Відомі на Кіровоградщині люди розповіли, чому вони нікуди не балотуються

2778
кількість переглядів

Олена Нікітіна, «Україна-Центр»

Ви є у телеграмі? Підпишіться на наш канал (ми його вважаємо окремим ЗМІ, бо часто повідомляємо про те, про що на сайті не пишемо), щоб не пропустити нічого важливого або цікавого. Посилання для підписки (також можна відправити одному чи кільком друзям): https://t.me/+UMFMYCwpDGknDZo1

Здається, що почалися не передвиборні перегони, а лихоманка. Може, тому, що зараз усе видно й очевидно в соцмережах. А ще здається, що до рад різних рівнів балотуються абсолютно всі. Але це тільки здається. Ось у «Фейсбуці» деякі користувачі стали прикрашати свої фотографії дивною рамкою. Підпис суржиком свідчить про те, що ця людина нікуди не балотується. Рамку придумав фотошопер Богдан Процишин, і вона швидко стала популярною.

Все це потрібно сприймати як «стьоб». Але ми задумалися: хтось же з усього прогресивного людства все-таки не висуває свою кандидатуру на вибори. Причому серед них є люди, які могли б стати гідними представниками інтересів виборців. Чому ж вони не балотуються?

Вікторія Талашкевич, журналістка, громадський діяч:

– Як журналістка і громадська діячка я багато років працюю з різними політиками – беру інтерв’ю, організовую прес-конференції, проводжу навчання як тренерка. Колись я була членкинею «Української Народної Партії» (правонаступниці Руху) і активісткою Молодого руху. Але, щоб залишатися об‘єктивною та неупередженою, вийшла з партії ще у 2004-2005 роках та прийняла рішення не балотуватися, не вступати до партій, не працювати в партійних прес-службах чи штабах кандидатів. На мою думку, мета кожної партії чи кандидата – це прихід до влади, а мета громадського руху – це зміни в суспільстві. Тому я залишаюся й буду залишатися саме на цьому боці.

Віктор Громовий, педагог, незалежний консультант і експерт з освітньої політики:

– Не бачу запиту на відповідальне депутатство. Та й тут стільки достойників повипливало… Лавочки під під’їздами фарбують, дітЯм морозиво роздають… Значить, у виборців є запит на ось таке.

Світлана Орел, журналістка:

– Маю негативний досвід. Довелося тікати з тієї «влади».

 

Андрій Гардашніков, лікар-онколог:

– Так, я не балотуюсь. Мені допоміг прийняти рішення мій маленький досвід. Я на даний час є депутатом районної в місті ради. Я брав участь у місцевих виборах 2015 року та потрапив в раду тільки завдяки тому, що партія, від якої я йшов на вибори, мене поставила першим номером у списку в районну раду (за законодавством мені не треба було отримувати перемогу на окрузі, я проходив, якщо партія набирала достатній відсоток).

У 2015 році я міг собі дозволити певну наївність та рожеві окуляри. Тепер я розумію, що на даний час не здатен навіть якісно провести роботу в сенсі виборчої кампанії. Тобто, якщо мова про змагання – я не потраплю в раду будь-якого рівня. У мене дуже суттєвий хронічний брак того ресурсу, що зветься час. Мені треба обирати: або займатися своєю справою, або всі сили кинути на те, щоб пояснювати людям, чому саме за мене треба голосувати, щоб мати шанси на перемогу у виборах.

Раптом знову трапиться диво та я опинюсь в раді, я дуже скептично (скажу м’яко) ставлюсь до потенційної своєї якості. А мені не все одно, яка вона буде. Я невисоко оцінюю свою якість як депутата районної в місті ради цього скликання. У мене є на даний час розуміння, скільки часу може забрати депутатська діяльність та які ресурси є в мене. Тому на даний час я взагалі не бачу сенсу в тому, щоб балотуватися.

Микола Цуканов, галерист:

– Буду гранично відвертим. Черги, яка б вишикувалася з пропозиціями включити мене в список, не було. Була пропозиція лише від однієї, я б так сказав, рейтингової партії. Я вдячний, що керівництво партії помітило те, чим займаюся останніми роками.

І все-таки, добре все зваживши, я вирішив відмовитися і не балотуватися до міської ради. Головна причина – це надмірне втручання центральних партійних органів (зараз я говорю про всі партії, що претендують на місця в міській раді) у формування списків кандидатів у депутати.

Така «турбота» може означати тільки те, що місцеве самоврядування є «ласим шматочком» у багатьох сферах діяльності. У країні йде децентралізація з іншою, з партійною централізацією. Я завжди був прихильником того, щоб виборці, а не політичні партії впливали на депутатів. У нас, на жаль, не двопартійна система. Сьогодні відповідальність перед виборцями буде «розмита» 8-9 партіями, які долають прохідний бар’єр, що, в свою чергу, призведе до протистояння всередині міської ради і не буде сприяти виконанню головної мети місцевого самоврядування – поліпшення якості життя людей.

Сергій Дячук, головний лікар лікарні, Олександрія:

– Я працював на різних посадах – від лікаря-ординатора до заступника міського голови обласного центру. Був депутатом міськради. В принципі, пройшов усі щаблі. Були пропозиції балотуватися зараз, відмовився. Чому? Я вважаю, що потрібно дати дорогу молодим. Інша справа, що вони потребують підтримки. У мене багато друзів і знайомих, які будуть балотуватися. Ось їх і буду підтримувати.

Всі фото з Facebook

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.