У Кропивницькому цьогоріч - рекордна кількість медалістів
Айнура Алієва, «Україна-Центр»
У цьому році в Кропивницькому випустили рекордну кількість золотих і срібних медалістів за останні кілька років. Для порівняння: в 2017-му їх було 60, в 2018-му - 73, в 2019-му - 70, в 2020-му - 118, а в нинішньому році - цілих 126! Найбільше число медалістів, як і в минулому році, - це випускники ліцею «Науковий».
З ними ми і поспілкувалися. А також попросили директора ліцею Наталію Чередниченко прокоментувати, які чинники могли вплинути на таку високу успішність учнів.
- Традиційно в Науковому ліцеї випускається багато одинадцятих класів. Відповідно, багаторічна робота щодо розвитку профільної освіти дає свої результати, оскільки, вступаючи у наш ліцей, діти вибирають свій профіль і майбутню освітню траєкторію. Вони вибирають перелік навчальних предметів, які їм знадобляться в майбутньому і на які відводиться найбільше часу. Таким чином, усвідомлений вибір учнів дає їм можливість розвивати саме ті таланти, до яких вони схильні. Висококваліфікований викладацький склад з провідних фахівців у своїх галузях максимально заповнює навчальний час практичними вправами і заняттями, використовує форми роботи, що дають кращий результат і розвивають інтерес до вивчення предметів в учнів. Гарна результативність навчання є підсумком цих зусиль. У цьому році ми випустили дев’ять профільних класів - 275 учнів. Відповідно, кількість медалістів теж значна - 24. Також у нас є два учні, які хоч і не вийшли на медаль, але здали ЗНО з англійської на 200 балів. У інших учнів теж досить високі результати з тестування.
На мій погляд, кількість медалістів у цілому в цьому році зросла, можливо, з тієї причини, що учні не здавали ГПА, а сконцентрувалися на підготовці до ЗНО. Впровадження профільної освіти також дає свої результати, оскільки діти роблять усвідомлений вибір щодо своїх навчальних планів, - каже директор ліцею.
https://cbn.com.ua/2021/06/30/kropyvnytskym-vypusknykam-vruchyly-zoloti-ta-sribni-medali-fotoreportazh/
У випускників-медалістів ми в першу чергу поцікавилися, чим їм довелося пожертвувати заради того, щоб закінчити школу з медаллю, а також куди вони тепер з нею планують вступати.
- У 10-11 класах мені довелося відмовитися від свого хобі, тому що після уроків сил просто не залишалося ні на що. До 9 класу я ходила на танці, легку атлетику й інші гуртки, а потім у пріоритеті стало ЗНО, і я зосередилася тільки на навчанні. Про те, що зробила такий вибір, не шкодую, адже вчитися було цікаво. Мені дуже подобається хімія, тому вступати планую на хіміко-технологічний факультет, але ще вибираю між КПІ й університетом імені Тараса Шевченка. Всі 11 років я вчилася добре, кожен навчальний рік закінчувала з похвальним листом. Тому до медалі прагнула, як до певного завершального етапу і щоб показати в майбутньому дітям і сказати: «Так, я змогла вивчитися», - ділиться Тетяна Черепанова.
- Швидше за все, довелося пожертвувати в першу чергу вільним часом, відкласти прогулянки з друзями і більше приділяти уваги навчанню. Протягом 15 років я займаюся бально-спортивними танцями. Незважаючи на всю завантаженість, у старшій школі я їх теж не кинула.
Спочатку до золотої медалі я не прагнула, але потім у старших класах зрозуміла, що в мене є хороша можливість її отримати. Вирішила довести справу до кінця. Це якесь особисте досягнення в навчанні. Збираюся поступати в педагогічний університет імені Винниченка в нашому місті. Зі спеціальністю ще не визначилася, але є кілька варіантів. Швидше за все, піду на іноземну філологію, - каже Ярослава Гильова.
- У мене срібна медаль. Від чого довелося заради неї відмовитися, навіть не знаю... Треба було добре і старанно працювати, а це тягне за собою досить часу. Десять років займалася танцями, але у восьмому класі припинила. У дев'ятому отримала свідоцтво з відзнакою і з тих пір стала йти на медаль. Збираюся поступати в наш педагогічний університет на соціального психолога. Дуже цікава саме ця професія, - розповідає Анастасія Бондаренко.
- Щоб більше і якісніше готуватися і приділяти увагу всім предметам однаково, мені довелося пожертвувати своїм вільним часом і, напевно, якимись своїми бажаннями, наприклад, піти погуляти на вулиці або почитати цікаву книгу. Молодша сестричка теж хотіла більше уваги з мого боку, але через зайнятість я не завжди могла її приділяти... Як такої мети отримати золоту медаль у мене не було. Батьки теж не наполягали на цьому. Просто я завжди добре вчилася в школі, і вчителі запропонували спробувати. Я вирішила, а чому б і ні? І тепер рада, що її отримала. Надалі хочу вступити на економіста, тому буду рухатися в цьому напрямку, - зазначає Катерина Барсукова.
- Якщо я скажу, що мені довелося пожертвувати нервами, це підійде (сміється)? Гаразд, не те щоб нервами. Просто, як не дивно, навчання займає досить багато часу. Хоча - кому як. Можливо, я від себе багато вимагав. На золоту медаль йшов цілеспрямовано з сьомого класу і докладав усіх зусиль для цього. Адже раніше вона могла зіграти хоч якусь роль при вступі, а тепер уже ні. Хотів її отримати просто для себе, щоб знати, що закінчив школу з найвищим результатом. Я не перфекціоніст, а зовсім навіть навпаки, але конкретно в цьому сенсі хотілося досягти максимальних висот. Багато мене підтримували в цьому прагненні. Без вчителів мало що вийшло б. Особливо тішило, коли в 11 класі нас почали активно готувати до ЗНО. Деякі вчителі давали сухий матеріал, а інші - більш життєвий, з прикладами, зрозумілий за змістом. Буду йти тепер на юриста. Зараз їх, звичайно, багато, але хочеться позмагатися за місце. З дитинства люблю детективи і все інше, тому з головою хочеться пірнути в цю справу, - ділиться Дмитро Калачнюк.
- Пожертвувати довелося такими закликами, як «Макс, пішли гуляти!» Було багато разів, коли я відмовлявся, кажучи, що домашка ще не зроблена. Доводилося залишатися вдома і займатися навчанням, а потім виходити лише на півгодини. Дійсно, це були 11 років наполегливої праці. Поставив мету і йшов до неї з першого класу. Медаль хотіла мама, а я дуже її люблю! Як не крути, зараз медаль мало що вирішує, але мама пишалася мною протягом усього часу мого навчання в школі, і мені хотілося зробити для неї такий подарунок. Друзі говорили, що я не при своєму розумі, мовляв, яке навчання, спишеш. Але насправді я не круглий «заучка». Просто людина така - за що б не брався, все виходить. Та й в цілому вважаю, що люди, які кидають якусь справу і кажуть: «Це не моє», швидше за все, докладають мало зусиль. Раніше я відвідував різні спортивні секції, але в старших класах їх довелося залишити, тому що не встигав робити уроки. Тренування були о шостій вечора, повертався о восьмій, втомлений і розбитий доробляв домашку. Закінчувалося це зазвичай до 11 вечора, тому з секціями зав'язав. При цьому мені дуже сподобалося грати на гітарі. Саме цим зайнявся в перервах між навчанням. Таке захоплення розслаблювало і додавало сил. Планую бути програмістом. Уже випробував цей шлях в одній з IT-шкіл нашого міста, де пройшов самостійно курс з програмування. Завдяки цьому сформувалася мета вступити в ЦНТУ. Тому додаю зараз максимальних зусиль, щоб стати тим, ким хочу бути, - коментує Максим Іванов.
- В принципі, нічим не жертвував заради медалі. Просто менше проводив часу на вулиці з друзями, вчився, і все це сприяло результату. Найскладнішими предметами зі шкільної програми для мене були фізика, математика і біологія. А ось хімію вів наш класний керівник. Було класно і цікаво! Планую вступати на журналістику, на іноземні мови або міжнародні відносини. Ще думаю, що ставити в пріоритет, - розповідає Ігор Зіберов.