Багатостраждальні недобудови Долинської можуть повернутися до життя. Але це не точно

5153
кількість переглядів
Типовий будинок забудови кінця 1980 - початку 1990 років. Фото: «Вікіпедія»

У процесі будівництва Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд (КГЗКОР), що поблизу Долинської, передбачалося заселення робітників у нові будинки. Після припинення будівництва у місті лишився фактично «заморожений» мікрорайон.

Історію цього великого проєкту часів розвиненого соціалізму ваш покірний слуга знає з власних спогадів та відкритих джерел всесвітнього павутиння. Наприкінці 80-х словаки, німці, румуни та болгари звели цілий мікрорайон для майбутніх робітників гірничо-збагачувального комбінату. За планами, Долинська мала стати могутнім індустріальним центром з населенням десь 50-70 тисяч жителів.

Під час будівництва у тодішньому Кіровоградц з’явилася нова група людей. Їх складно називати фарцовщиками, але принцип був той самий. На території будівництва країни-засновники відкривали свої магазини та завозили для власних працівників звичну для них продукцію. Саме тоді у місті почали з’являтися румунські кросівки, болгарський бренді «Сланчев бряг», дивні німецькі сосиски у банках та справжнє чеське пиво. Звичайно, не в магазинах, але дістати можна було. Поїздки у Долинську стали для частини заповзятливих жителів обласного центру непоганим приробітком. Але тривав він не довго – до початку 90-х. На жаль, більшість багатоповерхівок так і не заселили. Потік дефіцитної продукції поступово вичерпався.

До початку 90-х у новобудовах вже навіть була сантехніка, але в «лихі роки» населення неабияк почистило порожні квартири, дослідивши їх на предмет «зайвих» металевих радіаторів та труб. Щоб запобігти подальшому розкраданню та руйнації будинків, на перших поверхах встановили ґрати.

Щось зробити з цими будинками намагалися в усі роки незалежної України. Перед виборами майже кожен кандидат розповідав про свої плани щодо відновлення, заселення чи навіть перебудови. Але обіцянки залишалися обіцянками. Проблема була в тому, що будівництво велося за спільні кошти кількох держав соціалістичного табору. Після 1991 року і в них сталися значні зміни. Чехословачина взагалі розпалася, всі права на недобудову отримала Словаччина. Вона разом з Румунією зараз вимагають від України або добудувати комбінат і компенсувати їм витрати продукцією, або оплатити витрачені зусилля грошима. Причому Словаччина націлилася на 100 мільйонів доларів. Україна ж займає дивну позицію – просто ігнорує претензії, періодично намагаючись виставити недобудову на торги, сподіваючись на вигідну ціну. Будівництво КГЗКОРу практично не просунулося, він так і залишився законсервованим довгобудом без виразних перспектив, і лише претензії західних партнерів та їхній контроль на об’єкті врятували його від повного розграбування і знищення.

Житловий масив у Долинській. Фото: «Вікіпедія»

Спочатку комбінат збиралися продати у 2005-му. Кабінет Міністрів своїм розпорядженням затвердив план-графік підготовки. До 1 вересня мали підписати відповідні зміни й доповнення до міжнародних протоколів із Румунією і Словаччиною як з країнами-учасницями будівництва. Пропозицію нашої країни про продаж української частки окремо з подальшим узгодженням ціни з іншими учасниками не сприйняли партнери, особливо Румунія. Бухарест тоді запропонував три варіанти вирішення проблеми: повернути гроші, поставити в рахунок витрачених на будівництво коштів котуни (кінцевий результат роботи комбінату) або взагалі віддати їм КГЗКОР в управління (таку ідею висувала Румунія ще навесні 2004 року). Та спроба завершилася нічим.

У 2006 році до Кабміну надійшла пропозиція російської компанії «Металоінвест» (Алішер Усманов і Василь Анісімов) та її українського партнера «Смарт-груп» (Вадим Новинський) створити на базі комбінату спільне підприємство, залучити для запуску першої лінії 400 мільйонів доларів та забезпечити виробництво на проектній потужності 10 мільйонів тонн на рік.

У різні роки цікавилися долею комбінату багато потенційних покупців: «Северсталь», Магнітогорський МК, «Індустріальний союз Донбасу», Mittal Steel, китайська корпорація Sinosteel. Але далі цікавості діло не пішло.

Минулого тижня до Долинської завітали заступник Міністра з питань стратегічних галузей промисловості України Віталій Немілостівий і заступник голови Всеукраїнської асоціації ветеранів Афганістану та антитерористичної операції Юрій Калугін.

Як розповів журналісту CBN голова Долинської райдержадміністрації Євген Звіздовський, у першу чергу обговорювали питання передачі недобудованих житлових будинків на баланс міста.

– Обговорювалися питання подальшого існування комбінату, навіть переформатування підприємства не тільки під переробку котунів, – сказав Звіздовський. – Говорили навіть про варіант створення підприємства з виготовлення патронів для ЗСУ. Тож потреба в будинках є. А ще обговорювався з Юрієм Калугіним проект передачі частини квартир для задоволення потреб у житлі учасникам АТО. У нас близько 200 чоловік цієї категорії стоять у черзі на квартиру. Таким чином, це така двостороння спроба: переформатування комбінату за державний кошт та передача у комунальну власність будинків з їх реставрацією в рамках державної програми підтримки ветеранів.

Євген Звіздовський сподівається на особистий візит президента, швидкі дії та позитивні рішення. Почекаємо?

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.