Деолігархізація від «Слуг народу»: думка юриста

1986
кількість переглядів
Фото: uifuture.org

Не чекаючи на висновок Венеціанської комісії, 23 вересня 2021 року Верховна Рада України прийняла в другому читанні законопроект «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)». Широкому загалу він більш відомий, як «Закон про деолігархізацію».

Ініціатором цього законопроекту є Президент України Володимир Зеленський. Остаточна редакція до другого читання підготовлена Комітетом Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки і представниками інших комітетів, серед яких нардепи Гетманцев, Потураєв, Радіна, Арістов та інші.

Особисто у мене сам факт участі в розробці законопроекту першого зі згаданих мною народних обранців викликає занепокоєння.

Просуваючи саму ідею деолігархізації, Володимир Зеленський обіцяв «рівні, прозорі і єдині правила для всієї України». Від його опонентів звучали звинувачення в намаганні узурпувати владу. Після ухвалення закону ці звинувачення стали ще голоснішими. До них додались ще й претензії до самої процедури голосування. Від колег-юристів чув думку, що закон є «мертвонародженим» і працювати не буде.

Будь-який закон — це сформульоване державою та загальновизнане правило поведінки, здійснення якого забезпечується державою. І закон є правилом лише за умови його обов’язковості для всіх. Якщо ж «друзям — все, ворогам — закон», то це ніякі не правила, це — інструмент.

Задекларованою метою «закону про деолігархізацію», як це зазначено в його преамбулі, є подолання конфлікту інтересів, викликаного злиттям політиків, медіа та великого бізнесу, унеможливлення використання політичної влади для збільшення власних капіталів, забезпечення національної безпеки України в економічній, політичній та інформаційній сферах, захист конституційних прав та свобод громадянина, захист демократії, забезпечення державного суверенітету та уникнення випадків маніпулювання свідомістю громадян шляхом умисного спотворення інформації задля отримання доступу до ресурсів, що належать на праві власності Українському народові.

У тексті законопроекту до другого читання дано визначення самому поняттю олігарх.
Особою, яка має значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархом), для цілей цього Закону вважається фізична особа, яка одночасно відповідає щонайменше трьом з таких ознак:

1) бере участь у політичному житті;
2) має значний вплив на засоби масової інформації;
3) є кінцевим бенефіціарним власником суб’єкта господарювання, який після дня введення в дію цього Закону є суб’єктом природних монополій або займає монопольне (домінуюче) становище на ринку відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції» та протягом одного року поспіль підтримує або посилює таке становище;
4) підтверджена вартість активів особи (та суб’єктів господарювання, бенефіціаром яких вона є, перевищує 1 мільйон прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року.

За рішенням Ради національної безпеки і оборони України на підставі подання Кабінету Міністрів України, члена Ради національної безпеки і оборони України, Національного банку України, Служби безпеки України або Антимонопольного комітету України особа визнається олігархом та відомості про неї вносяться до відповідного реєстру.

Після включення до реєстру таким особам забороняється:

1) здійснювати внески у вигляді власних грошових коштів, виконання робіт, надання товарів, послуг чи у вигляді грошових коштів, виконання робіт, надання товарів, послуг пов’язаними особами та/або юридичними особами, кінцевим бенефіціарним власником яких є така особа, на підтримку політичних партій відповідно до Закону України «Про політичні партії в Україні», здійснювати внески до виборчих фондів кандидатів (крім власного виборчого фонду), політичних партій під час виборчого процесу відповідно до Виборчого кодексу України;
2) бути покупцем (бенефіціаром покупця) у процесі приватизації об’єктів великої приватизації;
3) фінансувати будь-яку політичну агітацію, або проведення мітингів чи демонстрацій з політичними вимогами.
На даних осіб покладається обов’язок подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в порядку, встановленому Законом України «Про запобігання корупції», тобто електронні декларації.

З’явиться також поняття представника олігарха — це особа, яка проводить зустрічі (розмови), спілкування за допомогою телефону чи засобів електронного зв’язку з публічними службовцями від імені та/або в інтересах особи, включеної до Реєстру осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів).

На ряд службових осіб, як то Президент, Голова Верховної Ради, Генеральний прокурор та інші, покладається обов’язок подавати декларації про контакти з олігархами або їхніми представниками.

Начебто все виглядає досить пристойно. Але не з точки зору юриста.

Стаття 24 Конституції України, якій мають відповідати закони, говорить про те, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Чи не є обмеженням прав за ознакою майнового стану включення особи до певного реєстру, що тягне за собою заборону вчиняти певні дії? Причому заборони вчиняти дії не з причин порушення ними прав та свобод інших людей чи завдання шкоди інтересам конкретної людини чи суспільства, а саме виключно через майновий стан та рід занять особи.

Законопроект визначає суб’єктів, що можуть внести подання на визнання особи олігархом. Разом з тим, не передбачається ні сам порядок збирання та аналізу інформації про потенційного «кандидата в олігархи», ні підстави для збирання такої інформації. Та й Конституція України і профільні закони, що регулюють діяльність того ж Кабінету Міністрів чи СБУ, не передбачають їх повноважень щодо збирання та аналізу такої інформації і підготовки відповідних подань. Рада національної безпеки і оборони України також не наділена повноваженнями приймати рішення щодо статусу особи, про який ідеться в законопроекті. Тому відносно однієї особи таке подання може з’явитись, а щодо іншої… немає повноважень.

Як оцінити вартість активів особи? За рейтингами журналу Forbes? Чи є прозорою структура власності суб’єктів господарювання, якщо ними володіють через офшори? Як той чи інший чиновник може знати, що він спілкується з представником олігарха? Як довести, що той чи інший чиновник знав, що спілкується з представником олігарха? Таких питань можна поставити дуже багато, але відповідей на них не буде.
Як не буде і відповідальності чиновників за контакти з олігархами. Так, начебто і передбачений обов’язок подати наступного ж дня декларацію про такий контакт, але якщо її не буде подано, то… нічого й не буде.

Закон про деолігархізацію — це не правила. Це інструмент. Інструмент зміцнення рейтингу, інструмент тиску та маніпуляцій. І широке поле для корупції.

Геннадій Нікішов спеціально для CBN

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.