Топчики-горобчики. Колонка про маразми місцевих виборів-2020

1632
кількість переглядів
Фото Ігоря Філіпенка, CBN

Юхим Мармер, «Україна-Центр»

Мы рождены, чтоб фейки сделать былью!

Ми з вами дорослі люди і вже точно знаємо, куди йде літо і де після Старого Нового року ховається Дід Мороз. Залишилося з’ясувати лише одне питання: куди після виборів дівається ціла армія політтехнологів і піарників?

Більшість з них – аматори, і після виборних баталій вони просто повертаються до своїх мирних професій викладача, журналіста, чиновника. А «особливо обдаровані» просто шукають нові замовлення, як правило, у сфері комерційної реклами. Для них практично нічого не змінюється, тільки замість Пальчевського – сир «Пирятин», а замість Верещук – насіння «Сан Санич». Ті ж сценарії, ті ж картинки, ті ж голоси.

З фантазією у цих хлопців і їхніх роботодавців, як і раніше, погано. До «іменних» продуктових наборів, лавок, дверей у під’їздах додався хіба що «благодійний» банкомат у селищі Гірничому. Сподіваюся, «мецената» обрали – треба ж заохочувати свіжі ідеї. Але найгірше – намети. Те, що виглядає природно (хоча й убого) на ринку, абсолютно не личить центральним площам і скверам міст. Та й користі від них. Ось абсолютно реальний приклад.

Намет у Центральному сквері, «центріше» нікуди. Мужички-агітатори роздають газетки, на першій сторінці – знайомі обличчя. Питаю, а хто такий цей Сергій Калапа? Відповідь: «А хрін його знає. Здається, з “Гідросили”. Грошей, видно, багато…» Ну і так далі. А Сергій Георгійович, мабуть, абсолютно переконаний, що директора заводу «Ельворті» (він же «Червона зірка») у нашому місті знають майже всі. Принаймні його власні агітатори… На зупинці біля готелю «Київ» за рукав хапає «агітаторка» з роздатковим матеріалом: «Ось, візьміть! Беріть десяток, у господарстві згодиться!» А де ж іще може згодитися ця пачка глянцевого паперу з пафосно-безглуздим текстом…

Ще одне спостереження: трендом політичної телереклами-2020 стали «вони». «Вони хотіли нас розділити», «Вони нічого не збудували», «Вони тридцять років нас грабують». І так буквально всі партії – ті, що були при владі, ті, що є, і ті, що дуже хочуть їсти. При цьому, хто такі «вони», не уточнюють. Мабуть, соромляться.

Незважаючи на появу нових партій – білих і пухнастих, – менше бруду на виборах не стало. Більш того, до «шпалер» на стінах і стовпах додалося величезне болото в соціальних мережах. У це лайно, що настирливо розлазиться з кожного монітора і телефону, вбухали мільйони доларів. Єдиний плюс – робочі місця для ботів, чорнушників і пропагандонів.

…Проголосувавши рано вранці, остаточно переконався в тому, що ці вибори треба було переносити на весну-літо наступного року. Виборчі дільниці – фактично розсадники коронавірусу. Ми самі собі створимо вже третю хвилю епідемії чи підхльоснемо другу. Або вийдемо на пік першої і єдиної – без різниці, важливий результат. А він неминуче плачевний.

Перенести вибори могла одна людина в країні – президент. Подати законопроект до Верховної Ради, переконати монобільшість. Так, його б порвали на шматки опоненти, але це дрібниці в порівнянні з ціною в десятки тисяч життів українців. Так, перевибори дуже потрібні для завершення процесу децентралізації, але перемучились би, перетерпіли. А за цей час підготували б країну до більш безпечного голосування в умовах жорстокої епідемії. Відпрацьованих способів дистанційного голосування вистачає, і вони не складніші, ніж оплата комунальних послуг по телефону. Але, мабуть, Володимиру Зеленському не вистачило розуміння реальної ситуації. Тепер його будуть мочити щосили ті, хто рвав би його за перенесення виборів. Чесно кажучи, не співчуваю президенту в цьому питанні ні краплі.

І останнє. Демократія – це, безумовно, важливо, але така дика кількість кандидатів у депутати нічого спільного з демократичним вибором не має. Це як свобода слова і свобода фейку. Що за патологічне бажання неодмінно стати «слугою народу» в допартійному сенсі цих слів? Близько чверті мільйона зареєстрованих кандидатів від майже 200 партій! З цим дев’ятим валом треба закінчувати. П’ять бюлетенів на одного виборця – це дуже багато. А паперу як шкода…

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.