Козак – душа правдива й не зрадлива. Іван Забабаха побудував чайку і пройшов двома океанами

993
кількість переглядів
Іван Забабаха

Його називають символом сучасного козацтва, а самі козаки – своїм провідником. З морським вовком, отаманом першої козачої сотні козаків-характерників імені отамана Сірка, головою ГО «Воля, громада, козацтво» Іваном Забабахою у студії телеканалу «Вітер» говорила продюсерка телевізійних новин Наталя Потєєва. Розмову «розшифрував» журналіст CBN Олексій Гора.

– У давнину козакам давали прізвиська, чому ви обрали собі саме таке прізвисько?

– На чайці – вісім гармат. Я був гармашем: стріляв, забивав порох там. Гармата «бабахає», то ж і назвали Забабахою. Чим козак займався – таке йому й давали прізвисько.

– У 91-92 роках ви разом з козаками львівського товариств «Кіш» побудували історичну козацьку чайку «Пресвята Покрова». Це були роки незалежності України. А яка була початкова мета вашого проекту?

– Починали ми з того, що ходили по Дністру на байдарках. Потім кажу: «Хлопці, а чого б нам не побудувати чайку та піти по Дніпру?». На початку ми не планували йти по світу, по Європі. Виникло запитання: де взяти кошти. Я їм кажу: наколядуємо! На Різдво до Львова приїжджає десь півмільйона українців з діаспори. Ось ми і пішли: два десятки чоловіків у козацькому строї: колядуємо. За три дні ми наколядували 20 тисяч доларів.

– То ви просто так колядували чи на чайку збирали?

– Просто колядували. Більшість коштів дала діаспора. А чайку вирішили будувати у Брюховичах, бо там була фанерна фабрика. Поїхали у Дрогобицький район по ліс — вибираємо кривий дуб. Лісники кажуть: «Хлопці, ви дурні, всі шукають прямий, а вам кривий треба. Ріжте безкоштовно». Ми нарізали дуба, привезли на фабрику. Там освятили кіль і почали будувати. Фабрика працювала у дві зміни: спочатку план, а потім – нашу чайку. Робітники працювали для нас безкоштовно! Побудували її за дев’ять місяців, виставили у Львові біля оперного театру, щоб люди подивилися, і після цього перевезли до Києва трейлером. Вийшли на Дніпро.

Першій похід по Дніпру до Херсона. Зупинилися в Капулівці, де похований кошовий отаман Сірко, дали йому шану. З Херсона пішли на Одесу. А в Одесі кажуть: «О, якісь цигани прийшли з косичками». Там стояв турецький торговий корабель, і його капітан каже: «Тож ваші козаки».

Потім нас запросили на військовий корабель, фрегат «Сагайдачний». І тут нам прийшла думка піти у Стамбул. Які ж то козаки, що до Туреччини не ходили! В нас документів нема, тож вирішили так іти. Через три доби були на траверзі Стамбулу. Прийшли і дали салют з восьми гармат, все навколо затягло димом. З берега піднявся гелікоптер: вирішили, що ми – терористи. Арештували нас, забрали у буцегарню. Вісім годин там тримали. Але тоді був такий депутат у нас – Бандурко. Він дізнався про це. Тож стався єдиний випадок в Україні, коли за добу зробили закордонні паспорти без нашої участі. Ось нас і відпустили.

– Ви кажете три доби йшли. А запаси води, їжі були?

– Аякже! В нас були бочки з водою, з капустою. В’ялена риба була, консерви якісь. Це ж перший морський похід – готувалися.

– Давайте докладніше про походи. У старі часи вважалося, що козак повинен побувати в морському поході, щоб його поважали та визнали справжнім козаком.

– Так, він чіпляв кульчик. (Кульчик, або чика – сережка, яку одягали у вухо. – CBN). Який козак був у морському поході – мав право на нього. А ще мав право носити кульчик той козак, що був останній у роду. Коли козак вмирав через старість, той кульчик знімали та продавали, а за ці гроші ховали. У мене був золотий кульчик, так мені в Одесі його видерли з вуха. Тепер ношу срібний – ніхто не кидається.

– За майже тридцять років у скількох походах ви побували? Що запам’яталося найбільше?

– Близько десяти походів зробив. Найбільше запам’яталося у Швеції, Англії та Франції. Коли ми зайшли у французьке місто Дюнкерк, де Іван Сірко за добу взяв фортецю. ЇЇ французи десять років не могли взяти, а Сірко хитрістю взяв, то до нас підійшла одна француженка Сюзі і дала 80 тисяч франків. Каже: «Це за нашого дурного короля». Коли Сірко був там, то половину грошей їм виплатили, а половину — ні. Тож одна тисяча повернулася в Україну, а друга — лишилася. Поженилися та полишилися назавжди. А ця француженка гарно знала історію.

– Знаю що на вашій чайці була навіть королева Англії? Як це сталося?

– Так, була. У Лондоні проводиться велика студентська регата на човнах. Старт мала дати королева з гармати. Ми ж цього не знали і пальнули. А вони стартонули. На півгодини раніше. Ось вона і вирішила подивитися, хто це такі. Коли вона підійшла до нас на катері, ми даємо салют, у неї злетів капелюх з голови. Наш козак за борт кинувся: капелюх дістати. Не охорона-лайдаки, а козак. Вона каже: «Нате вам хлопці п’ять тисяч — погуляйте».

– Які були найбільші випробування під час походів?

– Найбільші — це коли у шторм восьмибальний потрапили. Біля Норвегії. Ледь не потонули, якби не берегова охорона. А так — просто все цікаво було.

– Скільки людей нараховує екіпаж чайки? Якого віку?

– У першому поході було 59 чоловік, а зазвичай — 40-50. На чайці 20 весел, кожне важить 30 кілограмів. У ручку набивається свинець, і ним тільки два козаки можуть гребти. За віком я був найстарший, а наймолодшому було вісім років. Це — син корчмаря-отамана. В нас навігації не було, як і зв’язку, то жінка його не могла повірити. За сина переживала. А він усе витримав, тепер одружився, має дітей.

– Про Україну у 90-х роках майже не знали. А ви пропагандували тоді вже Україну?

– На нас казали «раша», а ми відповідали завжди: «Раша – то сусідня параша, а ми — Україна!». На вітрилах у нас тризуб, одяг козацького строю. У кожного чуб та відповідний вигляд. Французи навіть казали, що ми — козацька нація. Це дуже добре. Ми якось зібралися з їхніми піратами (є єдиний корабель піратів, що залишився у наші часи). Вони ходять в одязі відповідному. Їх фінансує держава на відміну від нас.

– Ваша чайка — історичне судно, але зараз вона вже обладнана сучасною навігаційною апаратурою. А як ви раніше, до цього ходили?

– Як козаки: якщо є зірки — орієнтувалися по них, якщо не було зірок, бралася літрова банка води, шматок сала і циганська голка. Виходив такий собі компас, що показує на Полярну зірку.

– Якщо порівнювати чайку з іншими історичними кораблями: в чому її перевага, чи є недоліки?

– Я вам скажу так: як рівняти її з турецькими галерами, то вони були великі, масивні, але неповороткі. Якщо був вітер, то чайка обганяла галеру по швидкості втричі. Козаки завжди підходили з боку сонця — їх не бачили. Чайка могла на веслах і заднім ходом йти, і розвертатися на місці, щоб давати залп гарматами з обох боків.

– Якщо дивитися на козака, то це — шабля, чуб, люлька. А як вирізняється козак душею, внутрішнім світом?

– Козак — душа правдива, правдива й не зрадлива.

– Багато курйозних випадків у вашому житті пов’язано із шаблею. Що вона значить для вас?

– Шабля — то друга жінка. В мене вона бойова та гостра. Був якось у Вінниці — зустрів патруль. Вимагають документи від мене на шаблю. А тут іде поруч грузин, у своєму одязі — з кортиком. «Чого ж ти у грузина не питаєш?» – кажу. Це ж національний стрій, і в нього, і в мене. Вже за Ющенка вийшов указ, що козацький стрій має право носити шаблю. Я ж не в громадянському костюмі з краваткою надів шаблю! Правильно?

А в Італії якось ми йшли вулицею, то карабінери нас завели у буцегарню А в нас хлоп один зробив з шаблі іоніку. А з пістоля — сопілку. Дали там концерт, і в поліції сказали: «Дай бог, щоб у нас гості такі були завжди».

– Бачу у вас люльку. Що саме палите? Який тютюн? Бо розповідей про козацькі люльки багато є.

– Я скажу так: тютюн давали голландці, а козаки курили пасльон, чебрець і буркун. Коли турки-татари нападали на України, матері давали малим дітям ягоди пасльону, щоб ті спали і не плакали. А козаки вживали перед боєм, щоб заспокоїтися. Його додають до тютюна-буркуна і палять. Рослина не викликає залежності, не є наркотичною. Тож і зараз у мене в кисеті є тютюн з пасльоном.

– Ви завжди ходите у цьому козацькому однострої? Як реагують люди?

– У неділю завжди одягаю, так просто ношу, до церкви тільки в ньому ходжу. Люди реагують по різному: хтось каже «ряжений пішов», хтось кричить «слава Україні! Слава козакам!». Але я зустрічав більше мудрих людей чим отих — неадекватних.

Фото Ігоря Філіпенка, CBN

Дивіться в ефірі телеканалу «Вітер» найближчим часом відеоверсію інтерв’ю з Іваном Забабахою.

О 16:00 щонеділі ми надсилаємо лист, у якому пишемо про головні події тижня, що минув (пріоритет - Кіровоградщина, але згадуємо і про всеукраїнські, якщо вони мають якесь відношення до області). У повідомленні також - анонси на наступний тиждень.


Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.