Екскерівник відділу культури Микола Барабуля: «Місто носить ім’я театрального корифея, а театрального глядача не стає»

1380
кількість переглядів
Микола Барабуля. Фото Ігоря Філіпенка, CBN

Талановита людина – талановита в усьому. Такими словами можна охарактеризувати Миколу Барабулю. Читець, поет, кулінар, режисер…

З цікавою та неординарною людиною спілкувався журналіст CBN.

Дід Мороз з п’ятдесятирічним стажем

– Миколо Івановичу, знаю вас давно, читав ваші вірші, дивився вистави та виступи. А чим ви пишаєтеся самі?

– Тим, що я вже 50 років виконую роль Діда Мороза! Якось навіть очолював парад Дідів Морозів. Їх тоді більше сотні вулицями міста пройшло. А торік так ніхто і не запросив привітати. А я ж з роками все більше на нього схожим стаю (сміється). Останнього разу був Дідом Морозом, коли мене особисто Олександр Саінсус (ексмер тоді ще Кіровограда. – Авт.) запросив привітати колектив. Він так сказав тоді: «Тільки Барабуля, бо інші не вміють!» А це, десь так і є, мабуть.

Микола Барабуля у ролі Діда Мороза. Фото з Facebook

У мене за весь час жодна дитина не заплакала! А якось стою я у костюмі на площі, біля ялинки, там як завжди три-чотири Діди Морози крутяться, фотографуються з малечею. А до мене підходить дівчинка маленька і каже: «Можна сфотографуватися?» Батьки їй: «Та ти ж тільки що фотографувалася». А вона їм: «Та то не справжній! Цей справжній!» А мені приємно!

Я до кожного виступу готувався окремо: розробляв сценарії, прораховував події. Адже не будеш перед учнями технікуму розповідати те ж саме, що й перед дошкільнятами! Хоча якось довелося робити експромт. Запросили мене в школу привітати молодший клас. Привітав, подарунки роздав. А директор – мій знайомий – каже: «У мене зараз старші класи святкувати почнуть – привітай і їх». Відмовитися не зміг, заходжу в залу, починаю щось святкове казати, а їх перекричати не можу: ґвалт такий стоїть. Всі сміються з кожного слова. Я тоді і кажу: «Є тут такі, що вірять в Діда Мороза? Підніміть руку – я вас у психлікарню відправлю». Сміються, але вже тихіше. А я продовжую: «Тих хто не вірить – теж туди відправлю. Адже Дід Мороз – це символ свята, ви ж чекаєте свято? А чомусь глумитеся над його символом. Зробимо вигляд, що мене тут не було, а я зайду ще раз». Вийшов і зайшов, а в залі вже тиша. Всі очікують – що ж буде далі? І над символом свято вже соромно сміятися: це ж символ!

Діти враховують все: як ти говориш, як дивишся на них. Навіть чим від тебе пахне! Я коли одягав костюм, для мене цигарки чи алкоголь були табу! Жодного разу не порушив це правило. Хоча ні – порушив. Вірніше, встановив. Вживав алкоголь, коли грав Діда Мороза вперше. Я тоді навчався в Дніпропетровську, і мій друг якраз підробляв Дідом Морозом на свята. В нього вийшла накладка: старі клієнти не квапилися із замовленням, тож він взяв замовлення на свято від інших. А тут і старі згадали. Їм він відмовити не міг, тож попросив підмінити. А я тоді худорлявий був, геть не Дід Мороз. Відмовлявся, але не виручити друга не міг. Прийшов вести свято для колективу місцевого общєпіту у ресторані. Відразу попередив організаторів, що алкоголь не вживаю, думав що все нормально буде з цим. Тож по сценарію кажу черговий новорічний тост. Підіймаю чергову чарку води, а там горілка! Грамів сто, не більше. Але ж у мене проблема: по-перше, я не чекав, по-друге, не пив тоді, а по-третє – через приліплену бороду я не міг їсти. Якось проковтнув ту горілку, а закусити не можу! Єдине, що зміг, – це розтовкти шоколадну цукерку і просунути її у щілину в бороді. А що ж то за закусь?! Вже потім організатори побачили, що Снігуронька моя їсть, а я – ні, тож порадили зняти бороду. Так і студент поїв.

А одного разу запросили в садочок зіграти Діда Мороза, а я вже тоді працював у райвиконкомі. Тож погодитися не міг: там кілька виступів треба було, а робота чиновника не дозволяє вільно розпоряджатися часом. Тож я не хотів підвести і відмовився. У директорки садочка був чоловік кремезної статури. Тож довелося йому грати. Я зустрів після свят його і питаю: «Як там свята?» А він у відповідь: «Я думав, що вони не закінчаться ніколи!» Сказав, що більше ніколи такий експеримент не повторить: на першому виступі забув слова, діти почали плакати: ледве їх заспокоїв і сам заспокоївся. Сказав, що краще б сам вагон вугілля б розвантажив замість того виступу. Так що це дійсно справа нелегка.

Митець і чиновник

– Ви – творча людина, актор, поет і досить довгий час були чиновником. Спочатку у районній раді, а потім очолювали управління культури міста. Як це можна поєднувати?

– Все дуже просто. Я йшов у чиновники не тому, що бажав займати посаду, а тому що так легше втілювати в життя свої ідеї. І це почасти вдавалося. Наприклад, разом з педуніверситетом започаткували конкурс читання віршів Шевченка. Як годиться: з призовим фондом, відзнаками. Брали участь і школярі, і студенти. В музичних школах міста проводили театрально-музичні конкурси. Фактично – музичні вистави. Такого в місті не було, а в нас же театральне місто! Треба змалку привчати до театру. До дійства. Коли пішов з посади, вже на другий рік конкурси зникли, на жаль.

Ось зараз, здається, з’явилися театральні фести. Скоро дуже по-іншому будуть проводитися ювілейні «Вересневі самоцвіти». Я неодноразово брав раніше у них участь. І як актор, і як чиновник, і як режисер, і як сценарист. Розумію, що прийшов час молодих, але чи впевнені ви, що молодь піде на цей фестиваль? Вона ж у нас не привчена! Цей фестиваль завжди був місцем для народних театральних труп, а зараз – тільки професійні будуть, здається. Тобто про підтримку аматорського театру, який впливає на оточення, ми забуваємо.

«Кропфест-2018». Фото Григорія Зуба, CBN

– То ви вважаєте, що через якийсь час вимре театральний глядач?

– Може, не так кардинально, але де йому взятися, коли театральне мистецтво невідоме дітям?

Є ще одна проблема таких фестивалів: квитки. Наприклад, на «Кропфест» не змогли потрапити саме ті люди, хто має безпосереднє відношення до театру. Фестиваль не отримав своєї цільової аудиторії: артистів непрофесійних театрів. Їх, звичайно, мало, але вони є! Та й взагалі, я – людина, яка за 50 років щось зробила для культури міста та області. А на минулі театральні фестивалі не зміг купити квитки. Та й запрошення якось ніхто не приніс, хоча й обіцяли. Ну то таке.

Найголовніше, що я можу сказати: той фестиваль, що робиться – то просто чудово! Але ж цього мало для міста, яке асоціює себе з театром. Якщо у нас розвиваються театральні колективи, то це завдяки [хореографу Анатолію] Кривохижі та його учням, які рознесли його в маси. А ось театральне мистецтво нести нема кому! Знайдіть відповідь на питання: скільки в нас шкільних театрів у місті? Скільки аматорських? Один чи два? Але ж раніше було їх багато! А ви знаєте, що в нас був народний театр оперети? В БК імені Калініна (там, де була і зараз є синагога) унікальна людина – Олександр Флейшман – зробила студію, яка з часом стала народним театром. У репертуарі було все: від Шекспіра до Кальмана. Він був одним з найкращих у Радянському Союзі серед непрофесійних труп.

Місто носить ім’я театрального корифея, а театрального глядача не стає. Нам потрібен глядач, який дотичний до театру, який буде відчувати та співчувати. Якого треба виховувати з дитинства. А нема де… Ті маленькі гуртки, що деінде існують, проблеми не вирішать.

– Я знаю, що ви давно пишете вірші? Зараз теж?

– Аякже! Я ось зараз почав писати не просто вірші, а назвав це «Поетичний календар». Що це таке: взяв календар свят в Україні і подумав, що там на місяць п’ять-шість свят, тож напишу до них привітання. А там їх до 30 на місяць! Інколи важко навіть щось придумати. Ось, наприклад, є День сантехніка. Знайшов, як привітати, як скласти риму. Але ж є ще день водопровідника! Ось що йому сказати тепер?! Сама ідея зручна: глянув у таку книжечку – о, в мене друг сантехнік, треба його привітати. Поки книги нема, я в себе у фейсбуці публікую такі вірші.

Ще є одна туристична ідея. Як карантин закінчиться, можна втілити в життя. Екскурсії областю зі знайомством з етнографічними та історичними особливостями регіону. Не на автобусі, а, може, на конях, бричкою. Чи чумацьким возом, чи навіть пішки. Це в планах.

Крім цього, розробив програми Шевченківських читань. Наприклад, створив програму з веселих віршів Тараса Шевченка. Такої нема ніде. Або підготував цикл його віршів, які перетинаються та перетікають один з одного. І, коли слухаєш, складається враження, що це один вірш. Є ще задум поєднати вірші з етномузикою, яку виконують музиканти на сучасних інструментах. Але це – в планах, не будемо поспішати. Хоча це насправді нікому майже не потрібно. Пропонував ці проекти на різних рівнях. Здається – подобається. І на цьому все…

Ось ми якось розмовляємо про культуру, а це нікому не потрібно. А починати треба з малого.

Додавайте у страви любов

– Тоді давайте не про культуру, а про ще про один ваш талант – кулінарію. Доводилося кілька разів смакувати ваш куліш на багатті. Смакота неймовірна. Є якийсь секрет?

– Я роблю і куліш, і борщ. І багато ще страв. Просто треба до кожної трошечки любові додати. І все вийде!

Микола Барабуля: «Треба до кожної страви додавати трошечки любові». Фото з Facebook

Ось чому вважається, що чоловіки – кращі повари, ніж жінки? А тому що для жінки приготувати їсти – повсякденна справа. А для чоловіка – хобі. Інколи улюблене. Жінка, крім готування борщу, думає ще про прибирання, прання та дітей. А чоловік насолоджується процесом. Тому мені справді приємно, коли вилизують тарілку!

Мені важко сказати, чому смачно виходить: жодних особливих секретів не маю. Але якщо страва мені сподобалася, я нею загорівся – обов’язково зроблю, і вона буде смачною! Я кладу туди тепло своєї души. Без нього жодна справа не працюватиме.

До речі, з приготуванням можна експериментувати, змінюючи рецепт на власний розсуд. Але перша спроба приготувати нову страву повинна бути строго за рецептом. Щоб потім мати можливість порівняти та вдосконалити його.

Поділюсь одним рецептом нестандартного бутерброда. Він і як закуска смачний, і просто так можна їсти.

Нам знадобиться кислий сир. З магазину краще брати не жирний – максимум до 3% жирності – 300 грамів. Масло – 150 грамів. Перемішати і додати пів склянки обсмажених грецьких горіхів, які подрібнити. Гарну головку часнику подавити, додати перець та сіль за смаком. Нанести цю масу на білий хліб, щоб її шар був трошки товще хліба, і зверху покласти тоненькі кружечки помідора. Готово!

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.