Хто зі «старих» політиків був би корисним країні? Відповідають кропивницькі лідери думок

Юхим Мармер, «Україна-Центр»

Колосальний успіх на виборах команди Зеленського політологи пояснили величезним запитом суспільства на «нові обличчя» і ефективною піар-кампанією. Однак уже буквально через кілька місяців вірус розчарування почав поширюватися навіть серед найактивніших симпатиків Зе. Основна причина - кричуща некомпетентність влади і відсутність навичок кризового менеджменту в більшості дійових осіб, включаючи самого президента. А слідом за розчаруванням новою владою цілком логічно виникло добре знайоме українцям запитання - хто?

Редакція «УЦ» звернулася до експертів - людей, чиїй думці можна довіряти:

- За два роки суспільство вже досить надивилося на «нові обличчя» української влади. А хто зі «старих облич» був би, на вашу думку, корисним нашій країні? Чи потрібні лише «нові-нові»?

Руслан Стадніченко, політолог:

– Уся доморощена правляча верхівка України з 1991 року – це якраз і є її нове політичне обличчя. Між тим, термін у 30 років для політичної історії – лише незначний мазок на геополітичній карті держави. Тому розрізнення вищих керівних кадрів від Кравчука до Зеленського полягає скоріше у мірі персональних наслідків від їхніх злодіянь, ніж у характері кваліфікації їхньої суспільно-історичної ролі. Тобто ми вибираємо не між руйнівним і творчим, а наш вибір між більш нікчемним і менш згубним, така собі варіація на тему «тупой и еще тупее».

Відповідно, я назву декілька історичних персон Козацької України, які би справді могли бути старими обличчями, а скоріше символами, для існуючих небезпечних викликів. Перші – це Максим Гонта та Іван Залізняк. Легендарні гайдамаки, для яких сьогоднішня пиката шляхта України була б не меншим поштовхом до Коліївщини, ніж гніт Речі Посполитої та Російської імперії ХVIII ст.

Другою фігурою я б виділив Петра Конашевича-Сагайдачного. Український полководець, який славетно бив і турка, і московита. Особливо це актуально в умовах політичного блюзнірства політиканів з 2014 року. Коли верхівкою України була вигадана байка про «гібридну війну», аби еліта залишалась поза межами військової загрози з боку РФ, могла вільно займатися бізнесом і комфортно відпочивати за рубежем. У той же час для народних мас повним ходом йшла справжня війна на східному фронті з тисячами смертей.

Третя фігура – праведний Петро Калнишевський. Сама лише постать, дух і твердість цього отамана могли би гартувати «неокрепшие умы» сучасного пересічного українця, який ще дуже далекий від політичної та національної грамотності.

Микола Цуканов, галерист:

- Мені подобається вислів Михайла Жванецького «Раніше ми боролися за соціалізм з людським обличчям. Потім за капіталізм з людським обличчям. Нам весь час не вистачає людського обличчя». Ось і нам весь час не вистачає «нового обличчя». І нічого, що воно дурніше, зате нове.

Звичайно, оновлення потрібно - це безперечно. Але оновлювати - це не експериментувати. Я не думаю, що суспільство хотіло від нових облич нових експериментів. Але кожен приходить чомусь думає, що він - професіонал, який не потребує чиїхось порад. Відсутність у країні системної підготовки кадрів - це теж експеримент. А раптом вийде... Дуже часто не виходить.

Думаю, що управління найважливішими галузями в країні тільки б виграло, якби навіть у якості радників були «старі обличчя», такі, як Володимир Горбулін, Валерій Пустовойтенко, Сергій Тігіпко, Анатолій Кінах, Євген Марчук, Костянтин Грищенко...

Оксана Рибченкова (Гуцалюк), редактор, журналіст:

– Мої критерії: 1) досвід особистого спілкування; 2) відсутність вікових та політичних обмежень. Отже (не за рейтингом):

Валерій Кальченко: досвід роботи на фактично всіх управлінських посадах. У нашому випадку – міністр МНС з досвідом роботи в критичних ситуаціях (землетрус у Вірменії), а загалом гнучкість розуму, позалокальне мислення.

Віктор Пинзеник: гострота розуму, високий інтелект, аполітичність, глобальність мислення.

Микола Томенко – тут патріотизм, освіченість, чітка громадянська позиція. Перелік може бути продовжено.

Андрій Богданович, тележурналіст, блогер:

- Розвиток України, вірніше, відсутність розвитку країни показує повну нездатність і «старих», і «нових» облич провести непопулярні, але необхідні реформи. І «старі», і «нові» обожнюють корупцію, заохочують злодійство, зацікавлені в беззаконні і постійних відкатах, гальмують прогрес і зовсім не переймаються тим, щоб зробити Україну сучасною, технологічною і сильною державою. Потрібні люди, які люблять Батьківщину хоча б так само, як себе. Для яких зробити Україну успішною - це виклик і мета.

Анатолій Безтака, редактор:

- Пам'ятається, пару років тому відповідав на це запитання. Але тоді недооцінювалося майбутнє моно «слуг народу» - пам’ятали тримали відносно легко підняту опозицією бурю в передмайданній В� 2012-2014 років. Зараз же парламентською кризою зовсім не пахне, тому «старі обличчя» корисними бути не зможуть ніяк - їм просто не дадуть працювати.

Ну скажіть, яка користь може бути від І. Смєшка, Ю. Тимошенко, А. Яценюка, В. Гройсмана та ін. на високих посадах, якщо навіть необхідні й потрібні для держави кроки будуть легко припинятися монобільшістю (в крайньому випадку допоможуть «довірливі» з депгрупи «Довіра» та позафракційні)? Приклад радикально революційного і, на мій погляд, чесного політика М. Саакашвілі - тому яскраве підтвердження. Навіть президент, сам не помічений ні в яких корупційних скандалах, при всьому своєму могутньому впливі й авторитеті не зміг забезпечити Міхо потрібні повноваження для глобального викорінення корупції.

Свідомість «старих облич» і опозиції («Євросолідарності», наприклад) вибивають і постійні соцопитування «якби вибори відбулися сьогодні», в яких чинна влада завжди лідирує беззастережно. Електорат не зупиняє ні відсутність світла в кінці тунелю з питань війни і миру, ні інфляція й плата за комунпослуги, що наростають, ні невпинна корупція, ні витік скандальної інформації з Офісу президента... Не знаю, може, коронавірус впливає, але, схоже, масові викриття і критика влади на незалежних від влади телеканалах і тим більше сайтах взагалі має нульовий ефект в плані впливу на свідомість громадян.

Але повернемося до «облич». «Нові» (з молодим і недосвідченим А. Гончаруком на чолі) розчарували; не вражають і діючі нині... Таки потрібні «нові-нові»...

Все це в руках президента? Формально - так, але як спрацюють «піднощики снарядів» (чиновники); які кадри піднесуть йому на блюдечку для розгляду?

Зеленський уже, звичайно, розуміє, що кадри вирішують все. Але як їх уміло підібрати, надавши до того ж широкі повноваження?