Чи видобуватимуть на Кіровоградщині золото

Сергій Полулях, «Україна-Центр»

Останнім часом про справи в гірничорудній галузі Кіровоградської області інформація надходить в основному в негативному контексті, за винятком хіба що титанової «Велти» (щоб не наврочити). Втім, з серйозних об'єктів у нас залишилися тільки уранові шахти, все інше або вже не існує, або ще не значиться на карті промислового потенціалу області. Одне втішає - всі наші багатства залишаються в надрах, а й за них ведеться запекла боротьба.

Нещодавно прокуратура області порадувала повідомленням про повернення в державну власність кількох гектарів землі над Юр’ївським родовищем золота в селі Тернова Балка Компаніївського району. Ще в 2009 році Мар'ївська сільська рада розділила ці 17 гектарів на 68 ділянок по 0,25 га і роздала у власність жителів в основному Київської та Дніпропетровської областей «для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських споруд». Кілька ділянок дісталося і місцевим, оскільки перебували нібито «на батьківських городах».

«УЦ» писала про це пару років назад, і тоді голова Мар'ївської сільради Марія Цуркан повідомила, що особисто «відстоювала в судах інтереси селян». У сенсі, не погоджувалася з позицією прокуратури, яка стверджує, що землі над стратегічним родовищем не повинні передаватися в приватну власність. Сільський голова стверджувала, що сільрада законів не порушувала, тим більше що багато хто (в основному кияни та дніпропетровці) вже встигли отримати дозвіл на приватизацію і навіть виготовити акти на право власності. При цьому Цуркан зазначила, що акти видавалися не де-небудь, а в державі Україна, і якщо були порушення, то боротися з ними треба було ще тоді.

Треба зауважити, що частка правди в цьому зауваженні є, але справедливе й інше - за останній рік в країні відбулися істотні зрушення в напрямку викорінення корупції, якою якраз і славилися державні органи, які мають право видавати документи на право власності на землю. Це і Держгеокадастр, і державні реєстратори, і нотаріуси, які, м'яко кажучи, були не дуже принциповими в питаннях надання прав на землю. Зараз у цих структурах начебто наведено лад, але побороти «спадок минулого», тобто скасувати незаконні дії - це дуже непроста справа.

Саме цим і займається прокуратура області, яка ще в 2014 році встановила цілу низку порушень як Кодексу України «Про надра», так і статей Земельного кодексу України. Тоді було констатовано, що сільська рада мала право розпоряджатися тільки землями комунальної власності, що землі сільськогосподарського призначення можуть передаватися у власність тільки для ведення сільського і підсобного господарства (а не будівництва будинків), що до земель житлового будівництва відносяться тільки земельні ділянки в межах населених пунктів, а будівництво ведеться відповідно до генплану та іншої містобудівної документації та багато іншого, про що місцева влада, можливо, і не здогадувалися. Або не хотіла. Але головне в іншому - ст. 58 Кодексу України «Про надра» прямо говорить: «Забудова площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, а також будівництво споруд, не пов’язаних з будівництвом і видобуванням корисних копалин допускається у виняткових випадках, лише за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері використання надр і геологічного вивчення». Наче все зрозуміло, але кодекс уточнює, що у випадку порушень забудова «площ корисних копалин припиняється без відшкодування понесених забудовником витрат».

На додаток сказаного прокуратура стверджує, що роздані ділянки знаходяться не тільки за межами населеного пункту, а й узагалі є землями запасу державної власності. Правда, тут випадок зовсім особливий: це землі залягання золотоносної руди.

Ясна річ, що спритні адвокати готові оскаржувати не тільки приписи прокуратури, а й положення норм законодавства, тим більше, що все вирішується в надрах української судової системи. А там ще темніше, ніж у глибинах залягання корисних копалин. У всякому разі, в першій подачі прокурорських протестів на рішення сільської ради позитивне рішення було прийнято тільки по 13 ділянках, по 16 прокурору було відмовлено в задоволенні позовів, а ще 39 справ по ділянках або перебувають на розгляді Верховного суду, або взагалі зупинені судами першої та апеляційної інстанцій до прийняття рішення Верховним судом. У загальному і цілому на першому етапі боротьби прокуратури за державні інтереси Верховний суд скасував деякі рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняв нове рішення, яким задовольнив позов прокуратури Кіровоградської області про повернення чотирьох ділянок загальною площею один гектар.

І ось через два роки прокуратура рапортує про новий успіх. Верховний суд задовольнив чотири касаційні скарги прокуратури щодо незаконності відчуження державних земель, і таким чином «на Кіровоградщині не допустили відчуження золоторудних земель загальною площею 12,25 га». Виходить, що вже 49 ділянок повернулися в землі державного запасу, а їх, як ми пам'ятаємо, було 68. Залишилося повернути ще 19 ділянок і, відповідно, 4,75 га. Правда, з повідомлення прокуратури області не зовсім зрозуміло, як здійснився або буде діяти механізм повернення ділянок, іншими словами, цим рішенням Верховного суду скасовані рішення сільради? А як бути з актами на право власності чи дозволами на оформлення права власності? Незрозуміло, та й узагалі хотілося б більше подробиць, але почути коментар від безпосередніх учасників боротьби за державні інтереси виявилося практично неможливим. Схоже, що співробітники прокуратури, як і майже всіх силових структур області, просто ховаються за прес-службами, які, в свою чергу, не можуть розповісти більше того, що є в офіційному повідомленні. А потім усякі високопоставлені керівники скаржаться, що про роботу відомства мало знають у суспільстві, не розуміють специфіки і все таке. Виходить в точності як з вигуком царя з фільму «Іван Васильович змінює професію»: «А як же тебе зрозуміти, якщо ти нічого не кажеш?!»

Але, як то кажуть, і на тому спасибі, тепер хотілося б почути новину про повну перемогу прокуратури в боротьбі за повернення «земель золотого запасу», і не тільки в Терновій Балці, родовище в якій було відкрито в 1990 році, якраз перед розвалом СРСР. Про це «УЦ» розповідав геолог Володимир Савицький, його першовідкривач. Він чітко вказував, що Східне Юр’ївське знаходилося між двома селами, і вміст золота в породі був дуже навіть промисловим. До речі, він згадував, що пізніше родовищем цікавилися емісари одного в недавньому минулому відомого політика і банкіра. Можливо, саме тому більшість колишніх власників ділянок були жителями Дніпропетровської та Київської областей?

Якщо навіть припустити, що прокуратура зможе дотиснути тему і повернути у власність держави всі ділянки над Юр’ївським родовищем, залишаються такі ж питання по Клинцівському родовищу золота біля Інгульської уранової шахти в Кропивницькому районі і по родовищу літію біля Смолінської уранової шахти в Маловисківському. Інше питання - про інвестиції, адже якщо держава не в змозі фінансувати будівництво підприємства з видобутку золота, то, може, це швидше вийде у приватного інвестора? Але земля все одно має бути державною!