Податкова амністія в Україні: підводні камені президентського закону

Дискусії про «податкову амністію» точились в Україні вже давно. Її прибічники наводили аргументи на користь надання можливості людям, що заробили статки та не сплатили податки, почати відносини з державою «з чистого листа». Противники ж бачили в цьому загрозу легалізації статків нечистими на руку чиновниками та уникнення ними відповідальності за незаконне збагачення. Врешті, 15 червня цього року Верховна Рада схвалила президентський законопроект, а з 1 вересня закон почав діяти.

Саме поняття амністії походить від грецького слова, що означає прощення. Але «податкова амністія» власне амністією, тобто безумовним прощенням, не є.

Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання детінізації доходів та підвищення податкової культури громадян шляхом запровадження одноразового (спеціального) добровільного декларування фізичними особами належних їм активів та сплати одноразового збору до бюджету», а саме таку офіційну назву має «податкова амністія», надає право одноразового декларування активів. І таке декларування обмежене в часі — до 1 вересня 2022 року.

Відповідно до цього Закону, одноразове (спеціальне) добровільне декларування — це особливий порядок добровільного декларування фізичною особою належних їй активів, розміщених на території України або й за її межами, якщо такі активи фізичної особи були одержані нею за рахунок доходів, що підлягали в момент їх отримання оподаткуванню в Україні та з яких не були сплачені або сплачені не в повному обсязі податки і збори та які не були задекларовані в порушення податкового та валютного законодавства до 1 січня 2021 року.

Задекларованими можуть бути належні декларанту активи, як на території України, так і за її межами, зокрема:

• валютні цінності;
• нерухоме майно (земельні ділянки, об'єкти житлової і нежитлової нерухомості);

  рухоме майно;

• частки (паї) у майні юридичних осіб або в утвореннях без статусу юридичної особи, інші корпоративні права, майнові права на об'єкти інтелектуальної власності;
• цінні папери, фінансові інструменти;
• права на отримання дивідендів, процентів чи іншої аналогічної майнової вигоди, не пов'язані із правом власності на цінні папери, частки (паї) у майні юридичних осіб та в утвореннях без статусу юридичної особи;
• інші активи фізичної особи.

Передбачає закон і обмеження щодо декларування. Так, не можуть бути задекларовані:

• активи, що набуті внаслідок вчинення діяння, що містить ознаки кримінального правопорушення (за виключенням кримінальних правопорушень, пов’язаних з ухиленням від сплати податків та єдиного соціального внеску);
• активи фізичної особи, які належать декларанту, стосовно якого розпочато досудове розслідування або судове провадження щодо таких активів за статтями 212, 2121, 366, 367 Кримінального кодексу України;
• активи фізичної особи або юридичної особи, які належать декларанту, стосовно якого відкрито судове провадження у вчиненні будь-якого із кримінальних правопорушень, передбачених статтями 209, 2585 і 306, частинами першою і другою статті 3683, частинами першою і другою статті 3684, статтями 368, 3685, 369 і 3692 Кримінального кодексу України, та які підлягають стягненню як необґрунтовані в порядку, встановленому главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України;
• готівка в національній та іноземній валютах (готівку, як і банківські метали, потрібно внести на спеціальний рахунок в банку);
• активи декларанта, які обліковуються (знаходяться) на рахунках фінансових установ або розташовані (зареєстровані) на території країни, визнаної державою-агресором згідно із законом, чи мають джерела походження з такої країни.

Як адвокат-практик, можу стверджувати, що в наведених вище пунктах є пастка, яка може наробити декларанту масу проблем. Наприклад, про кримінальне провадження по статті 212 Кримінального кодексу України бізнесмени часто взнають під час обшуку в офісі та вдома, а провадженню вже близько року. Тому цілком реальною є ситуація, коли особа лише після подання декларації дізнається про існування кримінального провадження. Але ж наявність та належність активів вже будуть підтверджені ним самим, що рівнозначно явці з повинною.

Існують обмеження щодо декларування і по колу осіб. Не можуть бути декларантами особи, які за будь-який рік, починаючи з 1 січня 2005 року, подавали або мають подавати декларації відповідно до законів, що визначають чи визначали правові та організаційні засади у сфері запобігання корупції. Це означає, що, наприклад, державні службовці, судді, прокурори, поліцейські не зможуть скористатись «податковою амністією» та таким чином легалізувати свої «сірі» статки.

Та не декларуванням єдиним. Держава нічого не робить без власного зиску. І для легалізації активів потрібно не лише їх задекларувати, а й сплатити одноразовий обов’язковий платіж — збір з одноразового (спеціального) добровільного декларування. В залежності від виду активів цей збір може складати від 2,5 до 9 відсотків від бази для нарахування.

Сплата декларантом у повному обсязі суми збору з одноразового добровільного декларування звільняє його від відповідальності за порушення податкового та валютного законодавства та від обов'язку нарахування та сплати податків і зборів щодо доходів, які стали джерелом одержання активів.

Зі звільненням від відповідальності, що здавалось би мала стати таким собі медовим пряником «податкової амністії», все дуже цікаво. А якщо точніше, то цікаво може бути після закінчення кампанії з добровільного декларування. Цікаво, але для декого дуже боляче.

Цим Законом передбачено, що до декларанта, який сплатив збір, не можуть застосовуватися заходи забезпечення кримінального провадження, запобіжні заходи та вчинятися слідчі (розшукові) дії у кримінальному провадженні у зв'язку з придбанням (формуванням джерел придбання), створенням, одержанням, використанням зазначених в одноразовій (спеціальній) добровільній декларації активів за будь-який період до 1 січня 2021 року (у межах складу та вартості активів фізичної особи, зазначених в одноразовій (спеціальній) добровільній декларації як об'єкт і база для нарахування збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування), за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених статтями 212, 2121 Кримінального кодексу України.

Також Законом передбачено, що добровільні декларації, а також відомості, що містяться в них, не можуть бути використані в розслідуваннях або перевірках стосовно декларанта, не можуть бути доказами в кримінальних провадженнях.

Тобто, якщо простими словами, законодавець начебто каже:

«Ви декларуйте, а я обіцяю, що ні кримінальних проваджень не буде, ні арештів майна не буде і в СІЗО теж нікого саджати не будемо!»

Але є одне «але».

В Україні вже давно існує недолуга законодавча практика врегульовувати певні суспільні відносини законами, які до них відношення або не мають взагалі, або дуже й дуже опосередковане. То законом про бюджет зміни в Податковий кодекс вносять, то змінами в закон про валюту на два місяці життя фіскальної служби продовжують. Так от, цей закон, яким «податкову амністію» запроваджено, він не тільки не має жодного стосунку до кримінального процесуального законодавства, а в ньому Кримінальний процесуальний кодекс України навіть не згадується.

А тепер, увага, я наведу частину 1 статті 1 Кримінального процесуального кодексу України:

«Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України».

Так, звичайно, кримінальне процесуальне законодавство України складається не лише з Кримінального процесуального кодексу, а й з відповідних положень Конституції та інших законів. Але саме цей закон аж ніяк не може бути віднесений до кримінального процесуального законодавства. Та й власне ті норми, якими врегульовано початок кримінального провадження, досудове розслідування, збирання доказів і застосування заходів забезпечення кримінального провадження, не зазнали будь-яких змін. Тому ніщо, абсолютно ніщо, не є перешкодою для початку кримінального провадження на основі відомостей, отриманих при одноразовому добровільному декларуванні. З усіма витікаючими.

Я вже писав, що держава нічого не робить без власного зиску. Це добровільне декларування більше схоже не на намагання вивести людей з тіні і побудувати з ними нові відносини. Більше схоже на перевірку рівня довірливості. І довірливі можуть постраждати. Як, власне, і завжди.

Геннадій Нікішов, адвокат, спеціально для CBN