Прийшла пора підкорювати Європу

Кропивницька команда «ОСДЮШОР-ОШВСМ» вчетверте у своїй історії стала чемпіоном України з софтболу. Але, якщо між двома попередніми титулами, завойованими в 2004-му і в 2008-му, минуло чотири роки, то зараз наші дівчата виграли золото другий сезон поспіль.

З тези про те, що утримати чемпіонське звання набагато складніше, ніж його завоювати, і почалася наша бесіда з наставницею чемпіонської дружини Оксаною Шанцовою.

- Ви здивуєтеся, але в цьому чемпіонаті було трохи простіше. Торішнє чемпіонство було дуже важким. Там кожна гра, кожна перемога давалися за рахунок надзусиль. А в цьому сезоні чому було простіше? Дівчата стали старшими і досвідченішими. Вони вже прекрасно знали, що необхідно робити для перемоги, і це принесло нам другий успіх поспіль.

- У регулярному чемпіонаті, який передував суперфіналу, ви виграли 20 матчів з 27. Яким був цей шлях до золотої серії і хто був вашим головним суперником?

- Кожна гра проходила в конкурентній боротьбі, і не було великих розривів у рахунку. Все вирішували певні моменти, і якщо ми поступалися суперницям, то їх перевага становила одне-два очка. Якщо говорити про суперниць, то завжди складно грати з дівчатами з Рівного. «Західний вогонь» — це титулована команда, де зібрані більш досвідчені і більш вікові, ніж у нас, софтболістки. Вони в останні роки становили кістяк дорослої збірної України. Матчі з ними завжди складаються дуже непросто. Але так вийшло, що досить несподівано вони в цей раз до фіналу не потрапили.

- Наші «золоті» бейсболісти скаржаться на недостатній рівень конкуренції в національній першості. А як із цим справи у вас?

- У нас три команди приблизно однакового рівня. Тому битви з тими ж рівнянками і софтболістками луганської «Ніки» завжди проходять у напруженій і навіть драматичній боротьбі. У нас немає розгромних рахунків і частих перемог в нокаут, коли перевага становить 10 і більше очок. І це дуже добре. Адже в таких конкурентних матчах гравці ростуть, додають у майстерності, і це потім грає істотну роль, коли ми виступаємо на міжнародній арені.

- А за якою формулою проходить національний чемпіонат?

- У нас в дивізіоні А чотири команди, де крім тих, що я вже назвала, виступають ще й софтболістки з Донецької області. Ми провели п'ять турів по два матчі в кожному. І ще в одному турі провели по два поєдинки з юніорської збірної України. Але в цих матчах наші збірниці грали за свій клуб. Ну, відповідно, так само було і з іншими командами. При цьому ми єдині виграли обидва своїх протиборства з юніорками. А ось рівнянки з луганчанками по одному бою програли. Це теж допомогло нашій команді фінішувати першою.

У дивізіоні Б виступають ще п'ять команд. Там грають зовсім юні дівчата 2008 року народження, які мають нотаріально завірений дозвіл від батьків.

- Кажуть, щоб стати тренером, необхідно вбити в собі гравця. Ви ж — граюча наставниця. Наскільки це важко?

- Це надзвичайно складно. Мені набагато простіше керувати командою. Це моє. Я знаю, що потрібно робити з точки зору стратегії і тактики, що підказувати дівчатам, коли внести корективи по ходу гри. А ось коли ти виходиш відбивати, то тут з'являється хвилювання від того, що потрібно не підвести команду і все зробити правильно і грамотно. У минулому сезоні я боролася сама з собою. Цього року все робила спокійніше і більш виважено. Я доросліша, сильніша, досвідченіша, ніж мої підопічні. І рада, що мої удари і хоумрани допомогли команді виграти чемпіонат України вдруге поспіль.

- Ви сказали, що саме «Західний вогонь» розглядали в якості основних суперниць. Та й попередні п'ять суперфіналів наша команда провела саме з софтболістками з Рівного. А як так вийшло, що в цьому році вони не змогли пробитися в «золоту» серію?

- У команди з Рівного є велика проблема. У них тільки один класний пітчер. А не маючи достойної заміни, дуже складно пройти весь сезон. Луганська ж «Ніка» в четвертому турі посилилася двома легіонерками з Болгарії — пітчеркою і гравчинею, що виступає на позиції шорт-стопу, які суттєво допомогли команді у вирішальних матчах за право зіграти за золото.

- Як складалася суперфінальная серія з «Нікою», в якій всі три переможних матчу відбулися на вашому стадіоні в селищі Новому?

- Ми починали грати в суботу і, незважаючи на ранковий дощ, встигли підготувати поле. Я перша б'ю в нашій команді і, коли вийшла відбивати, відчула, що ноги просто грузнуть в ґрунт. Взяла тайм-аут, і тут же пішла сильна злива. Довелося переносити обидва матчі на неділю. На наступний день перший поєдинок зіграли класно на куражі і досить легко виграли — 12: 2. І така легкість перемоги зіграла у другій зустрічі з дівчатами негативну роль. Через двадцять хвилин розпочався другий матч, і тут пішли проблеми, пов'язані з розслабленням і недостатньою концентрацією. Правда, в захисті діяли надійно, але в нападі вже відчули себе чемпіонками. І хоча ми виграли, але дуже важко — 4:0.

Суперфінальная серія триває до трьох перемог. І тут потрібно було або грати третю зустріч за один день, або проводити цей поєдинок в Києві, де своїх суперників приймає «Ніка». Але в столиці України була буря, і стадіон постраждав. Так що за взаємною домовленістю і третє фінальне протистояння вирішили зіграти в ту ж неділю. Через півгодини після другого матчу почався третій бій. І спочатку ми програвали. Довелося вносити корективи, струснути дівчат і зробити все, щоб вони повернулися в гру. Нам вдалося відновити рівновагу — 4:4, і залишався останній напад в сьомому інінгу. Мені вдалося відбити сильно і зайняти другу базу. При двох аутах на биту вийшла Аня Ходаковська. І після її класного удару мені вдалося забігти в дім і принести команді золоте п'яте очко. Ми виграли третій матч — 5:4 і суперфінал з рахунком 3:0, що принесло команді другі поспіль золоті чемпіонські медалі.

- У чому запорука успіху нашої команди?

- Я завжди кажу своїм дівчатам: ми наполегливо працюємо на тренуваннях, і це обов'язково принесе результат. Жодна команда в Україні не тренується стільки, скільки працюємо ми. На тренувальних заняттях ми закладаємо все: силу, витривалість, швидкісні якості. Дуже багато уваги приділяємо легкоатлетичній складовій тренувального процесу: це стрибки, бар'єри, біг на різні дистанції. Включаємо вправи з медбольними м'ячами і скакалкою. Ну і зрозуміло, що велику увагу приділяємо технічним елементам: відбиванню, лову м'яча, захисним комбінаціям. Крім того, окремо працюємо з пітчером. Без гравчинь, які класно кидають, вигравати в сучасному софтболі просто неможливо. Не побоюся сказати, що зараз у нас в команді одні з найкращих пітчерок не тільки в Україні, але і в Європі.

- Когось з гравців будете виділяти?

- Зрозуміло, що ми сильні перш за все злагодженими командними діями. У нас команда молода і дуже перспективна. Я — ветеран, якщо дивитися на юний склад. В основному грають дівчата віком 14-16 років. Є сімнадцятирічна Аня Ходаковська і 20-річна Юля Малик (на фото разом з Оксаною Шанцовою, — Ред.). Про неї хочеться сказати окремо. Юлія — ​​наша основна пітчерка. Ми з нею разом пройшли цей нелегкий шлях: кожен кидок, кожен страйк-аут, кожну невдалу дію. Без її прекрасної гри у вирішальні моменти нам дуже складно було б виграти цей чемпіонат. Та й у збірній України Юля проявила себе просто прекрасно.

- А хто допомагав вам на шляху до успіху?

- Так виходить, що до кого б ми не зверталися, скрізь отримували допомогу і підтримку. Ніхто нам не відмовив у вирішенні основних питань. У нас відмінні взаємини з начальницею обласного управління молоді та спорту Іриною Глобенко, зі спортивним керівником Кропивницького В'ячеславом Рурським, з директорами ОСДЮШОР-2 Віталієм Винокуровим і ОШВСМ Юрієм Симоненком, ДЮЦ «Юність» селища Нового, де ми тренуємося і граємо матчі, Віктором Савицьким. Кожен з них зробив свій внесок у те, щоб наша команда перемагала. Ну і, звичайно, батьки завжди і в усьому приходили на допомогу, підтримували команду і вели нас до успіху.

- А на які кошти існує команда, адже фінансові аспекти в досягненні результату також грають важливу роль?

- З цього року чотири гравці входять в штатну команду області і отримують зарплату. Двоє людей на повноцінних ставках в збірній України. У нас команда — від дітей до дорослих — повністю екіпірована, забезпечена ігровою, тренувальною формою і не має проблем з інвентарем. Все фінансування йде за державний рахунок. Всі спортивні установи, керівників яких назвала, виділяють посильні кошти. Ну ми, звичайно, не відмовимося, якщо у нас з'явиться постійний спонсор. Хочеться для моїх дівчат робити навіть більше, ніж це можливо.

- Чемпіонська команда повинна мати хороший резерв. Зараз ви створюєте систему підготовки юних софтболісток. А з якого віку починають у вас займатися дітки?

- У мене вже є група 4,5-6 років. Там займаються десять-дванадцять чоловік. Ці малятка вже ловлять м'ячі, відбивають, бігають і розуміють ази гри. Моїй доньці сім років, і вона постійно запитує, коли ж їй можна буде грати по-справжньому. Зараз у нас тренується десь п'ятдесят дітей. Ще є друга команда, яка пробує свої сили в дивізіоні Б, де ми посіли третє місце. А в чемпіонаті серед дітей до 13 років ми йдемо на першому місці.

- Які найближчі плани?

- Фінал Кубка України. А потім ми вирушимо на навчально-тренувальний збір до Чехії, де збірна дівчат до 15 років буде готуватися до чемпіонату Європи серед кадетів. Європейська першість пройде в наступному році, а поки ми подивимося кандидаток і визначимося з тими, хто готовий до вирішення завдань. Думаю, що вісім-дев'ять кропивницьких софтболісток виступлять на чемпіонаті Європи.

- Ну і кілька слів про виступ збірної України в цьому році ...

- Це був хороший рік як для національної, так і для юніорської збірної. У національній команді я була асистенткою головного тренера, а в юніорській — старшою тренеркою. Головна команда мала хороші шанси пробитися до вісімки кращих команд Старого Світу, але при рівній грі поступилися француженкам. Не вистачило своєчасних тренерських коректив. В результаті залишилися дванадцятими. Ну а юніорська збірна, куди входили гравці до 18 років, грала в складній групі. Нашими суперницями були софтболістки з Чехії, Іспанії, Голландії. Ми були з ними на рівних. Якби потрапили в іншу групу, то могли б замахнутися на четвірку. А так посіли третє місце в групі, а далі всі матчі виграли і фінішували сьомими. Нам потрібно більше змагальної практики на міжнародному рівні, і тоді ми зможемо претендувати на високі місця.

- Ну і ваша заповітна мрія?

- Я дуже хочу, щоб наша кропивницька команда взяла участь в європейському клубному турнірі. Кілька наших дівчат в якості легіонерок вже грали за «Західний вогонь» і проявили себе чудово. Тепер прийшов час нам підкорювати Європу. Ми вже почали над цим працювати і шукати кошти. Потрібно приблизно 10 тисяч євро для участі в європейському турнірі. Але я зроблю все можливе і навіть неможливе для того, щоб мої дівчата в серпні 2022 року змогли проявити себе на міжнародній арені.