Вона піснею пробуджує душі. Антоніні Червінській – 75!

1889
кількість переглядів

Є люди, якими захоплюєшся з першої хвилини спілкування. Мабуть, через їхню внутрішню цілісність, природність, гармонійність. Вони прийшли у цей світ з певною місією, впевнено йдуть своєю дорогою і змінюють життя інших. Такою людиною є народна артистка України Антоніна Червінська. Її ім’я в нашій свідомості нерозривно пов’язане з українською піснею – безкрайньою, як золоті лани пшениці, і глибокою, як Дніпро. А її життя – з гордістю Кіровоградщини, академічним театром музики, пісні і танцю «Зоряни».

Про життя і творчість Антоніни Миколаївни написано багато рядків. Сама вона буденно і без пафосу каже: «Пісня – моє життя». Та чи може бути інакше? Чи багато знайдемо співачок, у чиєму репертуарі майже вісім сотень пісень?!

Як спалахують її очі, дзвенить голос, коли вона говорить про образи, що їх утілювала, жіночі долі, про які розповідає все своє довге творче життя. Вона пишається тим, що була першою виконавицею на наших теренах, хто заспівав українську народну пісню зі сцени. І не любить, коли її називають зіркою. Це визначення, на її думку, більше підходить для сучасних поп-виконавиць.

Себе Антоніна Миколаївна вважає артисткою. З яким натхненням вона розповідає про виступи колективу, ні, не на сценах по всьому світі, хоча Україну в багатьох куточках планети знають саме завдяки «Зорянам», а в селах і райцентрах нашої Кіровоградської землі. Це просто дивовижно! «Ми – не зірки, ми – виконавці. І від того щасливі», – впевнена художня керівниця «Зорян».

Мабуть, і не варто називати Антоніну Миколаївну зіркою. Бо немає в неї, яка виступала у нью-йоркському Radio City Music Hall та на інших світових сценах, ні краплі зірковості чи зверхності. У спілкуванні вона часто використовує слова «знаєте» і «розумієте», бо їй важливо, щоб її почули і зрозуміли. Антоніна Миколаївна на відміну від багатьох творчих людей має власний погляд на події, що відбуваються в політичному, економічному, соціальному житті Кропивницького, області, України та світу.

– Наше місто називають танцювальною столицею. Колись це була правда, але зараз – брехня. Чому? Тому що навіть у «Зорянах» на сьогодні є шість вакансій артистів балету. Ми не можемо знайти людей. Хоча я не здивована. Людина шукає там, де краще. Молодь закінчує навчання і в основному їде за кордон. Знайти зараз артиста балету чи музиканта дуже важко.

Важко, напевно, і тому, що «зорянську» програму, яку зробив легендарний Анатолій Михайлович Кривохижа, не так скоро затанцюєш. Як і не просто відповідати вимогам, які перед музикантами ставив не менш легендарний Микола Васильович Кваша. «Зоряни» були і залишаються унікальним колективом.

І цей унікальний творчий колектив досі – за 37 років існування – не має своєї репетиційної зали. Антоніна Миколаївна дякує за підтримку всім людям, що колись очолювали нашу область. Особливо колишньому очільнику області Сергію Кузьменку, бо він знайшов гроші на придбання автобусу для колективу та проєктної документації для добудови репетиційної зали. Сподівалася, що цього року почнеться будівництво. Новий голова ОДА їй це обіцяв. На жаль, обіцянками все і закінчилося.

До програми освітнього та культурного розвитку області на 2020-2024 роки увійшли 34 проєкти, створені активістами. На єдиний в області академічний колектив грошей не знайшлося.

– Як можна на це дивитися крізь пальці! Ми представляємо державу. Жодного разу ми не приїхали з порожніми руками. Наприклад, з Кореї, де зібралися професійні колективи з 35 країн, ми привезли гран-прі і ще п’ять інших нагород. Цього року через коронавірус ми взяли участь у фольклорному фестивалі в Софії онлайн. Записали «Ятранські ігри» і вислали. Фахівці з 27 країн світу визнали, що найкращу хореографію показали ми.

Послаблення карантину нарешті дало змогу колективу повернутися на сцену. Репетиції «Зорян» відбуваються щодня. Антоніна Миколаївна наставляє колектив: треба відпрацювати так, як це робили завжди. Ніби й не було семи місяців карантину.

– Я своїм завжди кажу: нікому не показуй своїх проблем. Падай за сценою, а на ній, будь ласка, будь артистом. Я це все пройшла. Я ніколи не мала права хворіти чи пропустити репетицію. Замало мати гарненький голос. Три-чотири пісні, а далі людина починає соватися на стільці. Колись один видатний художник мені сказав: «Дивись, Тоню. З кожної пісні можна намалювати картину». Кожна пісня – це міні-спектакль. Театр одного актора. Треба вникати в кожен рядок тексту, щоб людина могла пережити той стан душі, який ти їй даруєш, разом з тобою. Якщо людина сидить і просто розглядає твоє вбрання, гріш ціна тобі як виконавцю.

Це стосується всіх артистів, переконана Червінська. Вона єдина співачка, яка заспівала «Чотири воли пасу я» в обробці Анатолія Кос-Анатольського народним голосом. Після виступу в палаці «Україна» до неї підійшла Євгенія Мірошниченко і зізналась, що ніколи б не подумала, що цю пісню можна заспівати саме так. А тисячна зала Radio City Music Hall завмерла після останніх слів «як за тобою гірко плачу», а потім вибухнула оваціями. Бо не треба було знати українську, співачка своєю душею все передала.

Антоніна Миколаївна досить скептично відноситься до руху України у Європу і не сприймає маніпуляції з меншовартістю.

– Чого люди думають, що ми гірше за Європу? Там нас ніхто не чекає. Зробіть Європу в нас, і нехай вони просяться до нас. Лише «ще не вмерла Україна». Я не розумію. Я об’їздила весь світ. Коли мені кажуть про Європу, для мене це перший подразник. Люди добрі, чого ви хочете? Я за кордоном можу бути два тижні, а далі – крик душі. В нас благословенна земля! Але що з нею роблять? Навкруги лише соя, кукурудза, соняшник. Верхнього родючого шару вже практично немає. Земля знищується. Це страшний біль. Чому ми так себе не любимо? Чому не поважаємо? Давайте усі зберемося, я у свої 75 років готова на все, скільки в мене сили вистачить.

Співачка обурюється з того, як сучасні співаки виконують народні пісні. Так не розмовляють і не співають, каже народна артистка. Пісні інтерпретують так, що соромно слухати.

– Якщо ви пишете, то пишіть вірші, музику і співайте українською. Може, ваші твори, як «Червона рута», підуть у народ. Але не чіпайте народну пісню, не тривожте її. Не знущайтеся над нею. Все має право на життя: і Потап і Настя, і Оля Полякова, і Дзідзьо, і «Лісапетний батальйон», але ж це рівень культури. Матюки та вульгарні анекдоти зі сцени – це люмпенізація культури. Що буде далі?

Та й ситуація зі збереженням народної пісні, українських традицій не краща.

– Як тяжко жили люди… Важко працювали на землі, але пісня супроводжувала кожну хвилину їхнього життя. На поле – з піснею і з поля – з піснею. А тепер подивіться – тиша. Якщо хтось заспівав, кажуть, що напився. На весіллях ніхто вже не співає. Триста чоловік знає лише «Ти ж мене підманула». Я собі думаю: як же могло так статися, що ми втратили всі традиції? За кордоном пісні співаються на біс, піднімається увесь зал, і ти відчуваєш себе, як в іншому світі. Приїжджаємо до нас… А в залі сільська блатна молодь лускає насіння. Лускає перед тими, кому аплодує увесь світ. Патріоти кричать: «Слава Україні – героям слава!», а те, що ми втрачаємо покоління, ніхто на це не дивиться. Без духовності нічого не буде. Ми нічого не побудуємо.

Ліна Костенко писала: «Нації відмирають не від інфаркту, спочатку у них відбирає мову». Цю думку можна продовжити: душа народу вмирає, коли в неї відбирають пісню. Все своє творче життя Антоніна Миколаївна Червінська своєю піснею пробуджує людські душі.

Сьогодні, 26 серпня, ця неймовірно талановита жінка, кавалер орденів княгині Ольги і Святого Володимира, народна артистка України, художня керівниця академічного театру музики, пісні і танцю «Зоряни» відзначає своє 75-ліття. І зустрічає його на сцені разом з рідним колективом.

Многії літа, Антоніно Миколаївно!

Фото Ігоря Філіпенка, CBN

О 12:00 щонеділі ми надсилаємо лист, у якому пишемо про головні події тижня, що минув (пріоритет - Кіровоградщина, але згадуємо і про всеукраїнські, якщо вони мають якесь відношення до області). У повідомленні також - анонси на наступний тиждень.


Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.