Хіт-парад подій Євро-2020 і символічна збірна

589
кількість переглядів
євро-2020

Юрій Ілючек, «Україна-Центр»

Прекрасний і неповторний чемпіонат Європи з футболу завершився. Це був турнір, де панував атакувальний футбол, де не було страху перед фаворитами, де на першому плані були футбольні творці і де не можна було передбачити переможця. І є вища справедливість у тому, що збірна Італії в серії пенальті перемогла англійців. Тріумф команди Роберто Манчіні був закономірним і справедливим.

Ми вирішили пригадати, на наш погляд, найбільш знакові моменти турніру, який став одним з найцікавіших в історії європейських першостей.

Спірний формат

Вдруге у фінальній стадії взяли участь 24 команди. І Мішель Платіні, який очолював УЄФА на момент прийняття рішень про проведення Євро-2020, разом з колегами задумав влаштувати справжнє європейське футбольне свято. Тим більше, що в 2020 році виповнилося 60 років з моменту проведення першого чемпіонату Європи.

І в 2012 році був прийнятий революційний формат турніру з проведенням матчів відразу в 12 містах Європи. Тоді сподівалися, що це дозволить більшій кількості людей насолодитися футбольним дійством і вдосконалити інфраструктуру в тих містах, де вперше повинні були проводитися поєдинки фінальної стадії. Але незабаром Мішеля Платіні викрили в корупції і відсторонили від футбольної діяльності, а потім – пандемія коронавірусу. І реалізовувати хорошу в нормальних умовах ідею попередника довелося вже новому президенту УЄФА Олександру Чеферіну. Ось тільки умови вже були екстремальними.

Через пандемію турнір перенесли на рік. І в терміновому порядку довелося пристосовуватися до нових реалій. На щастя, до моменту початку змагань ковідна ситуація дозволила частково допустити на трибуни вболівальників. Але все ж з початкових 11 міст були виключені Більбао і Дублін. Правда, іспанці отримали можливість побачити матчі Євро в Севільї, а ігри з Дубліна перенесли в Санкт-Петербург і Лондон. В результаті залишилися 10 міст: Лондон, Рим, Севілья, Бухарест, Будапешт, Амстердам, Баку, Санкт-Петербург, Глазго і Копенгаген. Але після цього у одних команд з’явилася перевага, як у англійців, які сім з восьми поєдинків зіграли на рідному «Уемблі». Інші збірні повинні були здійснювати перельоти на великі відстані. Та й карантинні вимоги в різних країнах виявилися різними.

У підсумку українців не пускали в Амстердам, Глазго і Рим. Та й у вболівальників інших країн у цьому сенсі виникли серйозні складнощі. Як наслідок, на півфінали і фінал на «Уемблі» через візові та карантинні обмеження з інших країн потрапили одиниці. Все це змусило президента УЄФА Олександра Чеферіна зробити заяву про те, що подібних глобальних експериментів з формулою проведення змагань більше не буде.

Провал фаворитів

Такого раннього завершення турніру від чемпіонів світу не очікував ніхто. Французи в 1/8 фіналу при всіх своїх очевидних перевагах стали жертвами власної самовпевненості і поверхового ставлення до суперників. Вже на груповій стадії команда Дідьє Дешама не особливо напружувалася. Але запасу міцності вистачило, щоб виграти боротьбу в своєму квартеті, який фахівці назвали «групою смерті». А в першому раунді плей-офф швейцарці показали, що зараз на одному класі вже не виграєш. Як наслідок, французи дозволили суперникам відіграти два м’ячі в основний час і поступилися в серії пенальті. При цьому головна молода надія Франції – Кіліан Мбаппе – став головним розчаруванням турніру. Він провалив матч зі швейцарцями і не забив вирішальний пенальті.

А «група смерті» такою і виявилася, оскільки також в 1/8 фіналу припинили боротьбу ще й збірні Португалії та Німеччини, які поступилися іншим претендентам на нагороди – бельгійцям і англійцям. Це теж особливість не дуже справедливої формули проведення турніру, коли фаворити зійшлися між собою на такій ранній стадії.

Обережна Англія

У англійців були всі козирі для того, щоб уперше з 1966 року, коли вони вперше і востаннє виграли великий турнір – домашній чемпіонат світу, знову стати тріумфаторами. Родоначальники футболу всі поєдинки, крім римського чвертьфіналу з Україною, грали в рідних стінах. У них підібрався класний склад виконавців, здатних вирішувати серйозні завдання. І збірна «трьох левів» повинна була грати в різноплановий футбол. Але, на біду англійців, головний тренер збірної Гарет Саутгейт виявився надмірно розважливим прагматиком. На шкоду видовищній грі він зробив ставку на результат. Головне було не пропустити, а там одним «закотимо». І на в цілому атакувальному турнірі така стратегія ледь не принесла успіх.

Але це було б несправедливо, якби команда, що грала в такий оборонний футбол, стала б переможцем. Та й Саутгейт у результаті прорахувався, коли відправив бити вирішальні пенальті юних Решфорда, Санчо і Сака. Так що для такої збірної Англії, яка грала в нападі за рахунок чужих помилок, як з українцями, вихід у фінал – вже великий успіх.

У цієї команди є відмінна перспектива, якщо до злагодженої організації дій в обороні вони додадуть креатив і різноманітність в атаці. А при Кейну, Стерлінгу, Сака, Гріліше, Маунті, Фодену, Санчо, Решфорду, Калверт-Льюїсу це напрошується само собою. Ось тільки, як нам здається, для цього потрібно поміняти головного тренера.

Єдиний суддівський прорахунок

При в цілому дуже якісному арбітражі на всьому турнірі єдиний негативний момент також пов’язаний з англійцями. Мова, як ви зрозуміли, йде про пенальті, призначеному нідерландським рефері Дані Маккелі в овертаймі півфінального матчу з данцями. Більшість фахівців і вболівальників зійшлися на думці, що навіть при доторку захисником ноги Стерлінга хавбек англійців заздалегідь «пірнав» у штрафному. З огляду на репутацію Рахіма цей епізод викликав бурю суперечок і відвернув від збірної Англії частину вболівальників. І вже у фіналі в аналогічному епізоді інший голландський арбітр Бйорн Куйперс залишив падіння Стерлінга в штрафному італійців після контакту з Бонуччі без уваги.

Жах, що спричинив зліт

Тут мова піде про хвилини жаху, які зазнали всі після того, що сталося в першому матчі данців з фінами з Крістіаном Еріксоном. Важко сказати, чого могли домогтися данці, якби не ця зупинка серця у лідера збірної Данії. Можливо, команда Каспера Юльмана і виграла б Євро. Але цей випадок ще більше згуртував данців, які грали за себе і того хлопця.

Після двох стартових невдач з фінами та бельгійцями збірна Данії не просто вийшла з групи з першого місця, а дійшла до півфіналу. І такий яскравий командний футбол не міг не подобатися мільйонам. Саме збірна Данії стала головним відкриттям і захопленням турніру. І як мінімум на серію пенальті в битві з англійцями данці заслужили. Але навіть поразка після спірного пенальті, коли весь другий овертайм довелося грати в меншості, змусила захоплюватися цією самовідданою командою і ставити її в приклад українській збірній.

Гроза авторитетів

У цій номінації, якщо не брати до уваги данців, можна виділити угорців, які лише дивом, пропустивши від Німеччини на останніх хвилинах, не вижили в «групі смерті», швейцарців, які вибили з турніру французів і лише по пенальті поступилися іспанцям, чехів, що відправили додому голландців, австрійців, які доставили масу проблем майбутнім чемпіонам – італійцям, які дотиснули їх тільки в овертаймі. Ну і, звичайно, збірну України, яка грала нерівно, але все ж здолала в 1/8 фіналу переможців своєї групи – шведів. Загалом же турнір показав, що поділ на фаворитів і аутсайдерів, якими несподівано стали турки і прогнозовано збірна Північної Македонії, тепер досить умовний.

Не виправдали надій

Більшого чекали від поляків, які, незважаючи на всі подвиги Роберта Левандовські, не вийшли з групи, бельгійців, які займали перше місце в світовому рейтингу, але не впоралися з італійцями, португальців, що мають зоряний склад, але не по грі поступилися якраз збірній Бельгії. А про інших невдах Євро ми написали вище.

Містери Нефартовість

Головними розтринькувачами турніру можна назвати німців Тімо Вернера, що вже звично, і Томаса Мюллера за нереалізований вихід один на один у вирішальний момент гри з англійцями, а також іспанця Альваро Морату, який забив кілька найважливіших м’ячів, але не забив ще більше і не реалізував вирішальний пенальті в півфіналі з італійцями.

Найкращі матчі турніру

Тут, на нашу думку, поза конкуренцією – два протистояння 1/8 фіналу, зіграних одне за одним. У першій битві, між іспанцями і хорватами, віце-чемпіони світу здійснили подвиг на останніх хвилинах основного часу, відігравши два м’ячі, але все-таки не встояли в овертаймі – 5:3. А камбек, який створили швейцарці, також відігравшись з 1:3 у драматичному трилері з французами, теж заслуговує захоплення. Це з точки зору глядацького сприйняття. А за якістю гри, швидше за все, кращим був півфінал між Італією та Іспанією, де ми побачили все розмаїття барв сучасного футболу.

Кращий гол

Зрячий удар з центру поля чеського бомбардира Патрика Шика у ворота збірної Шотландії, мабуть, був найбільш видовищним. Хоча гол Андрія Ярмоленка у ворота збірної Нідерландів не можемо не відзначити.

Бомбардири

Тут поза конкуренцією автогол, яких команди назабивали у власні ворота аж 11. І це абсолютний рекорд чемпіонатів Європи.

Ну а Патрік Шик, який відзначився п’ять разів, причому тільки один раз з пенальті, також був претендентом на «Золоту бутсу». Але її отримав португалець Криштіану Роналду, який відзначився п’ять разів (тричі з пенальті) і віддав одну результативну передачу. Шик – зі «Срібною бутсою», а «Бронзова» дісталася французькому голеадору Каріму Бензема, який серед четвірки претендентів, які забили по чотири голи (англієць Гаррі Кейн, швед Еміль Форсберг, бельгієць Ромелу Лукаку), провів на полі менше всіх ігрового часу.

Більше всіх гольових передач на партнерів віддав швейцарець Стівен Цубер, у якого чотири ассисти. По три результативні передачі віддали іспанець Дані Ольмо, англієць Люк Шоу і данець Петро-Еміль Хейбьерг.

Відкриття турніру

В офіційний список відкриттів турніру потрапили і два українці – Георгій Бущан і Микола Матвієнко. За нашою версією, найбільше вразили чеський форвард Патрік Шик, англійський захисник Люк Шоу та нападник збірної Данії Каспер Дольберг. Ну і вся збірна Данії.

Наші

Не можна не віддати належне відродженню Андрія Ярмоленка, стабільності на останньому рубежі Георгія Бущана і прогресу Миколи Шапаренка. Заслужив перехід у більш серйозний чемпіонат своїм старанням і двома голами Роман Яремчук.

Кращі молоді

При всьому багатстві вибору в нашу трійку потрапили іспанець Педрі (найкращий за версією УЄФА), датчанин Міккель Дамсгаарда й італієць Федеріко К’єза.

Кращі ветерани

У когось є сумніви, що це пара центрбеків чемпіонів Європи К’єлліні – Бонуччі? Італійські сенатори не тільки зупинили суперників, а й зіграли вирішальну роль в епізоді, коли Скуадра Адзурра зрівняла рахунок у фіналі. Ну а Бонуччі, крім забитого гола, ще й післяматчевий пенальті холоднокровно реалізував.

Кращі воротарі

Звичайно, Джанлуїджі Доннарумма був блискучий у серіях пенальті з іспанцями і англійцями. І УЄФА взагалі віддало голкіперу Скуадри Адзурри звання кращого гравця турніру. Але, на нашу думку, більше воротарських подвигів здійснив датчанин Каспер Шмейхель. Вразила і «суха» серія англійця Джордана Пікфорда. Але тут більше заслуга надійної оборони та обережної гри. Ну і, не тільки з почуття патріотизму, в списку кращих знаходиться українець Георгій Бущан, незважаючи на найбільшу кількість пропущених м’ячів на турнірі.

Джанлуїджі Доннарумма

Кращий гравець

В успіху збірної Італії величезну, якщо не визначальну, роль зіграв Жоржиньо. Саме мозку італійської команди і лондонського «Челсі» ми віддаємо пальму першості.

Краща команда

Так буває, що виграє турнір одна команда, а вражає і заслуговує овацій зовсім інша. Але цього разу все зійшлося воєдино. Саме збірна Італії з перших матчів привернула до себе увагу нетиповою для італійців атакуальною командною грою. Звичайно, були у хлопців Роберто Манчіні не надто вдалі матчі, як з іспанцями. Але вони знайшли в собі сили перебудуватися і домогтися успіху.

Кращі тренери

Роберто Манчіні (Італія), Каспер Юльманн (Данія), Луїс Енріке (Іспанія). Присутність у трійці наставника іспанців пояснюємо сміливістю при формуванні складу, де за бортом залишилися лідери «Реала» і «Барселони», умінням управляти грою (чого варта «фальшива дев’ятка» Ольмо і вихід на заміну Мората в грі з італійцями) і домінуванням у півфіналі проти майбутніх чемпіонів Європи – італійців.

Наша символічна збірна Євро-2020

Шмейхель (Данія), Бонуччі, К’єлліні (обидва Італія), Шоу (Англія), Педрі (Іспанія), Жоржиньо (Італія), Дамсгаард (Данія), К’єза (Італія), Кейн (Англія), Шик (Чехія), Роналду (Португалія).


Автор і редакція «УЦ» дякують за постійну підтримку справжнім меценатам і прихильникам спорту Сергію Максимову, Руслану Згривцю, Олександру Павленку, Максиму Березкіну, Олексію Олійнику, Тиграну Хачатряну, Віктору Тюпі, Сергію Кузьменку та Юрію Гугленку, а також Миколі Онулу, Миколі Грицаю та Андрію Райковичу за допомогу і сприяння в поїздці на чемпіонат Європи.

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.