Шкільні олімпіади: прощавайте чи до побачення?
Айнура Алієва, «Україна-Центр»
У зв'язку з карантином у всій Україні скасували учнівські олімпіади та турніри. У дистанційному форматі будуть проводитися тільки всеукраїнські учнівські конкурси з навчальних дисциплін і конкурси-захисти науково-дослідницьких робіт.
І це не дивно, адже, згідно з останньою заявою статистики, з початку навчального року в Україні Covid-19 захворіли майже 12 тисяч школярів і 24,5 тисячі вчителів. А звичний формат олімпіад передбачає скупчення великої кількості дітей і вчителів. Явно в нинішній епідеміологічної ситуації в країні заходи такого роду абсолютно недоцільні. Втім, питання, наскільки необхідні ці олімпіади самі по собі навіть в умовах нормального (НЕ карантинного) життя, давно назріло...
Що дає участь в олімпіадах? Невеликі пільги під час вступу (тільки в тому випадку, якщо вступаєш з профільного предмету, по якому брав участь в олімпіаді); високу оцінку з предмету олімпіади; формальне визнання учня у школі в разі перемоги або призового місця і... По суті, все.
А скільки потрібно витратити годин підготовки до всіх цих олімпіад, скільки йде емоційного і розумового напруження! І це дійсно мало б сенс, якби вся система шкільних олімпіад і правда була такою прозорою, як про неї люблять говорити. А то ж, поки одні старанно готуються і чесно виконують завдання, керуючись виключно своїми знаннями, інші дивним чином уже заздалегідь знають питання і правильні на них відповіді.
У мене є всі підстави говорити про це, оскільки я сама в шкільні роки пройшла не один десяток олімпіад, до кожної з яких готувалася більш ніж серйозно, але, незалежно від цього, вище третього місця на міському та обласному етапах просунутися не вдавалося. Був навіть один кричущий випадок: на олімпіаді всім учасникам роздали по одному листку-бланку з завданнями, і тільки одній-єдиній школярці чомусь видали бланк, який складався з двох листків. Вона абсолютно спокійно дивилася в цей другий листочок і відзначала відповіді в першому. І, звичайно, отримала перше місце.
Після того випадку мені стало все ясно. Який сенс переживати і готуватися, коли в більшості випадків все вже заздалегідь вирішено? Зараз я розумію, що, крім усього іншого, такі події - це великий психологічний стрес для багатьох дітей і підлітків, які вірять у справедливу оцінку їхніх знань і зусиль, як і я свого часу...
Реальність цих припущень підтвердив і наш експерт у сфері освіти, який зсередини знає всю цю олімпіадну систему, тому що працював у ній не один рік: «Олімпіади в тому форматі, у якому вони були до сьогоднішнього дня, - це форма роботи з обдарованими дітьми, що віджила себе. І по факту вони нікому не потрібні: ні вчителям, ні журі, ні дітям. Є такі вузькі предмети, які вивчаються лише в певних спеціалізованих школах, але навіть з них проводяться олімпіади. Не можна заперечувати і те, що ганебний витік інформації на цих заходах також часто трапляється. Завжди були діти, які знали завдання до початку олімпіади. Як це все відбувається - можна здогадуватися. Загалом ця система - пережиток радянської школи, від якої ми вже протягом тридцяти років все ще ніяк не можемо оговтатися».
Чи повернуть олімпіади після карантину - ще невідомо, але хочеться вірити, що ні. Адже й справді ця система потребує якщо не повного скасування, то щонайменше неабиякого вдосконалення.