Поліція Кіровоградщини заявила, що викрила групу рабовласників. Схоже, не все так однозначно

3254
кількість переглядів
реабілітаційний центр

Реабілітаційний центр для нарко- та алкозалежних у Малій Висці після сімнадцяти років існування опинився на межі закриття. Правоохоронці відрапортували, що за цією вивіскою ховалася банда, яка продавала людей у трудове рабство.

Поліція

У п’ятницю, 19 лютого, один з керівників реабілітаційного центру «Благодать» у Малій Висці Максим Волошин розповів CBN: «Вчора вранці провели обшуки у мене вдома, ще в одного керівника центру, в пастора нашої церкви і в самому центрі. Мова йшла про частину другу статті 149 Кримінального кодексу, в народі на неї кажуть “трудове рабство”».

Поліція спочатку відмовилася від коментарів, посилаючись на таємницю слідства. Однак після публікації новини розіслала місцевим ЗМІ офіційний прес-реліз. Наводимо його повністю: «Під виглядом функціонування “реабілітаційного центру” спільники займалися вербуванням жителів інших областей, які потрапили у складні життєві обставини, та примушували їх до фізичної праці.

Під час розслідування кримінального провадження було встановлено, що протиправною діяльністю займаються троє жителів Кіровоградщини.

Працівники відділу боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми спільно зі слідчими та управлінням карного розшуку поліції області, із залученням спецпідрозділу ГУНП, провели понад 10 обшуків житлових та не житлових приміщень, а також транспортних засобів, що належать спільникам.

За результатами вжитих заходів було виявлено та вилучено речові докази, які вказують на причетність осіб до вчинення кримінальних правопорушень.

Розслідування проводиться у рамках кримінального провадження, розпочатого за ч. 2 ст. 149 (торгівля людьми) Кримінального кодексу України. Санкцією статті передбачено покарання – позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої».

У понеділок, 22-го, начальник відділу боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми ГУ НП в області Микола Мальований прочитав напам’ять витяг з прес-релізу на камеру телеканалу «Вітер»: «Викрито групу осіб, які під виглядом функціонування реабілітаційного центру займалися вербуванням жителів інших областей, які потрапили у складні життєві обставини, та примушували їх до фізичної праці. Санкцією статті передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років».

Реабілітаційний центр у Малій Висці – не перший в Україні, що потрапив у поле зору правоохоронців останнім часом. Наприкінці січня Рівненська обласна прокуратура направила до суду «обвинувальний акт стосовно 22 осіб за катування, вчинене організованою групою осіб, а також за незаконне позбавленні волі та викрадення людей (ч. 2 ст. 127, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 146 КК України) <…> Всі учасники групи – прихожани однієї з церков, а організатор угруповання називав себе її пастором. Всередині групи діяла стійка ієрархія, з чітким розподілом функцій учасників. Загалом в орендованих приватних будинках вони облаштували шість таких “реабілітаційних центрів” на Рівненщині та один на Тернопільщині».

10 лютого на сайті Головного управління Нацполіції в Одеській області з’явилося повідомлення: «В Одесі поліцейські припинили роботу незаконного реабілітаційного центру, де насильно утримували людей». Днем пізніше ГУ НП у Дніпропетровській області заявило: «На Дніпропетровщині поліцейські скерували до суду обвинувальний акт щодо членів двох організованих злочинних угруповань, які втягували людей у трудове рабство».

Що говорять у «Благодаті»

Перше, що відчувається, коли автор цих рядків заходить у приміщення реабілітаційного центру в Малій Висці, – запах смаженої цибулі. На кухні порається Герасимович – один з тих, хто ще минулого тижня проходив тут реабілітацію.

– Звичайно ж, нелегко після крадіжок на дозу перейти до праці. Звичайно ж, треба дисципліна. Звичайно ж, треба виконувати правила, з якими погоджуєшся. Інакше не можна, – каже один з керівників центру Руслан Ібрагімов. – Починалося ще все у дев’яностих. Я сам з цього міста, виріс тут. Ми тут разом починали колотися, нас саджали в тюрми. Все було романтично і красиво, але прийшло до того, що довелося шукати способи вибратися. Ні в кого не виходило.

Першим змінився Віталій Мотурнак. Ми всі помітили, що з ним щось не так. Потім узнали, що він увірував. Сміялися спочатку, думали, трави перекурив – і дах поїхав. Але почали ходити до нього по одному, тихцем, щоб не знав ніхто. Він розповідав нам про Бога, який змінив його життя. Так у Малій Висці з’явилася Церква Божа, а в наших серцях – потреба допомагати людям, бо ми знаємо проблему зсередини. Багатьох відправляли в реабілітаційні центри, і в нас була мрія створити такий же в нашому рідному місті, щоб був дім-притулок, де люди могли б змінювати свої життя. І є такі люди! Є люди, які не вживають наркотики чи алкоголь років десять-п’ятнадцять, у них є діти, сім’ї, у декого – власна справа.

Ми побудували цей реабілітаційний центр на пожертвування людей, яким Бог допоміг змінитися. Про центр, зареєстрований 2004 року, з часом узнали в Україні, почали сюди приїжджати на реабілітацію з різних її кінців. Ми тут читаємо Біблію, молимось… Так ми жили до вісімнадцятого лютого цього року.

Зранку вісімнадцятого заскочили люди в масках, у бронежилетах і зі зброєю. Поклали всіх на підлогу, почали проводити тут обшук. Мені, Максиму [Волошину] і ще трьом, у тому числі й пастору церкви, вручили ухвали – ніби ми тут торгуємо людьми, стаття сто сорок дев’ята [Кримінального кодексу], незаконно їх тут утримуємо. Самі подивіться: на вікнах немає ґратів, вільний вихід, ніхто нікого насильно не тримає. Є і праця, звісно, – тут, по місцю, для забезпечення нашого центру. Якісь дрова пиляємо і рубаємо – так це ж для того, щоб розтопити котел. Якщо хтось готує їсти – то це теж для нас усіх. Є городи, дівчата консервують вирощене, складаємо це в погріб для загального користування. Є у нас фермерське господарство, овець вирощуємо. Ніякої рабської праці, ніяких кайданів, ні в які ями ніхто нікого не саджає.

– Але ви відбираєте паспорти.

– Люди приїжджають з телефонами, паспортами. У нас є сейф, де вони можуть усе це покласти. Люди, яким ми служимо, входять, так би мовити, до групи ризику, вони не надто благополучні сюди прибувають. Цінні речі, документи, телефони можуть стати спокусою. Однак у сейф ми кладемо документи й цінні речі не примусово, а за згодою власників. Людина пише заяву: з методами і правилами центру ознайомлений, прошу прийняти мене на реабілітацію в реабілітаційний центр «Благодать». Якщо наш підопічний не хоче зберігати свої речі в сейфі, ми пропонуємо відіслати їх поштою родичам. Коли людина хоче піти, теж пише заяву: такий то бажає залишити реабілітаційний центр, претензій не має, всі цінні речі повернули. Ще раз: ніхто нікого силою не утримує.

Звісно, ми проводимо бесіди з тими, хто збирається перервати реабілітацію й піти, вмовляємо залишитись. Когось вдається умовити, а хтось непохитний – і йде собі.

– Хто на вас написав заяву в поліцію?

– В ухвалі фігурує прізвище Л. (не називаємо його в інтересах слідства. – CBN). Заяву він написав ще у серпні 2020 року, тобто пів року, я так розумію, нас «вели». Могли своїх людей засилати.

– А ви не відчували стеження за собою? Може, хтось підозрілий прибував на реабілітацію?

– Хай у параної живуть ті, хто робить щось незаконне. А ми жили у свободі й радості. Не можу точно сказати, скільки тут пробув Л. Усі документи й заяви поліція вилучила при обшуку.

– Який розпорядок дня у центрі?

– Підйом – о п’ятій ранку. Пів години люди приводять себе у порядок – туалет, умитися тощо. Потім сідаємо і розбираємо Слово Боже, молимося – до пів на восьму. Снідаємо і виходимо трудитися. Ми всіх, хто приходить сюди, попереджаємо, що трудяться всі, кожен по своїх силах. Обід близько дванадцятої, потім знову годину читаємо Біблію. Ще раз виходимо трудитися. Десь о пів на п’яту зазвичай усі повертаються всередину, вмикаємо яку-небудь проповідь. Увечері – вільний час, близько дев’ятої всі лягають спати, бо рано вставати.

За нашими правилами, містом просто так не гуляють. Лише треба написати заяву, що хочеш піти.

– Скільки народу зараз проходить реабілітацію?

– Було вісімнадцять чоловік. Їх забрала поліція, повернулися лише троє, двоє з них забрали речі й поїхали додому. Нас, до речі, дуже цікавить, де решта людей, що з ними. Ті, що повернулися, розказали, що відбувалося в поліції. З кожним говорили години по три. Питали в кожного: «Ким будеш? Свідком чи потерпілим? Якщо потерпілим, то держава виплатить тобі три мінімалки». Люди такі, що пропозиція для них – дуже заманлива, спокуслива. Хоча під час обшуку всі сказали на поліцейську відеокамеру, що перебувають тут добровільно.

От жінку привезли, наприклад, – у памперсах, з обмороженими ногами. Її тут виходили. Тепер її забрали – і що з нею? Раніше під АТБ жебракувала, туди ж і повернеться?

– Скільки народу пройшло через центр за час його існування?

– Чоловік двісті.

– Підопічні центру працювали лише тут, на місці, чи й на якихось фірмах?

– Лише для потреб центру. Якщо у поліції є докази, хай їх покаже. Єдине – у нас поруч церква, куди ми ходимо на богослужіння, ми іноді туди дрова привозимо, рубаємо і заносимо всередину. У нас неприбуткова організація. Наберіть собі таких людей і спробуйте заробити на них. Це наш поклик і щире бажання – повернути їх до нормального життя. Потім, коли вони стають міцно на ноги, за бажання допомагають фінансово, жертвують гроші.

– Реабілітація платна чи ні?

– Безплатна. Ми всім, хто звертається за допомогою, говоримо, що реабілітація безплатна, проте, якщо є можливість допомогти, ми від допомоги не відмовимось. За все ж треба платити – світло, дрова, їжа тощо.

– Раніше проблем з поліцією не було?

– Ні, навпаки – ми співпрацювали. До нас багато хто без документів приїжджає, називає свої прізвище-ім’я-по-батькові. Ми тоді звертаємось до поліції з проханням «пробити» по базі, що за людина, чи не перебуває у розшуку. Співпрацювали зі службою апробації, бо в центрі є люди з умовними строками, їм треба відмічатися в інших містах. Ми ніколи ні від кого не закривалися. Ось наше життя, на виду…

**********

Історія не закінчилася. Керівники «Благодаті» найняли адвоката, будуть доводити свою невинуватість у суді. Facebook рясніє зверненнями колишніх нарко- й алкозалежних та їхніх родичів на підтримку центру. Що буде з самим центром та його нинішніми підопічними, поки не ясно.

Фотогалерея

Руслан Ібрагімов
Герасимович

Герасимович

Підопічний центру

Максим Волошин, який, за версією поліції, змушував людей тяжко і безоплатно трудитися, демонструє зашкарублі від фізичної праці руки

Фото Ігоря Філіпенка, CBN

О 12:00 щонеділі ми надсилаємо лист, у якому пишемо про головні події тижня, що минув (пріоритет - Кіровоградщина, але згадуємо і про всеукраїнські, якщо вони мають якесь відношення до області). У повідомленні також - анонси на наступний тиждень.


Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.