мистецтвознавець, провідний науковий співробітник музею Олександра Осмьоркіна:

– Вперше ми зустрілися, коли у 1999 році в нашому музеї він презентував виставку до 245-річчя міста «Народні картинки Андрія Ліпатова». Він був дуже скромною людиною з вишуканим смаком у поведінці, розмову вів з гідністю і повагою до співбесідника. Всім своїм єством він неначе вибачався, що потурбував. Він такий високий, широкоплечий, здоровий дядько, а вся натура у нього – витончена, літературна. Класична.

Особливістю творчості Ліпатова є те, що в основному український наїв виходить з сільської місцевості, а він – суто міський художник. Наївне мистецтво відрізняється тим, що художник висловлює свої власні ідеї, думки, переживання в своїй же формі. У Ліпатова свій неповторний і впізнаваний стиль. Він художник європейського типу, що в нас велика рідкість.

29 травня художньо-меморіальний музей розпочинає арт-проект «Бієнале наївного мистецтва та мистецтва примітивізму “Велюровий кіт” імені Андрія Ліпатова». В рамках арт-проекту музей влаштовуватиме художні виставки – колективні до Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва (9 листопада) та персональні до дня народження Андрія Ліпатова (29 травня).

Тож запрошуємо творчих особистостей до участі в бієнале.

Про Андрія Ліпатова кажуть, що він був художником від Бога зі своїм особистим мистецьким космосом. Десять років його вже немає з нами, але його світ залишився. Все такий же веселий, трохи чудернацький і дуже теплий, бо його створила душа Андрія Ліпатова, закоханого в життя і людей.

Фото Ігоря Філіпенка та з фондів музею Олександра Осмьоркіна

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.