Заповідна і беззахисна. Що коїться з природою Кіровоградщини

695
кількість переглядів
підсніжники

Сергій Полулях, «Україна-Центр»

У першому, так би мовити, весняному номері «УЦ» обов’язково має бути весняна тема, а що може бути весняніше від самої природи? У сенсі, що після зими народ готується до активних походів на природу. Цікаво, що в нас цей процес десятиліттями чомусь називається «вилазками на природу», ніби йдеться про вилазку в тил ворога чи за лінію фронту. Можливо, тому в нас і ставлення до природи відповідне, як до ворога…

Потяг людей до природи – цілком виправдане та зрозуміле явище, яке пов’язане з естетикою, здоров’ям, відпочинком, простіше кажучи, з перезавантаженням організму після зимової сплячки. І потрібно зазначити, що Кіровоградщина дуже багата не просто на чарівні куточки, яких достатньо навіть в міських парках та на околицях обласного центру чи інших міст, але й на об’єкти природо-заповідного фонду. У таких місцях не просто гарно, вони цінні з наукового погляду, оскільки тут існують унікальні зразки тваринного й рослинного світу, так звані червонокнижні, які перебувають на межі зникнення. Трапляються й ендеміки, тобто рослини, які є лише в цьому місці, і ніде більше!

За даними зі статті науковців Ольги Гелевери та Яни Пістоль, мережа природо-заповідного фонду області налічує 223 природо-заповідних території та об’єкта. З них 26 мають загальнодержавне значення, а 197 отримали статус місцевого значення. По категоріях заповідності вони діляться на регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, пам’ятки садово-паркового мистецтва та дендрологічний парк. Навіть назви цих, не хочеться вживати канцелярське слово, «об’єктів», тобто балок, урочищ чи заказників, викликають зацікавленість та захоплення – Шумок, Чобіток, Слони, Іванкова криниця, Ятрань, Козацька скеля, Веселі Боковеньки, Бочки, Холодні ключі, Розлитий камінь, Інгульська жила, Каскади, Гусиний острів, Кам’яна стінка, Лисячий кут, Кінські острови, Монастирище та інші.

Усі ці урочища, балки, витоки або береги річок – не просто мальовничі місця, гарні куточки природи, які століттями притягують людей, але й наше багатство, яким потрібно користуватися дуже обережно та з величезною повагою. Це начебто повинно бути зрозумілим з самого статусу – природо-заповідна територія, а насправді все набагато прозаїчніше й навіть гірше.

Кандидат географічних наук, викладач Центральноукраїнського державного педуніверситету Ольга Гелевера розвіює наш поетичний настрій:

– Ви розумієте, що таке заказник? Це якась балка, де пасуть корів, яку ще не розорали, або вже розорюють, охорони немає. Вони в такому стані, що люди можуть виїхати, грубо кажучи, на шашлики.

– І нарвати червонокнижних рослин чи першоцвітів. Тобто жодного контролю не існує?

– Так. Більше того, половина нашого природо-заповідного фонду по площі – це Світловодський регіональний ландшафтний парк, але фактично він існує лише на папері. Там немає ні адміністрації, ні меж, крім того, 60% – це акваторія Кременчуцького водосховища. У нас більшість територій природо-заповідного фонду віднесено до антропогенно-ландшафтних, таких, як Онуфріївський парк, Хутір «Надія», тобто створених людиною.

– Більше культурного значення?

– Так. Історико-культурні пам’ятки. За законодавством їх дійсно можна віднести до природо-заповідного фонду, і в нас так зробили, але це не охорона природи. У нас в області природа фактично не охороняється.

Ми не раз спілкувалися з пані Ольгою з приводу порятунку малих річок і водойм, того ж каскаду Солдатських ставків з Кошачим оком чи й самого Інгулу. Серед заказників значаться й витоки річок Інгул, Інгулець, але тільки значаться, бо підтвердженої інформації, що вони ще існують, немає, і, звичайно, вони ніяк і ніким не охороняються й не утримуються в належному стані. Фахівці кажуть, що одним з перших кроків до порятунку річок має стати програма заліснення берегів, очищення русел, у тому числі й малих річок у межах населених пунктів. Однак єдине, що відбувається в природоохоронній чи екологічній системі області, – це періодична зміна керівництва та назв відповідних управлінь на департаменти.

Чиновники від природи, звісно, з таким висновком не погодяться, вони нададуть десятки списаних дрібним почерком аркушів з природоохоронними заходами, але ж суті це не міняє, адже природо-заповідні об’єкти Кіровоградщини не утримуються й не охороняються! Кажуть, не вистачає коштів, хоча злі язики стверджують, що в Україні виділяються мільйони гривень на пошук… нових заказників і пам’яток природи!

Між тим, Європа давно пішла по шляху створення заповідних територій, і не лише, умовно кажучи, природного чи наукового характеру, але й для отримання прибутку. У багатьох країнах рівень заповідності доходить до 20-25%. Ці природоохоронні об’єкти мають статус національних парків, де для відвідувачів облаштовані зони відвідування та відпочинку, але є й так зване ядро, куди доступ мають лише науковці й будь-яка людська діяльність там заборонена. У таких парках люди не просто відпочивають в дозволених межах, але й забезпечують сталий прибуток для підтримання порядку. Є приклади створення успішних Національних природних парків і в Україні, зокрема в Карпатах, або Шацькі озера, де люди сплачують за можливість помилуватися природою або відпочити. Навіть в сусідній, Черкаській області розробили маршрут милування підсніжниками, який користується популярністю. Це той Холодний Яр, який розкинувся і на території Кіровоградської області. Яр один, а підходи різні.

Звичайно, наш народ категорично проти будь-яких обмежень своїх прав у користуванні природою. Ми звикли розпалювати багаття де заманеться, ми звикли виловлювати рибу до останнього малька, звикли смітити й рубати дерева та кущі. Досить навідатись на береги Інгулу чи Сугоклеї в Кропивницькому, щоб переконатися в «культурному» варварстві, позбутися якого можна лише дотриманням суворих правил і контролю. Однак, навіть міська спецінспекція, яка залюбки складає протоколи за неналежне прибирання вулиць, на береги малих річок і водойм уваги не звертає. Не хочеться всоте повторюватися про необхідність виховання культури поводження на природі, оскільки без радикальних заходів це марна трата часу, а ситуація з кожним роком лише погіршується.

Під загрозою зникнення не лише невеликі заказники місцевого значення, але й такі знакові, як території в верхів’ях Інгулу, Інгульця, Бовтишки й Тясмина. Як варіант, фахівці пропонують створити там Національний природний парк «Чорноліський», хоча тут природа вступає в поки-що нездоланні протиріччя з економікою, оскільки там успішно працюють два великих лісгоспи. Але це вже інша історія, на яку повинна звернути увагу обласна влада. Нам би навчитися хоча б не смітити в мальовничих куточках, не нищити первоцвіти, які, до речі, вже почали продавати в центрі Кропивницького. Весна…

О 16:00 щонеділі ми надсилаємо лист, у якому пишемо про головні події тижня, що минув (пріоритет - Кіровоградщина, але згадуємо і про всеукраїнські, якщо вони мають якесь відношення до області). У повідомленні також - анонси на наступний тиждень.


Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.