Кандидат на посаду ректора ЦДПУ Сергій Михида: «Рішення - колегіальні, відповідальність - персональна»

CBN продовжує цикл інтерв’ю з претендентами на посаду ректора Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Сьогодні до вашої уваги - розмова з проректором з наукової роботи, доктором філологічних наук, професором Сергієм Михидою.

Перший заступник міністра освіти та науки Микола Кизим підписав наказ про проведення виборів ректора Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

На посаду претендують сім кандидатів:

– доктор історичних наук, професор Анна Дефорж;

– кандидат хімічних наук, доцент Євген Клоц;

– доктор філологічних наук, професор Сергій Михида;

– доктор педагогічних наук, професор Валерій Радул;

– доктор філологічних наук, професор Олег Семенюк (він нині виконує обов’язки ректора);

– доктор юридичних наук, професор Євген Соболь;

– кандидат юридичних наук, доцент Віталій Юрах.

Вибори повинні пройти таким чином, щоб протокол про підрахунок голосів потрапив до міністерства не пізніше 12 березня. За попередніми даними, голосування відбудеться 25 лютого.

- Що нині не так в університеті?

- Про «не так» я не даватиму інтерв’ю. Лише останні п’ятнадцять років я на різних посадах у ректораті: помічника ректора, проректора з науково-педагогічної і виховної роботи, проректора з наукової роботи. А до цього – керівника молодіжної організації, завідувача магістратурою. Все, що відбувається в університеті, ось уже скоро 35 років відбувається на моїх очах і за моєї безпосередньої участі. Наш заклад має своє минуле, теперішнє і повинен мати майбутнє. І передусім університет – це люди, великий кількатисячний колектив. Вони щодня віддаються роботі, кожен на своєму місці, на всі сто відсотків, а в ситуації з пандемією – іноді й на більше, готуючись до занять, приймаючи телефонні дзвінки й виходячи в ZOOM пізно увечері. Тому, якщо говорити, що «все не так», означає заперечити все, що роблять викладачі і студенти та ті, хто супроводжує освітній процес.

https://cbn.com.ua/2021/01/20/kandydat-na-posadu-rektora-tsdpu-vitalij-yurah-nadpotuzhnyj-vysh-staye-mistechkovym/

- Але хіба немає нічого, що ви хотіли б змінити, ставши ректором?

- Перш ніж говорити про зміни, треба визначити засади і принципи, які передбачають шлях до успіху університетської спільноти. Передусім, це розуміння спрямованості зусиль і намагань. Я вбачаю їх в університетоцентризмі, коли йдеться про зовнішні виклики і чинники, і людиноцентризмі, коли йдеться про середовище, в якому працюємо і навчаємося. У центрі завжди має бути людина – яка викладає, і яка навчається.

Тому важливими принципами є толерантність, особиста порядність і вимога до її побутування на всіх рівнях адміністрування.

Взаємоповага і доброзичливість – у ставленні колеги до колеги, керівника до підлеглого, викладача до студента і навпаки. Без цього принципу заклад вищої освіти взагалі важко уявити.

Ще важлива річ, на якій хочу наголосити, – корпоративна згуртованість. Це словосполучення модне, особливо перед святами. Для мене ж воно означає, що ти – член цієї спільноти, де б ти не був, що ти відчуваєш відповідальність за університет на всіх рівнях свого буття: викладацькому і студентському, готуючись обопільно до занять; особистісно-побутовому, коли пишаєшся тим, де ти працюєш, навчаєшся, живеш; науковому, коли твоє ім'я і твої праці уславлюють alma mater.

Прозорість у прийнятті рішень. Якщо вони стосуються тієї чи іншої кафедри, того чи іншого факультету, підрозділу, то підрозділ цей повинен знати про них і розуміти. Бо, знову ж таки, всі рішення стосуються окремої людини. І рішення ці повинні бути предметом обговорення в колективі. Тоді й університет стає згуртованішим, ближчим до тебе і, відповідно, розвивається.

Якщо говорити про кадрову політику, то вона має бути збалансованою. Визначальні риси при призначенні на будь-яку посаду – не особисті зобов’язання або прихильності, а лише ділові якості.

Студентоцентризм. Я п’ять років був проректором із науково-педагогічної і виховної роботи, багато спілкувався зі студентами за межами власне освітнього процесу. Тому розумію, що орієнтація на студентство – це ставлення до їх особистості як до найвищої цінності плюс створення умов для здобуття знань, здорового дозвілля, всебічного розвитку студентського самоврядування. Адміністрація, ректорат має підтримувати студентські ініціативи, як це, власне, і відбувалося довгі роки. До речі, саме становлення студентського самоврядування стало для мене свого часу одним із перших завдань-викликів у ректораті, які ми разом із заступниками деканів з виховної роботи, кураторами груп успішно реалізовували.

Переконаний в необхідності апгрейду виховної роботи. Пандемія покликала до життя формулу: «Як було раніше, вже не буде». Обов’язково буде краще! Уроки, які ми проходимо, долаючи сьогоднішні виклики, збагачують нас досвідом, і студент ЦДПУ, як і зазвичай, окрім високої кваліфікації, одержаної в освітній парадигмі, виходитиме зі стін закладу спроможним до організації культурно-масових заходів, реалізації своїх громадянських інтенцій.

В університеті є профспілки: викладачів і співробітників та студентів. Я вбачаю співпрацю адміністрації з ними у плані підтримки ініціатив і захисту соціальних інтересів на всіх рівнях, коли потребується допомога.

Що потрібно активізувати? Зокрема роботу зі стейкхолдерами: школами і закладами й установами, для яких ми готуємо фахівців на непедагогічних спеціальностях. Це дозволяє випускати хороші кадри, адже освітній процес спрямовується на запити роботодавців. Але не тільки. Ця співпраця у перспективі дає хорошого і розумного абітурієнта, який заздалегідь знає про контакти між університетом і його майбутнім працедавцем. Кругообіг!

А ось головний принцип, на якому я стою вже багато-багато років, – системний підхід. Він дає змогу бачити процес цілісно, розуміти, що відбувається, що потрібно спланувати, якими будуть наслідки.

- Ваш опонент на виборах Віталій Юрах прогнозує, що філфак може зникнути чи принаймні перетворитися на відділення при якомусь іншому факультеті.

- Я відповім на запитання таким чином: не можна відштовхуватися від програми чи слів одного кандидата. Ця інформація вже розбурхала пристрасті. Я впевнений, що ми не можемо втрачати те, що принесло нам славу, що принесло ті результати, які маємо на сьогодні. І над цим мають працювати і ректорат в цілому, і ректор, і колектив. А говорити про проблеми, яких не знаєш глибоко, - небажано.

[caption id="" align="aligncenter" width="640"] Сергій Михида. Фото Ігоря Філіпенка, CBN[/caption]

Як професор кафедри української та зарубіжної літератури зсередини знаю потенціал факультету. Філфак був, є і буде. Як і решта факультетів, про які в інтерв’ю говорив мій колега. Для цього є всі інструменти, є позитивний імідж університету, який руйнувати заради досягнення власної мети будь-якою ціною негоже.

Для університету є важливими кілька сфер. Наші предки вбачали стійкість тієї площини, по якій вони ходили, у наявності трьох опор – черепах, китів, слонів тощо. Тож і будь-який заклад вищої освіти має три основи: освітню, наукову і матеріально-господарчу. Освітня - визначальна, наукова, з одного боку, забезпечує освітню, з іншого – сприяє зростанню авторитету вчених і закладу в цілому. Фінансово-матеріально-господарча дозволяє успішно працювати освітній і науковій сферам. Сучасний світ потребує ще однієї – IT-сфери, без якої існування решти трьох неможливе. Між усіма має бути баланс.

Так само він має бути він і в освітній сфері – між започаткованими дуже давно програмами й сучасними, які зараз потрібні нашому краю, потрібні Україні. Наш університет – педагогічний, має довжелезну традицію, корені якої сягають ХІХ століття. Але при цьому, зберігаючи попри все педагогічний профіль – це моє переконання! - треба розвивати і нові освітні й освітньо-наукові програми. Це той шлях, яким варто йти. Баланс – запорука існування будь-якої системи.

Крім того, не існує університету без науки. Важливою вважаю підтримку амбіцій молодих учених. Надаючи їм можливості для розвитку, підтримуючи, ми зрештою працюємо на наших студентів, адже їм викладатимуть високопрофесійні люди. Ви питали, що не так. А я ось, що хочу сказати: лише за останні п’ять років ми побагатшали – тридцять три доктори наук, п’ятнадцять кандидатів наук, двадцять чотири професори, шістдесят два доценти!

Разом з тим, значимою є повага до здобутків метрів, учених з іменем, науковими школами. Забезпеченість університету кадрами завжди була на високому рівні і є в пріоритеті.

Університет не є сам по собі, він – частина великого, глобального простору. Міжнародна діяльність університету – одна зі сфер, без якої його просто не можна уявити. Ця робота також має базуватися на інтелігентному супроводі тих, хто цього прагне. Торік ми взяли участь у майже двохстах міжнародних конференціях, семінарах, форумах на всіх континентах. Наші студенти мають змогу отримувати дипломи у європейських університетах, у нас є програми академічного обміну. Розвивати цю сферу для мене – справа честі. Продемонструвати свої можливості, побачити, як такі ж процеси відбуваються у світі, – ось це і є розвиток, рух уперед. Студент почувається – і так має бути – частинкою світової науково-освітньої спільноти.

Університету не можна жити без здобуття грантів, участі у програмах, які можуть принести фінансування. Тут моя позиція така: підтримка грантових ініціатив на місцевому, українському й міжнародному рівнях. Викладач, беручи участь у цих програмах, отримує зароблений інтелектуальною працею особистий дохід. А університет при цьому – більшу міру державного забезпечення усіх видів діяльності. Саме так працює нині міністерська формула фінансування закладів вищої освіти.

Фінансово-матеріально-господарча основа – продовження створення умов для наукової й освітньої роботи, дозвілля, побуту. В нас є гідні умови для проведення освітньої й наукової діяльності, хороші спортивні, тренажерні зали, а відтак – можливості для оздоровлення викладачів і студентів.

Інформаційні технології – це те, що потребує постійного оновлення: технічної бази, програмного забезпечення. Без наявності нових технічних можливостей нині неможливо здобути освіту того рівня, яку ми завжди надавали. Мультимедійні дошки, комп’ютери, сканери тощо…

Та інформаційна сфера – це не лише техніка і софт, це забезпечення іміджу, місця університету серед йому близьких. Університет повинен бути сучасним!

Що цікаво, підвищення рейтингу – це знову ж таки крок до збільшення фінансування. Рейтинг завдяки інтелектуальним здобуткам зростає - зростає фінансування університету на всі сфери його діяльності.

- Якою ви бачите людину, яка очолює університет? Якими якостями повинен володіти ректор?

- Найперше він не повинен боятися брати на себе відповідальність. Рішення мають прийматися колегіально, а відповідальність бути – персональною.

Ректор має бути цілеспрямованим, мислити далекоглядно і стратегічно. Він не може справлятися зі всім сам, один у полі не воїн, тому важлива для керівника риса – він повинен грати у команді однодумців. Ще - інтелігентність, адже ректор презентує десятки поколінь національної еліти, виваженість, бо робота з людьми потребує такту й психологічної рівноваги, привітність, чесність і відкритість.

- Корупція в університеті є?

- Вважаю, що називати наш заклад корумпованим не можна. Розкажу майже притчу. Якось, коли я ще організовував виховну роботу, один мій колега повернувся зі стажування в Німеччині. Я запитав у нього, хто займається виховною роботою в німецьких гуртожитках. Поліція, відповів він.

Питання корупції – це питання відповідних структур. Крім того, в університеті є спеціальний уповноважений з питань боротьби з корупцією. Прикладів, які б дозволяли говорити про корупцію у виші, я не бачу.

- Навіщо вам особисто посада ректора?

- Думаю, ви це запитання, як і про корупцію, будете всім кандидатам задавати.

- Так. Торік ви не балотувалися на керівника університету, в нинішньому році чомусь вирішили спробувати свої сили.

- Скажу так: сьогодні я відчуваю цю можливість, маю значний довід – цьогоріч тридцять років – роботи в університеті, керував молодіжною організацією, магістратурою, опікуюсь науковою роботою, кадровими питаннями. Я не можу стояти осторонь тих процесів, що відбуваються. Університет для мене – не лише альма-матер – місце навчання, формування, це велика частина життя, це робота, без якої його не уявляю.