Кропивницький Teren пише і виконує музику та мріє про велику сцену (фото, відео)

2348
кількість переглядів
Teren
Фото з Facebook

Фолк-метал гурт Teren з обласного центру став третім на всеукраїнському рок-фестивалі «Тарас Бульба». Утворений музикантами популярного колись у тоді ще Кіровограді «Культу» Teren нині активно репетирує, пише пісні, знімає кліпи і планує концерти.

Teren звучав на радіо у Німеччині, Австралії, Колумбії, Бразилії, Італії, Іспанії, Кубі, Канаді, США, Данії, Норвегії, Уельсу, Хорватії та ще кількох країн. На деяких радіо банда знаходиться в постійному плейлисті, у тому числі на «Рок Радіо UA» та Garta.

Про минуле, теперішнє і майбутнє гурту ми поговорили з його менеджеркою Юлією Топонар.


Teren

Альона Єрьоміна – вокал.

Анна Аполярова-Гальченко – клавіші.

Віталій Виштикайло (раніше був Сергій Снегірьов) – гітара і соло-гітара.

Сергій Панченко – гітара.

Денис Руденко – бас-гітара.

Роман Білобров – барабани.

Юлія Топонар – менеджерка.


Юлія Топонар. Фото з Facebook

– Куди подівся «Культ»?

– Розпався. Причому без будь-яких конфліктів, просто йому прийшов час. У когось робота, у когось – діти, і зістикуватися, зібратися докупи, щоб відіграти, поїхати на фестиваль стало неможливо.

– У складі Teren’у – майже всі з «Культу».

– Так. Нова кров – це Альона Єрьоміна, вокалістка, і Сергій Снегірьов, а зараз – Віталій Виштикайло. У жовтні 2019 року Сергій почав говорити про те, що хоче грати, хоче знову на сцену, адже це кайф і драйв. Спочатку поїхав у Київ відремонтував гітару. Потім зустрівся з Денисом, переговорили і домовилися зібратися. Матеріал був непоганий, шкода, якщо пропаде. Зателефонували Ані – вона руками і ногами за. Підтягнувся Роман. Не було вокалістки – Ксюха, колишня вокалістка «Культу», не змогла. Тому перші репетиції проходили без вокалу, і не було другої гітари. Однак дійшли до того моменту, коли без вокалу продовжувати репетиції стало нереально. У нас було кілька дівчат на прослуховуванні, але, на жаль, жодна не підійшла. І коли ми вже думали, що доведеться когось запрошувати, щоб записати партію голосу, нам запропонували Альону. Чесно кажучи, великих надій на неї ми не покладали, адже вона до цього співала у поп-гуртах та джаз-бендах. Ну а де поп чи джаз, а де метал. Вона прийшла, заспівала – всім сподобалось, давай працювати. І вже у двадцятому році, коли прийшла вона і прийшов Сергій Снегірьов, друга гітара, ми почали писати пісні. «Ранок» вийшов у червні двадцятого року, ну а потім закрутилося.

– Чому не лишили стару назву?

– Стара назва була для старого гурту. Зараз – оновлений склад, абсолютно інший підхід. Тоді всі були молоді-зелені, хотіли щось робити, але не знали як. Тепер уже є конкретна мета: ми повинні зробити якісний продукт, який не відходитиме від традицій «Культу», проте не буде таким сирим. У «Культу» ж не було ні студійних записів, крім кількох демок. У Teren’у є картинка, менеджмент, маркетинг. Це все дає змогу робити якісний продукт, який має бути конкурентно спроможним не тільки в Україні, адже ми накинули оком на цілий світ.

Анна Аполярова-Гальченко. Фото Оксани Тарасюк

– Третє місце на фестивалі «Тарас Бульба» – ваш перший здобуток?

– Щоб ти розумів, це наш другий живий виступ взагалі. Карантин поламав нам усі хатки. І так, це перший здобуток.

– А де був перший виступ?

– Виступали на «Рок-булаві» – це Дахнівська Січ, поблизу Черкас. Це був більше тренувальний виступ, адже всі колись були на сцені, але після такої довгої перерви ми не знали, як воно піде. Організувати ж виступ у нашому місті практично неможливо, бо немає підходящих майданчиків.

– Едуард Гева організовує ж.

– Питання не в тому, хто організовує, а в тому, де організовують. Привезти фолк-метал у ресторан, де всі будуть сидіти і чавкати м’ясцем… Це не завжди доречно. Я сама сиділа в залі на концертах. Ти хочеш, щоб тебе качало, пострибати, відірватися, але немає де. Ти або виходиш і стаєш дупою до тих, хто їсть і п’є, ну або сидиш просто і відбиваєш такт ніжкою.

– Чому Teren?

– Назву придумали Аня і Сергій, одночасно. Ми перебрали купу варіантів. Хотіли, щоб це було українське слово, щоб воно мало якийсь символізм, щоб відповідало музиці. Терен – це не християнська, звісно, символіка, це кущ, який захищає себе колючками, плоди якого достигають тоді, коли вже ніяких плодів більше немає. Він має терпкий присмак, його ні з чим не сплутаєш. А ще ми хотіли, щоб слово без проблем читалося і українською, і латиницею без будь-яких можливих інших трактувань. Ми поділили між собою мови і закидали слово «терен» у перекладач, щоб не вийшло, що «терен» у якійсь іншій країні означає щось погане.

– А які ще були варіанти?

– Абсурдні. Я, наприклад, запропонувала «На кшталт». Але уявили собі, як це звучатиме у Німеччині – наче нацистське гасло якесь. «На кштальт, йа, йа!» Всіх варіантів зараз і не згадати. Але з’явився «Терен» – і всі вони відпали.

– Ви всі десь працюєте. Є у планах перетворити своє музичне хобі на професію?

– Тільки музикою навряд чи заробиш. Це дуже-дуже складно. Якби ми поставили все на професійні рейки, що робили б у двадцятому році? Писатися й отримувати зі Spotify і YouTube роялті – реально треба дуже велика аудиторія. Нас же мінімум шестеро, плюс ми залучаємо дизайнерів, звукачів, пишемось на професійній студії у Макса Величка, а барабани – на Second Floor у Дениса Федоренка.

Альона Єрьоміна. Фото Оксани Тарасюк

– Хто пише музику і слова?

– Всі разом. Може Альона щось наспівати – і це все потім обростає м’язами. Або Сергій записує який-небудь риф, скидає його в чат, Рома барабани під це набирає…

– Що в планах? Пандемія рано чи пізно закінчиться.

– Всі плани будуються на тому, що нам треба зібратися всім разом, відпроситися зі своїх робіт чи відпустки взяти і їздити. Ми плануємо наступного літа по фестивалю на місяць, може, й частіше. На щастя, все виглядає так, що у вихідні ми можемо їздити. Основна мета – давати концерти, або сольні, або разом з кимось. Сьогодні ми в Києві, наступного тижня – в Харкові, якось так. Зараз ведемо переговори з кількома гуртами, щоб обмінятися містами. Ми виступаємо в їхніх рідних містах, вони – у Кропивницькому. І ще нас цікавить «цифра», щоб доносити музику до всього світу. Бо виїхати з туром, скажімо, по Європі – це і час, і гроші, яких поки немає.

– Коли буде перший альбом?

– Коли назбирається достатня кількість матеріалу. Ми думаємо про альбом. Але випускати просто набір пісень – неправильно. Ми хочемо зробити концептуальний альбом з люксовим, оригінальним і стильним оформленням, з абсолютно іншим звуком. Ці три пісні, які є, – можна вважати їх тренувальними. Тому думаємо, працюємо. Бо просто накидати пісень – це на касетах на Центральному ринку так було.

– Ваш репертуар – лише українською? Чи є англомовні пісні?

– Це скажений холівар у гурті. Але англомовних – принаймні поки що – не буде. Люди чують нас українською, їм подобається, починають шукати, що це і де це. Навіть якщо вони забудуть, як ми називаємось, усе одно говоритимуть: «Є класні чуваки, що співають українською». До того ж не завжди зрозуміло, звідки саме банда, яка співає англійською. Англомовних багато, а серед них – слабенько англомовних з римами direction-infection. Це може бути як Британія, так і ще сто п’ятдесят країн. У нас все ясно, ми – з України.

– На якій сцені хотілось би виступити?

– На «Вакені». (Wacken Open Air – фестиваль музики у стилі важкого металу, що проводиться з 1990 року. Фестиваль названий за місцем його проведення, невеличкого селища Вакен, що знаходиться недалеко від Гамбурга. Населення селища Вакен становить близько 2000 чоловік, але на час проведення фестивалю чисельність його зростає до 80 000 – 100 000 чоловік. – «Вікіпедія».) Ще пів року тому ми мріяли виступити в принципі на якомусь фесті, подавали заявки на кілька фестивалів. Атмосфера фестивалю заряджає, це круто. Сцена – це кайф. Якби не сцена, то нічого і не писалось би.

Фото Оксани Тарасюк

– Може, щось хочеш сказати, а я не спитав. Велкам.

– Можна я про місцеву сцену скажу?

– Та про що завгодно.

– Ворушаться у Кропивницькому, але зовсім трошки. В основному акцент на кавери, авторська музика має слабенький промоушен. Хочеться бачити гурти, які пишуть, знімають, розповсюджують свою музику.

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.