Домашнє насильство. Що робити, до кого звертатися і як запобігти

1716
кількість переглядів

Спочатку було все добре. Марина вийшла заміж у тридцять з хвостиком. Її обранець Олексій був чудовим чоловіком і прекрасним батьком для Марининого десятирічного сина. (Рідний батько зник, ще коли жінка була вагітною.) Вже через пару місяців Миколка називав Олексія татом. Вони грали у футбол за будинком – вітчим учив малого стояти на воротах, бо колись був голкіпером. Ходили всією сім’єю в кіно. Виїжджали на природу: Олексій і Коля сиділи разом з вудками, поки Марина накривала на стіл.

Ідилія.

Олексій влаштувався на роботу токарем. Мав золоті руки, міг зробити з металу практично що завгодно. Це були дев’яності, головна «валюта» у той буремний час – півлітра. «Льоха, можеш мені виточити деталь?» «Так, звісно». І замовник приходить розраховуватись з незмінною пляшкою.

Олексій випивав і до цього, але небагато. На роботі почав закладати за комір майже щодня. Приходив додому – і все йому було не так. Коля не один раз бачив, як батьки сварилися.

Минав час. Якось увечері Олексій під час сварки штовхнув Марину. Та вдарилася об газову плиту на кухні. На руці з’явився перший синець.

Гематом усе більшало. Вітчим намагався не бити дружину при синові, але не завжди міг стриматися. Коля плакав і ставав на захист мами – тоді глава сім’ї відступав. А одного разу не відступив – і вдарив пасинка. Потім – понеслося…

У це складно повірити, однак Марина терпіла сім (!) років. А коли Колі виповнилося сімнадцять, наступного дня після святкування, коли Олексій ще спав, юнак узяв здоровенного тесака і зарізав вітчима.

Історія – не вигадана, вона сталася з людьми, яких я знаю особисто. Лише імена змінені. Марина нині живе сама, її син відбув строк і вже вийшов із в’язниці. На могилу Олексія вони не ходять, її доглядають родичі покійного.

Цього всього – смерті, тюрми, виплаканих очей матері – можна було би уникнути, якби Марина вчасно розлучилася з Олексієм. Проте хто може влізти в чужу душу? Хто знає точно, чому жінка терпіла знущання?

Домашнє насильство – не та тема, про яку люди готові розповідати. Жертвам соромно, страшно, вони не полишають надії все ж таки налагодити стосунки з кривдником.

Але. Є одне вагоме «але». Говорити про проблему треба. Інакше – мовчанкою – її не вирішити.

Центр матері та дитини

Інна Жолобова. Фото з Facebook

– Якщо навіть це не тебе особисто стосується, а твоїх знайомих, і ти не повідомляєш нікому – автоматично стаєш співучасником, – впевнена директорка обласного центру матері та дитини Інна Жолобова. – На жаль, наш центр може прийняти лише жінок, які на сьомому-дев’ятому місяцях вагітності, чи жінок з дітьми – від народження і до вісімнадцяти місяців дитині. Іншим жінкам, у яких є старші діти, ми не можемо дати прихисток. Не тому, що не хочемо, а тому, що так прописане положення про наш центр. Головна мета його діяльності – подолання раннього соціального сирітства.

– Можна стверджувати, що більшість випадків домашнього насильства пов’язані з алкоголем?

– Ні, не більшість. Насильство не стосується лише сімей, які прийнято називати неблагополучними (не поважаю цей термін). Воно не стосується лише сімей, які перебувають у кризі. Воно стосується всіх верств населення. Доволі відомі жінки в місті пережили чи переживають нині насильство. Зрозуміло, що я не можу назвати прізвища. А самі вони не готові про це говорити на загал. Вони намагаються і далі будувати стосунки з партнером, бо спільні діти, наприклад. Або взагалі втекли в інше місто чи навіть в іншу країну, щоб не зустрічатися більше зі своїм кривдником.

Насильство – це не завжди побиття. Це токсичні стосунки, психологічне насильство, економічне, сексуальне, приниження, знецінення. І мова не завжди про алкоголь.

– Є історії, що завершилися позитивно?

– Насильство – це не лише між чоловіком і жінкою, це стосунки між батьками й дітьми, між колишніми чоловіком і дружиною. Жінки, які звернулися до нас з проблемою насильства останнім часом, – це два випадки. Тобто зробили все, як має бути: написали заяви в поліцію. Інші жінки прийшли з іншими проблемами. А в ході роботи з ними з’ясувалося, що вони є жертвами домашнього насильства. Дехто з них раніше вже писав заяву, але результату не було. Одну жінку зґвалтували, коли вона була неповнолітньою. Її мати забрала заяву, тому що їй заплатили. Питання не вирішилося, дівчина лишилася незахищеною. З неї насміхалися. Перебуваючи у нас, вона сказала: «Я не хочу туди повертатися». Їй вдалося почати життя з чистого аркушу. Ми піднімали їй самооцінку, вчили любити і приймати себе, розповідали їй, що вона має робити, коли ситуації насильства будуть у її житті. Коли ця жінка була в нас, прийшов її чоловік і заявив: «Ти повинна жити зі мною!» А вона відповіла: «Ні, я не буду з тобою жити!» Ми вивели її зі стану жертви. Думаю, цю історію можна вважати позитивною. Дівчина закінчила навчання, дитина – поруч з нею. Вона працює, дитина – в садочку.

Одна жінка приїхала до нас побита. Вона написала заяву в поліцію, але в законодавстві є прогалини. Якщо немає свідків, то слово проти слова. А свідків у неї не було, відповідно і доказів теж.

Ще одну жінку вигнав співмешканець, батько дитини. Це економічне насильство, у жінки немає документів. Чоловік ніде не працює, а дитинці маленькій треба штучне вигодовування, підгузки купувати. Він заявив: «Сьогодні твоя задача – іти шукати гроші» й вигнав її на вулицю. Нам цю жінку привезла мобільна група з протидії домашньому насильству, яка працює в Кропивницькому. Жінка написала заяву, надала всі необхідні пояснення поліції, а через деякий час отримала відповідь, що факт насильства не підтвердився. Ми її мотивували, ще раз звернулися до поліції й попросили письмово повідомити, які слідчі дії виконувалися. На жаль, факт насильства так і не підтвердився. Вона нині живе у нас. Ми їй підказали, що вона має право стягнути аліменти. Але через те, що не змогла довести факт насильства, жінка зневірилася.

– На яку конкретно допомогу можуть розраховувати жінки, що звертаються до вашого центру?

– Якщо жінки лишилися без документів, народили – і немає куди йти, словом, жінки, які опинилися в скрутних життєвих обставинах, можуть звертатися до нас. Вони отримують послуги реінтеграції та притулку, тобто мають право безкоштовно проживати до досягнення дитиною півторарічного віку. Також – безкоштовні консультації психолога, послуги медичної сестри, педагога-реабілітолога. Ми навчаємо жінок любити себе, намагаємося підняти їхню самооцінку, допомагаємо розібратися у страхах і долати їх, учимо доглядати за дітьми і розвивати, інформуємо, куди вона може звертатися, коли вийде з центру в соціум. Також проводимо різні курси безкоштовні – були ось візажу й масажу, наприклад, плануємо ще подібні проекти. Кожна жінка має окрему кімнату та укладає декларацію з лікарем у селищі Новому, де ми знаходимось. Волонтери дають одяг і взуття, на яке у нас кошти не передбачені. Головне – перебування у закладі дозволяє жінкам соціалізуватися й адаптуватися до самостійного життя.

У центрі – десять місць, на момент розмови вільних було два. Селище Нове, вул. Металургів, 2-а, тел.: (0522) 27-70-59.

Було два випадки, коли жінки виходили з центру, а потім знову поверталися. Але набагато краще, коли повертаються з позитивними історіями, хваляться, як складається життя. Навіть сьогодні мені дівчинка писала: «Дитина пішла в садок, я повернулася на роботу, соціальні виплати переоформила». Це надихає.

Часто кажуть, що наш центр – перше місце в їхньому житті, де з ними спілкуються по-доброму.

Поліція

Мобільна група з протидії домашньому насильству. В центрі – Дар’я Гнєзділова.

У Кропивницькому мобільна група з протидії домашньому насильству чергує цілодобово. До її складу входять працівник патрульної поліції, дільничний і ювенал. Це пілотний проект, він почав свою роботу сімнадцятого вересня минулого року.

– На виклик виїжджає група, – пояснює інспектор сектору ювенальної превенції, капітан поліції Дар’я Гнєзділова. – Вони дивляться на ситуацію, використовуючи форму оцінки ризиків, спілкуються з постраждалою особою. Потім приймають рішення, враховуючи, чи є загроза повторного вчинення насильства, чи є загроза життю. Нині не передбачено, як раніше, що ми можемо забрати на п’ятнадцять діб кривдника. Однак ми маємо право затримати особу, доставити до відділку поліції для з’ясування всіх обставин. Також можемо винести терміновий заборонний припис, яким забороняємо кривднику знаходитися в одному помешканні з жертвою, – до десяти діб. Постраждала особа, крім того, може звернутися до суду з приводу обмежувального припису – там уже більший строк, від шести місяців до року.

– На погрози реагуєте? Якщо чоловік чи жінка просто давлять на партнера морально?

– Так, це ж психологічне насильство. За кожним фактом домашнього насильства ми ставимо кривдників на профілактичний облік, проводимо з ними профілактичні бесіди. Якщо суд направляє особу на проходження програми для кривдників, а вона не приходить туди, то ми теж приймаємо рішення щодо цієї особи.

– Можете дати якісь поради жертвам домашнього насильства?

– Найперше – не мовчати. Потрібно повідомити хоча б комусь. Якщо не поліції, то хоча б родичам, друзям. Можна і треба звернутися до психолога. У нас у телеграмі й месенджері є чат-боти, там постраждала особа може отримати будь-яку інформацію, може навіть викликати поліцію, швидку, отримати безоплатну правову допомогу, дізнатися номери всіх гарячих ліній.

Коріння насильства – у дитинстві

Андрій Фоменко. Фото з Facebook

– Витоки насильства лежать у психічній організації людини, – говорить практичний психолог Андрій Фоменко. – Про запальний темперамент зрозуміло, але не всі люди з запальним темпераментом є насильниками. Однак буває, що разом з запальним типом темпераменту в людини погано розвинена емпатія, тобто невміння співчувати. Ну і нездатність сприймати чужі кордони. Ось ці три компоненти складають перший тип насильника, який сформувався у ранньому дитячому віці, у допідлітковий період.

Уявлення про свої кордони у людини починають формуватися з трьох років і закінчують у підлітковому віці, у декого – в юнацькому. Цей тип насильника дуже погано піддається корекції. Узагальнена назва таких людей – психопати.

Другий тип – це травмовані люди. Тобто народилися і розвивалися вони нормально, але потім – наприклад, прийомна родина, дитячий будинок, булінг у школі чи батьківська родина, яка почала змінюватися. У якийсь момент сталася травматична подія. Тоді в людини формуються ставлення, які можуть призводити до насильницьких дій. Цей тип абсолютно відрізняється від першого. Ми знаходимо в людині внутрішній конфлікт, пов’язаний з певною травмою. До травм, до речі, належить і війна.

Третій тип – стереотипи виховання. Авторитарний батько прищепив певні стереотипи і кліше: всі жінки такі то, небита жінка – біда у хаті.

Можна виокремити і четвертий тип, коли людина скоює насильницькі дії під впливом провокатора чи певних подразників.

Фактично все зводиться до трьох основних типів насильства і четвертого, який теж іноді можливий.

І ще одне – алкоголізм чи використання якихось психоактивних речовин. Ось це все – психопатія, травми, стереотипи, провокації, алкоголь чи наркотики – і є основними причинами домашнього насильства.

– Що робити жертві?

– Іноді жертва навіть не розуміє, що вона – жертва. Найскладніше в такому випадку – усвідомити. Дехто, в кого, наприклад, сімейний уклад такий, що гроші в когось одного, навіть не усвідомлює, що він є жертвою. Або хтось, когось били у дитинстві, готовий, що його битимуть і далі, в дорослому житті.

З психологічним насильством – узагалі окрема історія. Скажімо, коли в Європі людину просто лякають жартома, це вже розглядається як насильство.

Залежно від типу насильницьких дій ми можемо допомогти людині відлаштувати свою позицію і почати пояснювати, що таке особисті кордони. Кордони, між іншим, – це ключове поняття для всіх жертв. Ці речі також родом з дитинства. Найпростіший приклад – відсутність дверей у кімнаті, звідси – відчуття, що твоє життя – протяг, може заходити і виходити хто завгодно.

Дуже часто основна біда сімейного насильства полягає в тому, що немає етапу між парою формального обговорення цих кордонів. Спочатку все дозволяється – така вже наша культурна особливість, вона часто дотична до родин, травмованих тоталітарним укладом Радянського Союзу. Накричати, поставити в рамки. Що значить «ти не можеш»? Умри, але зроби! Треба чітко усвідомлювати: щоб сформувати ці кордони, треба час і постійний настрій людей. Я готовий стверджувати, що жертва може змінити своє життя, відбудовуючи кордони. Я знаю такі приклади.

– Кордони з’являються з новим партнером? Чи це можливо і з насильником?

– Якщо насильник хоче змінитися, то можливо. Це складний процес, особливо для насильника, але цілком можливий. Скільки треба психологів, щоб поміняти лампочку? Один, якщо лампочка готова мінятися.

– Можна відповідати насильством на насильство?

– Якщо мова йде про психологічне насильство, то виникає питання: той, хто здійснює у відповідь на психологічне насильство акт психологічного насильства, він хто? Теж насильник. Відповідати і давати відсіч – концептуально різні речі. Давати здачі не треба, треба давати відсіч. Зупинити насильство – це, припустимо, підходить зараз до нас двометровий бугай агресивний, а я вискакую на стіл і заявляю: «Зараз як втащу чимось!» Він раз – і розуміє, що, може, і не варто продовжувати. Але ж я його не вдарив! Люди часто плутають і кажуть: «Це ж погроза». А я відповідаю: «Далі ж не пішло». Налякати насильника, відбити в нього бажання, звернутися до медіаторів – правоохоронців чи юристів, родичів. А якщо «ти мені зробив – а потім ти заснеш, а я тебе сковорідкою» – це вже зовсім інше. Жертви, до речі, й самі нерідко схильні до насильницьких дій.

Люди не розуміють, що, навчаючи дітей давати здачі, а не відсіч, наражають їх на небезпеку кримінальної відповідальності. У нас погано прописаний у законі акт самооборони. Щоб я мав змогу відповісти на насильницькі дії, треба спочатку довести, що ці насильницькі дії були. Щонайменше в тебе має бути синець, щоб ти довів необхідність самооборони. Відтак силове протистояння – це останній стереотип поведінки, який може закріплюватися в дитини.

– Чому жертви повертаються до насильників?

– Завжди легше продовжувати, ніж починати щось спочатку.

– Але ж це неприємно, боляче і так далі…

– Вам, може, і неприємно. А людині, яка звикла до насильства… В Україні у більшості жертв домашнього насильства є фактор економічної залежності. Спільна житлова площа, спільні статки, спільні діти. Тому краще підібрати соплі й терпіти далі. Хоча рано чи пізно можуть і вбити, це треба чітко розуміти. Тоді буде пізно обирати. Кожна людина вагою від вісімдесяти кілограмів може вбити іншу звичайним ударом кулака.

Наша свідомість інертна. Для жертв властива низька самооцінка. А кому ж я тепер потрібна чи потрібен? І повертаються до кривдників.

Якщо гострі відчуття в людини пов’язані лише з насильством, вона знову і знову захоче їх пережити.

– Як визначити момент, у який людина має собі сказати: «Все, з мене досить!»?

– Це чи не найсуттєвіше питання з усіх, про які ми говорили сьогодні. Дехто ж думає: «У верблюда два горба, патаму што жизнь борба». «Життя прожити – не поле перейти», тобто ми маємо страждати. Відсотків вісімдесят наших знайомих скажуть: «Так це ж життя, воно бентежне. Не все так просто. Бог терпів і нам велів». Насправді ні. Треба проаналізувати, як часто ви перебуваєте у позитивному настрої, як часто ви відчуваєте себе вільними у стосунках, як часто ви отримуєте підтримку і надаєте її у відповідь. Це якість життя.

– Тобто, коли тягнеш на собі якогось хреста, потрібно задуматись, а чи треба це?

– Точно не треба. Вас ніхто до цього не змушує, крім вас самих. Якщо якість життя – низька, його треба змінювати. Ось вам одкровення: все може бути інакше. Це як кажеш комусь, що можна жити без алкоголю, а для нього це звучить як якась невідома до цього істина. Але ж можна! Можна жити без страждань.

Колись я чотири місяці ремонтував зуби. Довгий такий процес був, затяжний. Цілодобовий зубний біль, я спати не міг, але саме тоді в мене був цікавенний проект. Я наприкінці дня стояв і курив на дванадцятому поверсі в Києві. У голові думки – лише про проект. І я спитав себе: «Я щасливий зараз?» Так, виявляється, зубний біль був на другому місці.

І ще про кордони. Людина з чіткими кордонами завжди відчує наближення хижака, гарантую. Вона не дозволить навіть говорити з собою, вона ухилиться від контакту. А люди з депривованою поведінкою – ні, вони йдуть на контакт. Це свята правда. Якщо ви дитині не даєте достатньо безумовної батьківської любові, вона шукатиме підтримку і цю любов деінде, вона не відчуватиме, коли її використовують. Відомий американський насильник і вбивця Тед Банді чітко розумів, до кого підкочує, він точно знав, що спрацює.

Сидить на сходах хлопець і наполегливо чекає на дівчину. Вона не хоче його бачити, а він її чекає. Це теж форма насильства. Він тисне на неї. А жінки як, буває, до цього ставляться? Чекає під дверима – значить, кохає.

Чоловіки теж звертаються. У нас же сексизм навпаки. Жінки іноді пригнічують чоловіків удома. Потім, коли він виносить її з кімнати, вона заявляє: «Ой, він скоїв по відношенню до мене насильство». А те, що вона вимкнула телевізор, викинула його пляшку з пивом, кричала, що чули всі сусіди? Що ж він мав робити? Жінки дуже часто провокують, це і є той четвертий момент, про який ми на початку говорили. У жінок так само часто, як і в чоловіків, трапляються насильницькі типи поведінки. Жінка не винна, твердять нам. А я кажу: може і вона бути винною, коли доводить чоловіка до ручки.

Де знайти прихисток

Олег Краснокутський. Фото з Facebook

Куди піти жертві домашнього насильства, що уникнути спільного проживання з кривдником? Наразі у Кропивницькому вибір не надто великий. Якщо є дитина – можна звернутися до згаданого вже центру, яким керує Інна Жолобова. Ще є благодійна християнська організація Дім милосердя. Через якийсь час з’явиться і відповідний комунальний заклад.

– Міського центру для жертв домашнього насильства у Кропивницькому немає, – розповідає директор Кропивницького міського центру соціальних служб для сім’ї та молоді, депутат міськради Олег Краснокутський. – Ми з громадою намагаємося його створити вже кілька років. На сьогодні ми з керівництвом міста визначилися попередньо, де ми можемо його розмістити, там уже є готовий об’єкт комунальної власності. Розпорядженням міського голови було створено робочу групу з розробки положення, напрацювання документів тощо. Міський центр соціальних служб для сім’ї та молоді спільно з громадською організацією «Територія успіху» розробив це положення, вже є проекти штатного розпису і кошторису. На останньому засіданні робочої групи ми це все погодили і рекомендували міській раді затвердити. Половину шляху ми пройшли. Тепер міська рада повинна прийняти рішення щодо його створення, затвердити документи і виділити фінансування для утримання центру та існування.

Складно сказати, на скільки місць розрахований центр. У ньому будуть п’ять-шість кімнат. Однак про конкретну дату його відкриття поки говорити зарано.


Навести точну статистику постраждалих від домашнього насильства неможливо. Хтось не усвідомлює, що він – жертва, хтось мовчить і не просить допомоги. Однак це якраз той випадок, коли мовчати не можна. Розповідайте рідним і друзям, викликайте поліцію, бийте в усі дзвони. Це – ваше життя. І лише від вас залежить, як ви його проживете.

О 16:00 щонеділі ми надсилаємо лист, у якому пишемо про головні події тижня, що минув (пріоритет - Кіровоградщина, але згадуємо і про всеукраїнські, якщо вони мають якесь відношення до області). У повідомленні також - анонси на наступний тиждень.


Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.