Наполеонівські плани при обмежених можливостях

Перегляди: 1642

Юрій Ілючек, «Україна-Центр»

Черговий День журналіста я зустрічаю в піднесено-тривожному настрої. Справа в тому, що після ковідного паралічу життя поступово відновлюється, в тому числі й спортивне. Ну і починає підносити різні сюрпризи.

Ви є у Telegram? Підпишіться на наш телеграм-канал, там ми часто повідомляємо те, про що на сайті не пишемо: https://t.me/cbnua

До пандемії плани були зрозумілі й чітко змальовані: отримані акредитації на літню і зимову Олімпіади в Токіо і Пекін, а також було бажання поїхати на футбольний Євро-2020. Були домовленості з меценатами та спонсорами, без яких українським спортивним журналістам складно розраховувати на серйозні поїздки.

Вкотре кажу: в багатих країнах редакції і телекомпанії ведуть боротьбу за те, щоб висвітлювати великі спортивні події, особливо Олімпіади. В Україні ситуація інша. Тут акредитація дає тобі можливість бути присутнім на змаганнях, спілкуватися зі спортсменами і готувати свої репортажі. Але оплата перельоту, проживання і твого перебування на Олімпіаді або інших змаганнях - це твоя турбота. І потрібно йти до людей, небайдужих до спорту, які можуть допомогти, і переконувати їх, що присутність єдиного регіонального журналіста серед 16 українських представників мас-медіа, як було в Ріо-де-Жанейро, або 12 акредитованих в Токіо - це престижно, почесно і цікаво.

На щастя, починаючи з 2013 року, коли я вперше в якості акредитованого спортивного оглядача «УЦ» спробував свої журналістські сили на юнацькому і дорослому чемпіонатах світу з легкої атлетики та задавав питання самому Усейну Болту, мені вдавалося знаходити порозуміння у друзів і люблячих спорт бізнесменів. Саме завдяки цим людям пощастило розповідати вам про фінал Ліги Європи у Варшаві та Суперкубку УЄФА в Тбілісі (спасибі Сергію Максимову), події чемпіонатів Європи з баскетболу в Чехії, Латвії та Сербії (подяка Руслану Згривцю), Других Європейських спортивних іграх в Мінську, юнацькій Олімпіаді в Буенос-Айресі (спасибі Сергію Кузьменку), ну і піднятися на головні вершини в кар'єрі будь-якого спортивного журналіста - літню Олімпіаду в Ріо і зимову Олімпіаду в Пхенчхані. І тут вже треба дякувати Максиму Березкіну, який вселив надію, і всім, хто потім допоміг втілити мрію в реальність.

Здавалося, потрібно рухатися вперед. Але грянув ковід і зруйнував все, що можна. І здавалося, відновити втрачене буде вкрай складно. Олімпіаду в Токіо і Євро-2020 перенесли з туманними перспективами, а зимова Олімпіада в Пекіні здавалася такою далекою.

А потім у травні цього року з'ясувалося, що всі три мегаподії скасовувати і переносити ніхто не збирається. А журналістів, хоча і з великими обмеженнями, все ж закликали ці змагання висвітлювати. І ось недавно до двох наявних олімпійських акредитацій я отримав дозвіл від УЄФА працювати на поєдинках збірної України в Амстердамі й Бухаресті. І тут спасибі за підтримку новому президенту АСЖУ і прес-офіцеру національної збірної України з футболу Олександру Гливинському.

І начебто потрібно радіти, але - ніколи. За короткий період потрібно чітко розставити пріоритети і визначитися, не що важливіше, а що реальніше. Адже знову потрібно визначати бюджет і логістику. А це завдання непросте. Адже оплатити все потрібно найближчим часом, а кошти за попередні платежі або зависли, або заморожені. Ну і спонсорів у нинішніх непростих умовах знову довелося серйозно напружувати. Адже загальний бюджет трьох поїздок дуже і дуже солідний (понад 7 тисяч умовних одиниць).

Поки ясно одне, що на футбольний Євро я точно поїду. Всі дозволи від УЄФА, в тому числі і на відвідування закритого для українських туристів Амстердама, вже отримані. Обидві щеплення від ковіду вже зроблені. І головне, необхідні кошти друзі знову виділили. Так що перший в моїй кар'єрі великий футбольний турнір у якості акредитованого журналіста збираюся відпрацювати і вам усе найцікавіше повідомити.

Залишилося тільки проїзні квитки придбати і необхідні тести зробити перед виїздом в Амстердам, де команда Андрія Шевченка вже 13 червня зіграє з Нідерландами. А далі переїзд в Бухарест і висвітлення ще двох матчів української команди з Північної Македонією і Австрією. А ось якщо синьо-жовті вийдуть у плей-офф, то далі можливі і Бухарест з Будапештом, і Лондон з Глазго.

А далі - ви здивуєтеся, але поїздка на лютневу 2022 року зимову Олімпіаду в Пекін (першу частину суми за проживання в своїх женьміньбі (китайська грошова одиниця) господарі ігор уже зажадали), де вже не так бояться ковіду, зараз бачиться більш реальною. А ось вояж на липнево-серпневу літню японську Олімпіаду цього року поки викликає сумніви.

За тими двома брифінгами, які разом з Міжнародним олімпійським комітетом провели японці для акредитованих ЗМІ, стало ясно, що... нічого не ясно. Нам пропонують «драконівські» умови з триденною ізоляцією по прильоту, проживанням тільки в офіційних готелях, з забороною користуватися громадським транспортом у перші два тижні, узгодженням усіх пересувань і складанням уже зараз списку осіб, з якими доведеться спілкуватися, обмеженням відвідування змагань та спілкування навіть з українськими атлетами, і т. д., і т. п. Ну і додайте сюди протести проти Олімпіади в самій Японії і можете собі уявити атмосферу, в якій працювати.

Звичайно, з одного боку - це цікава й унікальна інформація з місця подій. Але, з іншого, - відсутність можливості відчути звичну атмосферу, побувати там, де хотів і планував, вільно поспілкуватися і більше дізнатися про Японію, її людей і традиції. Ну і головне, більшість змагань доведеться дивитися в прес-центрі по телевізору, оскільки кількість місць у прес-ложах суттєво скорочено.

Летіти через півсвіту і витрачати великі гроші для того, щоб фактично «сидіти під арештом», коли вдома ти можеш мати доступ до тієї ж, якщо не більш повної інформації, - це величезна проблема. При цьому чудово усвідомлюєш, що українських журналістів і так небагато, і кожен «багнет» на рахунку.

Остаточне рішення щодо поїздки в Токіо нам з колегами після консультацій з НОК України доведеться приймати вже після футбольного Євро, з яким і пов'язані всі мої найближчі помисли. Ну і від будь-якої допомоги спортивних меценатів, яка допоможе здійснити мрії і реалізувати плани, незважаючи на всі проблеми, природно, не відмовлюся.

Автор і редакція «УЦ» дякують за постійну допомогу і підтримку справжнім меценатам і прихильникам спорту Сергію Максимову, Руслану Згривцю, Олександру Павленку, Максиму Березкіну, Олексію Олійнику, Тиграну Хачатряну, Віктору Тюпі, а також Миколі Онулу, Миколі Грицаю, Олександру Скляревському за сприяння в майбутніх поїздках.