Як пережили дистанційне навчання учні, вчителі і батьки на Кіровоградщині

4345
кількість переглядів
Лілія Синчук. Фото Ігоря Філіпенка, CBN

Державна служба якості освіти у квітні провела анонімне опитування серед учнів 9-11 класів, їхніх батьків, вчителів та директорів шкіл. Завдання було – зрозуміти переваги та недоліки організації навчання з використанням дистанційних технологій в умовах карантину.

За словами керівниці регіонального управління служби якості освіти Лілії Синчук, у ньому взяли участь майже чотири тисячі респондентів з Кіровоградської області. Найбільшу зацікавленість виявили батьки – серед респондентів їх було 60 відсотків.

То яка ж картина вийшла? Виявилося, що третина закладів вперше зіткнулася з дистанційним навчанням, 30 відсотків вчителів не отримали жодної методичної допомоги, а 60 відсотків учнів заявили, що їм комфортніше знаходитися на дистанційному навчанні.

– Навчальний рік закінчився, ми поступово виходимо з карантину, які перші висновки можна зробити?

– Що для всіх карантин і через нього дистанційне навчання стали викликом, що всі виявилися не готовими. Причому це стосувалося не тільки українських шкіл. Колеги з чеської шкільної інспекції зізнавались, що теж не знали, що робити. Кожного тижня видавалися нові рекомендації, і досі вони не можуть знайти спільного знаменника щодо подальших дій. Я розмовляла з колегами з багатьох країн. Ситуація була дуже схожа, але вирішували проблеми по-різному. Наприклад, у деяких країнах вирішили тимчасово відмовитися від домашнього завдання. В інших була єдина платформа для взаємодії.

Тому перший висновок – школі потрібна єдина платформа для навчання з використанням дистанційних технологій. В. о. міністра освіти і науки України Любомира Мандзій нещодавно заявила, що і в нас розробляється єдина платформа. Це, на мою думку, буде правильно і зручно.

– Єдина платформа потрібна, але яка з неї користь, коли немає інтернету?

– Так. Не скрізь є доступ до інтернету, не кажучи вже про швидкісний. Не в кожній сім’ї є девайси, тим більше якщо родина має декількох дітей. Гарно, якщо сім’я може собі придбати усім ноутбуки, планшети, смартфони. А якщо ні? Але вчителі знаходили вихід. Найчастіше сільські вчителі використовували Viber для зв’язку з учнями, а, наприклад, Злинський ліцей використовував Укрпошту, домовившись з поштарями. Вчитель віддавав листи з завданнями для дітей, які не мають девайсів, і через певний час отримував виконані роботи.

– Батьки нарікали на те, що викладачі надсилають учням завдання, але не спілкуються із ними, і батьки змушені самі пояснювати дітям новий матеріал.

– Так. Під час опитування більше 40 відсотків учнів заявили, що найчастіше вчителі комунікують з ними шляхом надсилання їм переліку параграфів підручника та вправ для самостійного опрацювання, і лише 17 відсотків вказали, що вчителі проводили навчальні заняття онлайн. Бажано було б, щоб вчителі записували уроки на відео, але виявилося, що люди не готові говорити на камеру, як і взагалі до зміни форми спілкування.

Крім того, практика показала, що не можна було давати стільки домашніх завдань дітям. Фактично діти навчалися вдвічі довше. Ми ще не знаємо, які це матиме наслідки, яку шкоду нанесло ненормоване використання комп’ютерів здоров’ю дітей, їхньому зору, психіці, всьому організму. Факт, що дітям дуже не вистачало фізичної активності. 84 відсотка дітей написали, що було перенавантаження, в той же час  52 відсотки зазначили, що оцінки покращились.

– З чим це пов’язано?

– Діти різні. У кожного свій психотип, є інтроверти та екстраверти, є «сови» і «жайворонки». Тому не дивно, що комусь комфортніше працювати вдома, і дистанційне навчання стало шансом показати себе. Але ми повинні розуміти, що діти не звикли працювати в такому темпі, коли їх опитують кожного дня по п’яти – семи предметах.

Крім того, 35 відсотків дітей заявили, що їм ніхто не говорив про кібербезпеку. І над цим нам ще належить попрацювати.

– Діти кажуть одне, а батьки жаліються, що оцінки погіршилися. Для деяких батьків це кінець світу.

– Перше, про що треба думати, – це здоров’я дитини. Треба проаналізувати, що саме не так. Найголовніше – налагодити співпрацю між учнем, вчителем і батьками. Щоб вони почули одне одного, щоб не було опору батьків. Що важливіше для життя: оцінки, знання самі по собі чи застосування знань на практиці, сформовані компетенції?

Потрібно чітке положення про дистанційне навчання з усіма рекомендаціями. Міністерство освіти над цим працює. 

До речі, учасники опитування, проведеного Державною службою якості освіти, надали свої пропозиції щодо удосконалення організації дистанційного навчання.

Наприклад, вони вважають, що потрібно розробити безкоштовну платформу для дистанційного навчання учнів, а також єдині правила для всіх учасників освітнього процесу, що стосуються платформи, веб-ресурсів, оцінювання учнів, обсягу домашнього завдання та інших питань.

Також респонденти зазначили, що в школах серед іншого треба запровадити класні електронні журнали з результатами оцінювання учнів.

Від вчителів же чекають, що ті викладатимуть свої відеоуроки з поясненням нового матеріалу, що забезпечать дотримання розкладу проведення дистанційних занять, розподілятимуть навантаження учнів відповідно до вікових норм тощо.

Роботи зараз дуже багато. Всім треба набратися сил і терпіння. Карантин нам довів, що найкращим для дітей є безпосередній зв’язок зі вчителем, який знає всі плюси і мінуси свого учня, що дистанційне навчання не замінить живого спілкування з учителем.

Не можна лише закидати учнів відеоуроками, параграфами, вправами та тестами. Без безпосереднього пояснювання матеріалу вони його не засвоять. Не можна завалювати дітей інформацією – вони у ній тонуть.

Якісна освіта дуже важлива, але це не єдине, що потрібно дитині. Тому бажаю всім більше спілкуватися, в чому, сподіваюсь, допоможе зняття карантину. Те, що діти не засвоїли, можна надолужити. Важливіше, щоб вони були здоровими та щасливими.

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.