Гори воно все вогнем... Про історію унікального заводу в Кропивницькому

Геннадій Рибченков, «Україна-Центр»

У Кропивницькому горів завод імені Таратути. Точніше те, що від нього залишилося. Горів серйозно, 300 квадратних метрів даху палало, сім пожежних машин гасили. Горів покинутий цех, де було повно сміття, бомжі лазили і т. д. Слава богу, ніхто не постраждав.

У ТЕМУ

• У Кропивницькому горить завод ексмера (ВІДЕО)
• Рятувальники гасили пожежу на заводі ексмера Кропивницького три години (ФОТО)

Будівлі цій 125 років! За царату це був завод Шкловського, випускав обладнання для млинів і олійниць, сівалки, віялки і багато чого ще сільськогосподарського. Сьогодні це вже зовсім не завод, а просто площі, які здають в оренду. На землях колишнього заводу знаходяться супермаркет «Фуршет», автосалон «Фольксваген», дві приватні поштові служби, готель і ресторан «Шенген», сауна, відділення банку, профспілкова організація, пара кафе. А колишній Будинок культури заводу давно відданий під клуб «Вельвет» з боулінгом, дискотеками тощо.

Напевно, 99,9 відсотка жителів міста не скажуть вам - а хто такий, власне, цей Таратута? Зрозуміло, більшовик. Народився в Єлисаветграді. На заводі попрацював близько року. Відомим він став завдяки такій історії.

Російський фабрикант меблів Микола Шмідт у ніч на 13 лютого 1907 року помер у Бутирській в'язниці, куди потрапив за підтримку революціонерів. Молодший брат покійного відмовився від своєї частки спадщини. Всіма грошима розпоряджалися дочки, сестри Катерина та Єлизавета. Більшовики вступили в боротьбу за спадщину. Вона була довгою й аморальною, з використанням фіктивних шлюбів. Ленін подбав про те, щоб двоє надійних більшовиків посваталися до сестер Шмідт. Один з них, Віктор Таратута, умовив дружину Єлизавету відразу ж віддати більшовикам усі свої гроші.

[caption id="" align="aligncenter" width="640"] Фото УДСНС в області[/caption]

Ленін говорив у бесіді з одним із соратників: «Віктор хороша людина, тому що він ні перед чим не зупиниться. Скажи, ти зміг би бігати за багатою дівчиною з буржуазного стану заради її грошей? Ні? Я б теж не став, не зміг би перебороти себе, а Віктор зміг... Ось чому він незамінний».

За пропозицією Леніна Таратуту обрали кандидатом у члени ЦК. Після революції його призначили головою правління банку зовнішньої торгівлі. У Єлисаветграді - Зінов'євську - Кірово - Кіровограді він більше ніколи не був.

Чим унікальний був завод? Він єдиний в СРС� обладнував невеликі трактори МТЗ (Мінськ), ЮМЗ (Дніпропетровськ) і ТТЗ (Ташкент) невеликими підйомниками. Ось як технічно це описувалося: «Підйомник монтажний спеціальний ОПТ-9195 призначений для обслуговування повітряних ліній електропередач і теплотрас, виконання ремонтних, будівельно-монтажних та інших робіт на висоті до 11 м. Підйомник має додаткове обладнання - люльку для проведення монтажних операцій при будівництві та бульдозерний відвал для планувальних робіт при підготовці робочого майданчика.

За допомогою підйомника ОПТ-9195 встановлюють опори ЛЕП 0,4-10 кВ, проводять ремонт підстанції до обладнання магістральних електромереж, обслуговують мережі зовнішнього освітлення».

До речі, останній великий контракт вже стагнуючого заводу був з Узбекистаном - 18 тракторів ТТЗ були обладнані підйомниками в 2007-2008 роках.

За довгу історію як тільки не називався завод: «Профінтерн», потім «Червоний Профінтерн», КРМЗ Укрремтреста, КРМЗ ім. В. Таратути, ВАТ «КРМЗ ім. В. Таратути», КП «КРМЗ ім. В. Таратути», ТОВ «КРМЗ ім. В. Таратути».

До речі, як не парадоксально, керувати заводом, що вмирав, вигідно з політичної точки зору. Один колишній директор Володимир Пузаков був міським головою, інший колишній директор Вадим Дрига - заступником міського голови. За дивним збігом, серед співвласників того, що раніше було заводом, значилися в різний час їхні родичі.

Якимось дивом п'ять років тому ще Кіровоградська міська рада безкоштовно передала у власність ТОВ «Інвестиційно-фінансова група "Центр"» дві ділянки землі під колишнім заводом - 0,3022 га та 0,1644 га. Тепер вона здає в оренду цю нерухомість. Серед засновників цієї щасливої організації теж є родичі згаданих вище колишніх міських керівників.

Роздачу колишнього заводу почали з Будинку культури. Йому якось до цього не дуже щастило. Я виріс просто біля цієї будівлі, на вулиці Тимірязєва. Пам'ятаю, як викопали котлован, забили палі і... років на десять закинули. Ми там пацанами грали. І навіть лазили в темний час доби на завод, тягли звідти якісь залізяки. Потім Будинок культури просто стрімко побудували наприкінці вісімдесятих - початку дев'яностих. І довгий час він просто стояв без діла. Нікому було співати-танцювати, і грошей на це не було. Пам'ятаю, що хтось зламав двері в бомбосховище, яке було облаштоване в цокольному поверсі будівлі, і ми там лазили, знаходили якісь рвані протигази... А в 2005 році туди прийшов «Вельвет», вдихнув життя.

Що ж тепер з підйомниками на основі тракторів? Їх і зараз випускають різні невеликі заводи. Навіть у Кропивницькому є такий на Кущівці. Але завод імені Таратути не випускає.

А навіщо? Простіше просто брати гроші з орендарів. І гори воно все вогнем...